Нововолинськ - История - Скачать

Нововолинськ — місто обласного підпорядкування в Україні, Волинська область. Населення 53 838 мешканців (перепис 2001). (Населення міськради 58 688 мешканців). Географічні координати: 50°44' пн.ш. 24°10' сх.д. Розташоване за 18 км від залізничної станції Іваничі на лінії Червоноград—Володимир-Волинський. Видобуток вугілля. Заводи: залізобетонних виробів, з ремонту гірського обладнання, цегельний; деревообробний комбінат. До складу міськради також входить смт Жовтневе. Статус міста з 1957 року.
[ред.] Історія
Ще у 1912 році російським вченим М.М.Тетяєвим було висловлено думку про наявність запасів кам’яного вугілля на землях західної України в районі Волинсько-Подільської підвищенності. І лише у 1938 році Селезьким промисловим концерном “ Вспульнота інтересув Гурничо – гутничих” був відкритий у Львові буровий відділ геологічного управління під керівництвом Я.Самсоновича.
У 1939 році 17 вересня всі ті багатства перейшли в єдину УРСР. У 1940 році був організований трест “Львіввуглерозвідка”. Але почалася війна і роботи залишились незакінченими. Поновилися роботи у 1946-47 роках, але бажаних результатів не було. В кінці 1948 року уже “Волиньвуглерозвідка” продовжувала пошукові роботи. Місто будувалося і зростало. У 1953 році було запроектоване с. Жовтневе, що увійшло до складу міста. Селище Жовтневе побудоване на території шахти № 6, яка здана в експлуатацію в грудні 1956 року, та шахти № 7, зданої в листопаді 1957 року.
Указом Президії Верховної Ради України 10 квітня 1951 року селищу шахтарів було присвоєне ім’я – Нововолинськ, районного підпорядкування Іваничівському району. У квітні 1957 року робітниче селище стало містом районного підпорядкування. 25 вересня 1958 року його віднесено до міст обласного підпорядкування.
- Мінерально-сировинна база- Розвідування запасів Львівсько – Волинського кам’яновугільного басейну Для промислового розвитку цієї території була необхідна розвинута енергетична база. А для цього потрібні були паливні ресурси. Гіпотеза про наявність кам'Яного вугілля між Українським щитом на Волині вперше висунута російським геологом М.М.Тетяєвим в 1912 р. На основі детального аналізу складу осадків і тектонічних структур Європейської частини Росії і Східної частини Польщі М.М.Тетяєв не тільки передбачив існування такого басейну, але і науково обґрунтував характер його вугільності.
Через 20 років гіпотеза о М.М.Тетяєва одержали підтвердження і дальший розвиток в роботах Я.Самсоновича. В 1931 р. біля міста Острог Я.Самсонович виявив гальку кам'яновугільних порід, яка містила нижню кам'яновугільну фауну. Кількість і розміри кам'яновугільної гальки збільшувались в напрямку зі Сходу на Захід. Я.Самсонович зв'Язував наявність фауни з близькими покладами кам'Яного вугілля.
Пошукове буріння було почато в 1938 р. в межах Львівського воєводства. До початку Другої Світової війни з 11 свердловин було закінчено 7. Але ніякої обробки одержаних даних не було проведено. Опублікований матеріал по цих пошуково-розвідувальних роботах на кам'Яне вугілля вичерпувався лише короткою статтею Я.Самсоновича, написаною в 1939 році. В радянський час подальша робота по геологічному вивченню в розвідці цієї території одержала широкий і планомірний розвиток. Для ознайомлення зі станом геологічного вивчення і обробки всіх матеріалів по геології і корисних копалинах Західних областей УРСР в кінці 1939 р. Комітетом по справах геології при Рад наркомі СРСР була створена спеціальна комісія геологів. Цією комісією був зібраний і оброблений багатий фактичний матеріал, вивчення якого дозволило до початку 1940 р. скласти генеральний план геологічних пошукових і розвідувальних робіт в Західних областях України. В 1940 р. для проведення планомірних геолого-розвідувальних робіт на вугілля був організований державний трест "Львіввуглерозвідка". Війна перервала науково-розвідувальну і науково-дослідну роботу по проблемі вугільності Західних областей УРСР. Майже всі свердловини залишились незавершеними, а., головні геологічні матеріали, одержані до війни при пошукових роботах, були втрачені. Лише у 1945 р. після звільнення цієї території від фашистських окупантів відновились геолого-розвідувальні роботи на вугілля. На основі детального вивчення зібраних трестом "Львіввуглерозвідка" геологічних матеріалів було зроблено висновок про доцільність дальших пошукових робіт на кам’яне вугілля в Західних областях УРСР і визначених районах, де слід провести розвідку в першу чергу. В 1946-1947 рр. трест "Львіввуглерозвідка" значно розширив площу науково-розвідувальних робіт на вугілля. Бурінням були охопленні не тільки Львівська область, але і західні райони Волинської області УРСР та Білорусії. У липні 1947 р. Володимир-Волинська геологорозвідувальна партія тресту "Львіввуглерозвідка" виявила на території Волинської області промислові поклади вугілля.
