Б.Хмельницький як людина, як полководець, як державотворець - Исторические личности - Скачать

      В історії України постать Богдана (Зіновія) Хмельницького невід’ємна  від найсвятіших прагнень  українського народу до волі, щастя справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов’язане становлення української держави, формування української нації. Його внесок в історію рідного народу полягає у визволені придніпровських земель від ярма польських магнатів, збереженні мови і культури, будівництва  української держави. Саме в особі Хмельницького український народ дістав такого велетня духу, який ясно розумів історичну обстановку і бачив мету своєї діяльності в інтересах народу.  Богдан Хмельницький насамперед спирався  на  народні  маси та  козацькі низи. Основне у здійснені своєї мети – визволити український народ від поневолення, утворити  українську державу. Він говорив послам і королів, і  царів, що „ народ, ним очолюваний, є народ волелюбний і завжди готовий умерти за свою  волю „.
       Походив  з родини чигиринського  сотника. Знав кілька  іноземних мов, історію, юриспруденцію, військову справу. З юнацьких років на службі в козацькому війську, брав участь у козацьких походах проти турків, татар, в селянсько-козацьких повстаннях 30-х років 17 століття. В 1648 році був обраний гетьманом на Запорізькій Січі, тоді ж уклав воєнний союз з Кримським ханством для спільної боротьби проти Речі Посполитої. В період Визвольної війни гетьманом були закладені підвалини державності, утверджена ідея створення незалежної Української держави. За час Визвольної війни Богдан Хмельницький проявив себе не тільки як стратег і полководець, а й видатний дипломат, домігся міжнародного визнання України. 8 січня 1654 року під тиском складної внутрішньої  та зовнішньої  ситуації, з стратегічних  міркувань, підписав у Переяславі угоду про входження України до складу Росії на конфедеративній основі. До кінця життя Богдан Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, зміцнював міжнародні позиції України.
          Зіновій Хмельницький народився 27 грудня 1595 року в Чигирині. А оскільки це був третій день різдвяних свят, коли вшановувалась пам’ять святого Федора Начертаного, то по святцях він отримав ім’я Богдан (переклад грецького імені Фе6дір, богом даний). Його батько, Михайло Хмельницький, прибув у Чигирин як представник польського магната Івана Даниловича, у якого перебував на службі. Даниловичу Чигиринське староство було наділене польським королем. Старший Хмельницький служив тут осадчим, тобто засновником нових поселень. Згодом дослужився до підстарости і став Чигиринським сотником. За старанну службу Данилович у 1616 році наділив його  пущею на правому березі річки Тясмин за чотирнадцять кілометрів від Чигирина, де Михайло заклад свій хутір Суботів.
          Є всі підстави гадати, що Богдан Хмельницький розпочав своє  навчання спочатку вдома, потім продовжив його в одній з приходських шкіл Києва. Коли ж  у 1608 році польський гетьман і канцлер, ревний єзуїт Станіслав Жолкевський заснував у Львові латинську школу, чи, як її ще назвали, єзуїтську колегію,  для підготовки в ній служителів Ватікану, у тому числі і з дітей православних, він запропонував Михайлу Хмельницькому, який служив до Даниловича в нього, віддати до колегії і Богдана. І той не посмів відмовитися.Майже 5 років провчився Богдан  у Львові, пройшовши „всі тодішні класи добірних наук під керівництвом найкращих вчителів”. Крім цього, саме тут він опанував кілька мов, знайшов друзів, серед яких, очевидно, був і майбутній київський митрополит, визначний церковний та культурний діяч Петро Могила, який саме тоді навчався у львівській братській школі.
           Після  закінчення навчання повернувся в Чигирин. Молодий, освічений, вправний у військовій справі юнак не міг стояти осторонь подій, які відбувалися навколо. А події ці були справді історичними. Після придушення у 1596 році повстання Северина Наливайка народні маси та козацькі нетяги не втихомирилися, а почали нові виступи, що вело до покозачення народних мас, відмов від виконання повинностей, втеч на Запоріжжя. Все це відбивалося в душі юнака, зароджуючи зерна протесту проти соціальної несправедливості. Не  давала йому спокою і слава  запорожців, що боронили свій край від татар та турків, ходили походами по Чорному морю, визволяли людей  з неволі. Їхнім поводирем був славний Петро  Конашевич - Сагайдачний. Він не раз бував у Чигирині. Знав і поважав Михайла Хмельницького, бачив його освіченого і ставного сина. І, може, тому,  коли довелося у 1618 році йти Сагайдачному на прохання  польського короля Сигізмунда III разом з його сином Владиславом, який прагнув російського трону, на Москву, то він узяв з собою і Богдана.
         Після повернення на Україну Богдан служив у кінній сотні свого батька і разом з ним у 1620 році брав участь у битві під Цецорою  проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю поліг Михайло Хмельницький, а його син потрапив у турецький полон. У 1622 вірні козаки, побратими старого Хмеля, викупили Богдана з неволі. Він повернувся додому і знову став на козацьку службу в Чигиринський полк. Після того, як він повернувся з полону, його мати Анастасія Федорівна вийшла заміж за королівського жовніра Василя Ставицького і виїхала з ним у Білорусію. Богдан залишився єдиновладним господарем хутора і доклав чимало зусиль до його подальшого впорядкування. Одружившись з Анною Сомко, сестрою свого старого друга, переяславського козака, майбутнього наказного гетьмана Якима Сомка, почав будувати нову оселю.