Кирик - Народні казки - Скачать бесплатно

КИРИК
       
      В одному селі жив собі Кирик-мужичок. Стала Кирикові велика біда: умерла саме в жнива дитина. Тепер бідний Кирик ходить, шукає, нема кому ямки копати, нема кому труну робити;
      ніхто не хоче — ніколи. Пішов Кирик до попа.
      — Прийшов до вашої милості, щоб йшли дитя хоронити.
      — А є у тебе, Кирику, карбованець?
      — Нема, — каже.
      Не хоче піп дитину хоронити. Прийшов додому Кирик, плаче — ніхто його не слуха. Пішов він сам яму копати. Копає Кирик ямку, дивиться — йде дідок:
      — Здоров був, Кирику! Що ти тут робиш?
      — Сталась мені велика біда: умерла в жнива дитина: ніхто не хоче яму копати, то сам копаю.
      — Підожди, Кирику, не копай, іди зі мною!
      Прийшли вони на долинку.
      — Викопай тут, Кирику, ямку на дитинку.
      Став копати Кирик ямку на дитинку, викопав зі срібними карбованцями котельчик. Кирик зрадів, прийшов додому, взяв коня і поїхав у місто, купив куль муки пшеничної, пшона, сала. Вертається, коли у нього повен двір людей: той домовину робить, ті пішли яму копать (дізнались, що у Кирика гроші є). Прийшов Кирик до попа, вийняв на стіл грошей сорок карбованців.
      — Прошу, батюшко, дитину хоронити з собором!
      — Зараз, Кирику, іди додому, я зараз буду.
      Не дійшов Кирик додому, як уже іде дванадцать попів з дванадцяти церков. І цей піп з попадею йде. Почали дитину з собором хоронить, як купецького сина. Поховали дитину і сіли трапезувати. Піп хоче спитати Кирика, де-то він грошей дістав. А попадя і каже попу:
      — Не допитуйся тепер, бо будеш із хати сторч махати. Діждеш посту. Кирик ніде не дінеться. Стане він говіти, спитаєш його на духу, де він гроші взяв. Не признається — не станеш його сповідать.
      Піп дожидає посту. Став Кирик говіти, став піп його допитувати, як він добув грошики.
      — Які ти гріхи маєш?
      — Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.
      — Ні, я чув, що у тебе є якісь грошики непевні, що ти їх підчепив...
      — Ні, батюшко!
      — Ну, не признаєшся, ступай проч з моїх очей.
      Приступає знов Кирик, нахилився піп і питає знов.
      — Так, — каже, — правда, батюшко, знайшов я казанець.
      — Я це знаю, — каже батюшка, — але ті гроші непевні. Принеси їх сюди. Я одслужу молебен, то мені буде часточка, тобі часточка, і на церкву часточка.
      — Добре, — каже, — нехай і буде так.
      Одправив піп вечерню, приходить додому.
      — А що? — каже попадя.
      — Знаю вже, де Кирик грошей набрав.
      І розповів їй усе.
      — Почекай, — каже, — не йди до нього: я так зроблю, що всі гроші будуть твої.
      Побігла попадя до шевця і випросила в нього шильце і дратви. Прибігає додому, зняла з горища волову шкуру. Взяла ту шкуру, наділа на попа: передні ноги — на руки, задні ноги — на попові ноги, роги на голову. Обшила попа шкурою, зробила з нього чорта.
      — Іди тепер до Кирика та постукай у вікно, він ще не спить, й скажи: «Ага! Забрав мої гроші, та й ще хочеш дать попові на церкву! Оддай їх зараз, а то увесь цей дім рознесу і всі душі заберу», — то він тебе злякається і віддасть гроші.
      Прийшов піп під вікно та й заторохтів рогами. Кирик подивився — а місячно, — думає, що диявол.
      — Що тобі, нечиста сило, треба?
      — Ага! — говорить піп. — Узяв мої гроші, а душі не віддав? Оддай мені гроші, а то я тобі цей дім рознесу і всі душі заберу.
      — Почекай, — каже Кирик, — я тебе боюся. Я тобі оддам їх через двері...
      Подав йому через двері котельчик. Прийшов піп додому. Попадя хотіла взять той котельчик, а він попові до руки приріс. Стала вона оддирати з попа волову шкуру — стала з попа кров бігти. Шкура приросла, і став з попа чорт...