Реферат на тему:
Виконала:
студентка 141 групи
факультету філології та журналістики
Мурза Т.О.
Перевірила:
Шевченко
Миколаїв 2007
Вступ......................................................................................
Розділ 1.Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського.
1.1.Політика литовських Великих князів щодо приєднаних українських
земель............................................
1.2.Повстання Свидригайла. Остаточна ліквідація удільних
князівств..................................................................
Розділ 2.Унії.
2.1.Кревська унія......................................................
2.2.Городельська унія..............................................
2.3.Люблінська унія.................................................
2.4.Брезька церковна унія.......................................
Висновки.................................................................................
Список використаних джерел...............................................
Додатки...................................................................................
Вступ Доба, що тривала від 40-х рр. 14 століття до 40-х рр. 17 століття - це
триста років оповитих серпанком забуття, сповнених таємниць та парадоксів-і не
лише для аматорів, а й для фахівців, серед яких не вщухають дискусії з
найпринциповіших проблем цього відтинку української історії. Він ніби випав із
суспільної пам‘яті: у свідомості наших сучасників між Батиєвою навалою та
Хмельниччиною, як правило сяє промовиста порожнеча, хоча подіям того часу не
бракувало не драматизму, ні історичної величі. Саме тоді, за слушним
спостереженням Михайла Грушевського „пройшли персони важні, глибокі,
відмінили тутешні обставини глибоко й сильно в порівнянні з раднішим, досить добре
нам звісним, життям київських часів”. І справді, маючи цілісне й повне
уявлення про давньоруську добу, ми, нажаль, деколи, ледь орієнтуємося в подіях
пізнішого, ближчого до нас, часу-особливо в подіях загадкового 14 століття, що
іноді не піддаються реконструкції.
Причини цього слід шукати в реаліях пост монгольської епохи – руйнації
традиційних підвалин життя, припинені літописання, порушенні політико-династичних
зв‘язків із тими східнослов‘янськими регіонами, де ця традиція
збереглася. Саме тому в наявних джерелах немає докладної інформації про життя
українських земель – більше того, навіть певних відомостей про їх приєднання
до Литви.
Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського
Велике князівство Литовське утворилося в середині ХІІІ століття, коли під
загрозою німецьких рицарів-хрестоносців землі Литви й Середнього Понімання
(етнічна територія Білорусі) об‘єдналися в єдину державу під владою
литовського князя Мін довга. Дещо згодом столицею її стало місто Вільно.
У 40-80-х роках XIV століття до Великого князівства Литовського
приєднуються Поділля, Волинь, Київщина, Переяславщина, Чернігівщина й Сіверщина.
Землі колишньої Русі у
складі нової держави переважали не
лише територіально, а й відзначалися
значно вищим рівнем суспільного
розвитку.
Не випадково руська мова стає державною,
а руські правові норми й форми організації
влади переносяться на литовський грунт. Великий литовський князь Ольгерд
запозичив з Русі принцип володарювання : право на нього визнавалося лише за одним
князівським родом, представники якого підкорялися старшому в роду. У XV столітті
зростає роль дорадчого органу – ради при князі. Відповідно назву держави
було змінено на Велике князівство Литовське, Руське й Жемантійське.
В умовах боротьби за владу сип Ольгерда Ягайло, шукаючи підтримки в
Польщі, уклав в 1385р. з нею Кревську унію. Вона передбачала приєднання до Польщі
Литовського князівства, повернення захоплених у неї земель та прийняття литовцями
католицтва (до цього часу вони залишалися язичниками).
Наступного року Ягайло під ім‘ям Владислава хрестився,
одружився з польською королевою Ядвігою і коронувався як „володар і король
Королівства Польського”.
Політика литовських Великих князів щодо приєднаних українських земель
Зі сходженням у 1340 р. на волинський стіл Любарта помітно активізувалася
діяльність литовських князів щодо приєднання до Великого князівства Литовського
етнічних українських земель. За допомогою родинних зв‘язків до нього
приєднується Волинь. До кінця 40-х років сини Михайла-Коріата Гедеміновича
опанували територію між Дністром і Південним Бугом, що належала Золотій Орді.
Восени 1362р. неподалік р. Сині Води військо Ольгерда розгромило монголів
західного улусу Золотої Орди. Завдяки цій перемозі Київська, Чернігівська,
Сіверська, Переяславська, Подільська й Волинська землі закріплюються у складі
Литви. Проте це не означало їх визволення від Золотої Орди, бо Ольгерд продовжував
визнавати їх данницьку залежність від хана. Лише наприкінці 14 століття хан
Тохтамиш своїм ярликом передав їх Литовському князівству. Ольгерд відновив їхній
удільний устрій, але на чолі князівств поставив представників литовської династії
(своїх синів і племінників). Удільні князі перебували у васальній залежності від
великого князя, зобов’язуючись “служити вірно“, виплачувати
щорічну данину і в разі потреби виставляти в його розпорядження своє військо.
Упродовж 60-90-х років 14 ст. швидко відновлювалося політичне життя в
Київському князівстві, чому сприяло діяльність князя Володимира Ольговича.
Він добився права карбувати власну монету й почав титулуватися як самостійний
володар - “З божої ласки князь київський”. Бурхливо розвивалася
Подільська земля. Її першим удільним князем став Юрій Коріатович; формувалося
Подільське князівство. Про розвиток Волинського князівства дбав Любарт. Аби
домогтися зміцнення центральної влади, Великий князь Вівтовт у 90-х роках 14-го
століття приступив до ліквідації удільних князівств.