В 1948 р. Міністерством вугільної промисловості СРСР для пошуків і розвідки в Північній частині перспективної вугленосної площадки був організований спеціальний трест "Волиньвуглерозвідка" (м. Луцьк). Він складався з 5 геолого-розвідувальних партій. Тоді ж були відкриті перші поклади кам"яного вугілля під Володимиром-Волинським. Для освоєння природних запасів вугілля в грудні 1949 р. був створений трест "Західшахтобуд".
Доктор геолого-мінералогічних наук Шульга відзначив: "До найбільш значних досягнень в галузі вугільної геології перших післявоєнних років належить відкриття в 1949 р. Львівсько-Волинського басейну, що являє собою частину великого Львівсько-Люблінського басейну". Планувалось в найближчий час у 1949 р. розвідати ще 10 шахтних полів на Волині і Львівщині. Щоб виконати це завдання трест "Волиньвуглерозвідка" забезпечили потрібною технікою і кадрами, на допомогу Волині прийшов Донбас. Проте успіх прийшов не зразу. Під час докладної перевірки виявилося, що вугільні пласти на північний схід від Володимира-Волинського непридатні для експлуатації. Пошуки вели геологів далі на південь і південний захід від Володимира-Волинського, на крайній південний захід Волинської області (Іваничівський і частково Володимира-Волинський райони). Перші хороші результати дала свердловина № 117 на околиці с. Бужанки (нині тут шахта № 4), де в жовтні 1948 р. було виявлено вугільний пласт промислової потужності. Протягом 1949-1950 рр. визначилися шахтні поля п"яти майбутніх шахт. У наступні роки геологи завершили розвідку шахтних полів і встановили, що загальні запаси вугілля Львівсько-Волинського басейну мають досягати 1,75 млрд.тонн, з них близько 23 % на території Волині. В межах Львівсько-Волинського басейну виявлено 4 кам'яновугільні родовища: Нововолинське, Забузьке, Межиріченське і Сокальське. їх площа, кількість робочих пластів та потужність наведені в таблиці:
Назва родовища Площа, кв. км Потужнісі . пластів вугілля, м Кількість робочих пластів Нововолин¬ське 230 0,5-2,95 2 Здебільшого пласти вугілля простої будови, але є і складні пласти з двох-трьох пачок. Вугілля залягає на глибині 315 до 535 м, майже як і в Донбасі. Глибина залягання вугілля збільшується у південному напрямку. По простяганню потужність різко змінюється від 2,4 до 1 м, а тоді і менше. Кам’яне вугілля басейну в основному марок Г і Д. Вугілля Нововолинського родовища найменше метаморфізоване. В.З.Єршов вважає, що в межах Львівсько-Волинського басейну спостерігається підвищення метаморфізму вугілля в зв"язку зі збільшенням зональної потужності вугленосної товщі, тобто така закономірність, як і в Донецькому басейні. Вугілля басейну доброї якості. Воно містить в собі: 10-12 % вологи, 29-45 % летких на горючу масу, 1,5-3,5 % загальної сірки. Теплоздатність вугілля 7700-8300 кал/кг. Вугілля Львівсько-Волинського басейну зараз використовується як енергетичне паливо, але цілком можливо, що вугілля західної частини басейну може бути використане і для коксування. З липня 1947 р. в 4 км від м. Володимира-Волинського були знайдені промислові пласти вугілля". Цей документ підписано начальником тресту "Львівгеологорозвідка" Вакуровим. Через кілька днів у фондах обласного радіо ми розшукали магнітофонний запис, в якому повідомлялось, що завдяки завзятості Віри Шпакової у 1948 р. на 117 свердловині були знайдені поклади кам’яного вугілля. І тут постало питання: "якому з цих документів вірити?" Найкраще вияснити це питання в людей, які в той час працювали: головного інженера "Волиньгеологорозвідки ' Михайла Івановича