Державне регулювання ринку праці та зайнятості використо¬вує певні правові, організаційні, економічні та наукові важелі. Вони забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості на¬селення.
Правові заходи. Правовий блок управління зайнятістю базується на зако¬нодавчих та нормативних актах, а також урядових розпорядженнях, постановах, інструкціях, які юридично регламентують відносини зайнятості, діяльність служб зайнятості, тощо. В Україні законодавство про працю складають Кодекс зако¬нів про труд України; закони „Про зайнятість насе¬лення” (1991) із змінами та доповненнями, „Про оплату праці” (1995), „Про профспілки” (1999), „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (2000) та ін.
На основі законодавчих актів Кабінетом Міністрів Украї¬ни був виданий ряд постанов і інструкцій, які створюють нормативну і методичну базу для вирішення практичних пи¬тань зайнятості. Серед них доцільно відмітити постанови Кабінету Міністрів України про затвердження положень:
•  „Про державну службу зайнятості”;
•  „Про порядок реєстрації громадян як безробітних”;
•  „Про організацію оплачуваних громадських робіт”;
• „Про Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття”;
•  „Про державну інспекцію праці Міністерства праці України”;
•  „Про інспекцію по контролю за додержанням законо¬давства про зайнятість населення” .
Організаційні заходи. Заходи регулювання зайнятості поділя¬ються на активні та пасивні.
Активними є такі заходи:
- створення додаткових сфер зайнятості (реструктуризація економіки, створення додаткових робочих місць на державних підприємствах; субсидування створення нових робочих місць у приватному секторі; створення умов для іноземного інвестування, організація громадських робіт; сприяння розвитку малого біз¬несу, підприємництва, створення умов для самозайнятості грома¬дян тощо);
- професійна орієнтація населення, підготовка, перепідготов¬ка та підвищення кваліфікації кадрів;
-  посилення територіальної та професійної мобільності робо¬чої сили;
- субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;
- надання допомоги в працевлаштуванні;
- надання допомоги в разі трудової міграції.
До пасивних заходів із регулювання зайнятості належать асиг¬нування коштів на часткове відшкодування безробітним утрати доходів, на забезпечення дострокового виходу на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають па регулювання по¬питу і пропозиції робочої сили.
Економічній блок механізму регулювання зайнятості включає фінансово-кредитні важелі регулювання зайнято¬сті – проценти за кредит, ціни, податки, а також таку вагому складову як фінансова підтримка безробітних. Також економічний блок охоплює структурно-інвестиційну політику, яка в сучасних умовах повинна реалізовуватися за допомогою заходів з кредитної, амортизаційної, податкової політики і впливати переважно на поточний попит регіональних ринків праці. Одна з особливостей інвестиційного регулювання має полягати в тому, що в процесі фор¬мування фонду виробничого нагромадження закладатимуться нові пропорції суспільного виробництва, в тому числі прогресивні територіально-галузеві пропорції зайнятості. Через вибір пріоритетів інвестиційної політики має відбува¬тися непряме регулювання основних структурних співвідно¬шень зайнятості, істотно вплинути на які сьогодні можуть не будь-які інвестиції, а лише інновації, тобто принципово нові технології, форми організації виробництва та праці.
До наукових заходів із регулювання зайнятості на ринку праці можна віднести:
- наукове обґрунтування державної політики зайнятості насе¬лення;
- наукове забезпечення аналізу проблем зайнятості населення та ринку праці;
- оцінювання стану і перспектив розвитку та формування ринку праці України, визначення пріоритетних досліджень у цій сфері, координація з іншими науково-дослідними установами.
Науково-дослідним центром з проблем зайнятості населення та ринку праці вже закінчено переважну більшість поточних нау¬кових досліджень, деякі з них розглянуто і схвалено в органах державної влади. До таких належать: „Формування моделі управління ринком праці України в перехідний період (теорія і практика)”, Концепція професійної орієнтації населення, Концеп¬ція професійної підготовки і перепідготовки незайнятого насе¬лення, Методичні рекомендації з розрахунку балансу національ¬ного ринку праці.
Отже, основні засади наукового обґрунтування розроблення та реалізації державної політики її галузі зайнятості населення та формування ринку праці як на макро-, так і на мікрорівні у пере¬хідний період створено. Держава володіє досить широким діапа¬зоном різноманітних методів та інструментів впливу на ринок праці та зайнятість населення.
 
Висновки

Заробітна плата, доходи громадян є концентрованим вираженням ефективності економіки і соціальної політики держави та спроможності профспілок і суспільства в цілому захищати одне з основоположних прав людини – право на гідне життя та вільний розвиток.
Основні функції з регулювання ринку праці в Україні здійс¬нює Міністерство праці і соціальної політики. Це Міністерство відповідає за створення та модернізацію трудового законодавства і за роботу з питань зайнятості. Для реалізації програми зайнятості було створено Державну службу зайнятості (ДСЗ) як автономний орган при Мі¬ністерстві праці та соціальної політики. Вона складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, рай¬онних, міжрайонних, міських і районних у містах центрах зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення, інспекції з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України та регіональні управління економіки місцевих держав¬них адміністрацій також виконують певні функції з регулювання ринку праці.
Зазначені державні органи використо¬вують найрізноманітніші важелі державного регулювання ринку праці та зайнятості. Найважливішими серед них є: правові, організаційні, економічні та наукові. Вони забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості на¬селення.
 
Список використаної літератури

1. Закон України „Про зайнятість насе¬лення” 1991 року із змінами та доповненнями.
2.  Закон України „Про оплату праці” 1995 року.
3. Дворник О. Реформування в оплаті праці //Урядовий кур’єр. – 2001. – 23 червня.
4. Замазій С. Дотації роботодавцю на створення робочих місць //Податки та бухгалтерський облік. – 2004. – №33. – С.37-41.
5. Злупко С.М. Соціальні трудові відносини і соціальна політика в українському контексті //Регіональна економіка. – 2004. – №3. – С.293-302.
6. Кравченко О.Б. Сутність і основні елементи організаційно-економічного механізму регулювання зайнятості //Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. – №5. – С.119-123.
7. Осовий Г. Питання реформи оплати праці в Україні в контексті реалізації Плану дій щодо євроінтеграції //Україна: аспекти праці. – 2005. – №3. – С.3-10.
8. Петрова І. Заходи економічної  і соціальної політики в сегменті нефомальної зайнятості //Україна: аспекти праці. – 2006. – №3. – С.3-7.
9. Туранський Ю. Перспективи діяльності Державної служби зайнятості в контексті євроінтеграційних процесів в Україні //Україна: аспекти праці. – 2004. – №8. – С.3-5.
10. Ушенко Н.В. Економічні передумови державного регулювання зайнятості України //Україна: аспекти праці. – 2004. – №7. – С.32-38.
11. Ушенко Н.В. Основні напрямки реалізації механізму державного регулювання зайнятості населення //Формування ринкових відносин в Україні. – 2003. – №5. – С.65-70.
12. Ходзінський К. Сучасний стан праці в Україні та проблеми її інтенсивності //Економіка України. – 2004. – №8. – С.57-62.