Повстання Свидригайла. Остаточна ліквідація удільних князівств
Зміцнення позицій Вітовта як великого князя Литовського не
залишилось поза увагою польського уряду. У результаті польсько-литовських
переговорів 1413 р. було укладено Городельську унію, умовами якої визнавалося
право Литви на політичну самостійність. Однак це не задовольнило ту частину
литовської знаті, що прагнуло її повної незалежності. Зростало обурення
білоруської й української знаті привілеями католиків. Тому після смерті Вітовта в
1430 р. вона без згоди Ягайла обрала великим князем його молодшого брата
Свидригайла –особу дуже вольову, хоробру й енергійну, але не врівноважену й
жорстоку, посередніх здібностей політика й воєначальника. Він мав особливий дар
психологічного впливу на людей, викликаючи в них захват і глибоку повагу: русичі
“несли за нього голову під ворожий меч і катівську сокиру”.
Невдоволений захопленням поляками Західного Поділля, що належало йому, Свидригайло
пішов на розрив із Польщею. Влітку 1431 р. під Луцьком відбулася битва його військ
з польськими, в якій литовський володар зазнав невдачі. Проте боротьби не
припинив. Тоді польський двір у серпні 1432 р. організовує переворот: великим
литовським князем проголошується брат Вітовта Сигізмунд.
Українська й білоруська знать відмовилася визнати його владу й
заявила про утворення Великого князівства Руського, яке очолив Свидригайло. До
складу князівства ввійшли Київщина, землі Чернігівщини й Сіверщини, Волинь,
Поділля, Смоленщина, Вітебщина й Полоцька земля. У воєнних діях почав брати гору
Свидригайло. Занепокоєний Ягайло видає привілей про рівняння в правах православної
знаті з католицькою, що підштовхнуло частину останніх до переходу на бік
Сигізмунда. Трагічною для долі Великого князівства Руського стала битва 1 вересня
1435 р. на р. Швянті під Вількомиром, в якій військо Свидригайла зазнало жахливої
поразки. Наступного року від
Руського князівства відпали Смоленська, Полоцька й Вітебська землі. Таким
чином, у середині 30-х років 15ст. цей осередок руської державності фактично
припинив існування.
Після смерті Сигізмунда в 1440 р. великим князем обирається син Ягайла
Казимир. Побоюючись нового повстання, правлячі кола Литви визнавали Свидригайла
великим князем удільного Волинського князівства й відновили удільність Київського
князівства. Але ненадовго. Скориставшись смертю Свидригайла в 1452 році, Казимир
ліквідував Волинське князівство, а в 1471 році – Київське.
Кревська унія(1385 рік)
Причини:
1)Небезпека збоку Тевтонського Ордену, збоку Московського князівства та
Кримського ханства;
2)Пошуки литовським князем Ягайлом союзника для покращення становища у державі
Зміст:
Литовський князь Ягайло одружується з польською королевою Ядвігою і стає
польським королем.
Литва підпорядковується Польщі.
Литва приймає католицтво.
Наслідки:
„+”Литва і Польща перемогли, розгромили тевтонський орден.
„-”Відбувалося насильницьке насадження католицизму. Посилюється
економічне гноблення селян.
Городельська унія(1413рік)
Зміст:
Польща надала певну самостійність Литві, але при цьому затвердити або призначити
литовського князя міг тільки польський король.
Люблінська унія(1569 рік)
Причини:
Внаслідок лівонської війни з Московщиною Литва опинилася на межі воєнної
катастрофи і була змушена піти на підписання Люблінської унії.
Зміст:
Литва об‘єднавшись із Польщею утворюють республіку під назвою Річ
Посполита, яка мала єдиний сейм, єдиного короля, єдину грошову і судову систему.
Католицтво – єдина державна релігія. Всі українські землі, які належали
Литві переходять у володіння Польщі.
Наслідки:
1)Насильницьке насадження католицтва. Посилення гноблення селян.
2)Зросла економічна експлуатація селян.
3)Православні українці не мали права займати посади.
4)Купці й ремісники опинилися в жахливому становищі6
- збільшення податків;
- заборона торгівлі;
- заборона ремісництва;
5) Панували тільки польська і латинська мови, як мови освіти, судочинства та
діловодства.
Брезька церковна унія свідчила про об‘єднання православної та католицької
церков, внаслідок чого утворилася греко-католицька церква. Ця церква зберегла
слов‘янську мову і православні обряди, але користувалася догматами Римської
церкви і переходила під владу Папи Римського.
Висновки Велике князівство Литовське являло собою слабко централізовану
русько-литовську державу. Постійна боротьба князів за владу мала наслідком
підпорядкування Литви Польщі.
Особливість приєднання українських земель до Литви полягала в тому, що воно
відбувалося під гаслом звільнення від золотоординської залежності, без
насильництва, зі збереженням існуючих віри, мови, судочинства, традицій життя.
Повстання Свидригайла – останній збройний виступ знаті, спрямований на
відродження Руської держави, зазнало повної невдачі.
Попри існуючі відмінності в політиці литовських і польських правлячих кіл щодо
приєднаних українських земель її суть зводилась до одного: ОСТАТОЧНОЇ ЛІКВІДАЦІЇ
ЗАЛИШКІВ ПОЛІТИЧНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ПОВНОЇ АСИМІЛЯЦІЇ НАСЕЛЕННЯ.
Список використаних джерел
1.Борисенко В. Курс української історії.-К.,1997
2.Верстюк В. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний
довідник.-К., !995
3.Винокур О. Давня і середньовічна історія України, - К.,1996
4.Грушевський М. Історія України-Русі. В11тт.,12кн.-К., 1991-1998
5.Єфименко О. Історія України та її народу.-К.,1992
6.Історія україни.-Львів,1996