Струєва і головного інженера Володимир-Волинcької геологорозвідки Віри Борисівни Шпаткової, які проживають у м. І києві. "Михайло Іванович зустрів мене привітно, добрим поглядом карих очей. Коротко виклавши зміст справи, я відчув, як він уважно мене вислухав, мабуть відтворюючи в пам’яті ті роки, адже це були кращі роки його молодості. Він розповів, що якість пошукових робіт була досить низькою. Недосконала технологія не давала можливості достовірно визначити наявність вугілля при бурінні. Тому на свердловині № 46, що біля м. Володимира-Волинського, були отримані неточні результати. Не перевіривши, повідомили їх в обласний комітет партії. Ця інформація швидко була передана в Київ і в Москву і, оскільки Волинь була аграрною, 31 січня 1948 р. уряд СРСР прийняв постанову :"Про розвиток добутку вугілля в Західних областях України". В короткий строк було організовано 10 геолого-розвідувальних партій. Однією з таких стала Володимир-Волинська, головним інженером якої і була В.Б.Шпакова. Ось що вона розповіла: "Перша бурова була закладена біля м. Володимира-Волинського. Але ні друга, ні третя свердловини результату не давали. Михайло Іванович Струєв все частіше засумнівався чи правильним шляхом вони йдуть? Адже вугілля треба шукати в іншому місці?" У кінці 1948 р. в м. Луцьк приїхав перший секретар ЦК КП(б) країни М.С.Хрущов. Михайлу Івановичу було доручено доповісти секретарю, що промислових пластів не знайдено, а повідомлення 1947 р. було помилковим. За цей час були вкладені величезні кошти, розпочали завозити шахтобудівні обладнання, а вугілля так і не знаходили. Незабаром з’явилась поважна комісія. Вирішувалась доля Волинського басейну. Вона працювала недовго, але швидко прийшла до висновку, що на Волині пластів з вугіллям немає. Але Михайла Івановича не покидала думка про вугілля. Вірі Шпаковій було наказано негайно зняти свою партію і рушати на захід, у район с. Бужанки. Закласти там свердловину № 117. Дні йшли. Якось ^піднімали черговий керн. Ура! Хлопці, наша взяла! Качати Віру Борисівну! Хлопці руками, як пір’їну, підхопили дівчину і підкинули над собою раз, вдруге..." Через деякий час на місці 117 свердловини було розпочато будівництво першого вугільного підприємства майбутнього міста - Нововолинська. Доля все ж таки розпорядилась так, що виросло на карті нове місто. Місто виникло на землях сіл Низкиничі, Дорогиничі, Будятичі та Русовичі Іваничівського району. Перша згадка про ці села, зокрема про Низкиничі, належить до першої половини XV століття: Литовський князь Свидригайло подарував їх своєму маршалкові О.Киселю. У 1570-1583 рр. Низкиничі, де налічувалося 8 димів, були власністю О.Киселя. У 1570 р. згадується про село Будятичі, яке мало 4 дими і належало аж чотирьом поміщикам, і селд Русовичі - власність володимир-волинського єпископа. В 1583 р. згадується с. Дорогиничі, яким володів поміщик А.Романовський. У Низкиничах Киселі побудували дерев"яний замок, сліди якого збереглися й досі. В першій половині XVII століття на старому замковищі А.Кисіль спорудив цегляну церкву і дерев’яний монастир. Отож, на місцях цих сіл і почалося будівництво шахт. На будівництво першої черги промислових і культурно-побутових споруд урядом було асигновано 6,6 млрд. крб., в т.ч. 3,2 млрд.-на шахтне будівництво, 2 млрд.-на спостереження допоміжних підприємств, 1,4 млрд.-на житлове і комунальне будівництво. Будівельні роботи розгорнулися, починаючи з 1950 р. У липні цього року на околиці с. Дорогиничі було закладено було закладено першу волинську шахту потужністю 1000 тонн вугілля на добу.