Вступ

У наш час, на зорі третього тисячоліття, розвиток інфраструктури, міжнародних торгівельних зв’язків та інформаційних мереж неухитно тагне за собою створення і розвиток величезних міжнаціональних компаній. Розмір обороту найбільших з них залишає позаду навіть ВВП деяких країн. Нічого дивного немає у тому, що такі компанії займають лідируючу позицію на національному або й на міжнародному ринку, а деколи навіть залишаються єдиними на ринку, викидаючи з нього конкурентів – стають монополістами. Слід зауважити, що компанія не повинна бути величезною за розмірами щоб стати монополією, отримати монопольну владу. Навіть невеликим компаніям вдається стати монополіями на місцевому ринку.
У зв’язку із бурхливим процесом виникнення і розвитку монополій і завзятим використанням ними монопольної влади виникло антимонопольне законодавство. Якщо ще у XIX ст. Для врегулювання монопольних випадків використовувались окремі норми господарського права, або й окремі пункти у статтях про господарську відповідальність, то наприкінці XIX ст., а саме у 1890 р. У США був прийнятий перший антимонопольний закон – Закон Шермана. З цього часу і почався розвиток антимонопольного законодавства у багатьох країнах світу.
Зараз антимонопольне законодавство є актуальним, оскільки чи не щодня порушуються справи про його недотримання, а деякі з них набувають неабиякого розмаху. Для прикладу, справа про порушення
Антимонопольне законодавство тісно пов’язане з державним регулюванням економіки, оскільки уповноважені державні органи мають можливість безпосередньо впливати на процес утворення монополій, обмежувати монопольну владу та її прояви, забороняти діяльність монополій тощо.
Також антимонопольне законодавство тісно пов’язане із законодавством взагалі і з господарським (торговельним) правом зокрема. При створенні, зміні або доповненні антимонопольного законодавства приймаються до уваги як норми різних галузей права (наприклад конституційного), так і міжнародні договори і угоди, що укладені країною.
Метою роботи є дослідження існуючого антимонопольного законодавства в Україні та  іноземних країнах. Для цього перш за все розкривається суть монополій, причини їх утворення та особливості існування та діяльності. У другому розділі зображатиметься антимонопольне законодавство  зарубіжних країн у розрізі історії його розвитку. Порівняння норм антимонопольного законодавства різних країн дозволить зробити висновки про їх схожість чи відмінність. У третьому розділі розкриватиметься зміст антимонопольного законодавства України. Будуть зображені його особливості, подібність до антимонопольного законодавства інших країн, а також, коротко, його історія. Через дослідження цих питань я прагнутиму розкрити суть антимонопольного законодавства законодавства України.

1. Поняття монополії.

Крайньою полюсною структурою ринку є монополія, тобто ринок з єдиним продавцем і що виключає можливості входження в нього інших. Наприклад на початку 80-х р.р. компанія "Де Бірс" контролювала фактично всі джерела поставок алмазів у некомуністичному світі. В якості інших прикладів можна привести монополію "Поляроїд" на моментальну фотографію, власників значної частини каналів місцевого кабельного телебачення. У більшості великих міст послуги місцевого телефонного зв’язку і постачання електроенергією також забезпечується монополіями, проте ціни, що встановлюються ними регулюються державними організаціями (див. далі).
 Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада.
Існує також й інша важлива відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар’єри входження, які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку.
2. Антимонопольне законодавство зарубіжних країн
Вперше юридичні засоби у боротьбі з негативними проявами конкуренції почали використовувати у Франції. Тут раніше, ніж в інших країнах, концентрація капіталу досягла розмірів, що дозволили негативним проявам у господарській діяльності стати чинником, який гальмує розвиток економіки. Спеціальне законодавство у цій галузі було ще відсутнє. Французькі суди використовували для цієї мети статтю 1382 Цивільного кодексу Франції, згідно з якою всіляка навмисна дія, що заподіяла збиток іншому суб’єкту, зобов’язує виконавця до відшкодування завданого збитку. Оскільки у статті не йшлося про боротьбу з непорядною конкуренцією, французькій судовій практиці довелося стати на шлях власної правотворчості та розробити поняття “зловживання правом”, що дозволило непорядні конкурентні дії вважати порушенням чужого суб’єктивного права.
Межа між правомірними і неправомірними діями перебуває там, де право на вільне проведення господарської діяльності одного суб’єкта переходить у зловживання та порушення аналогічного права іншого суб’єкта.
Важливою ознакою, яка дозволяє кваліфікувати господарську діяльність як антиконкурентну, в європейських країнах вважається домінуюче становище на ринку певного товару. Так у Франції підприємство вважається монополістом, коли воно займає домінуюче становище на одній чверті ринку відповідного товару, у Німеччині – до третини ринку товару або не менше ніж дві третини загального обсягу обігу цього товару на ринку. В Англії для визначення монопольного становища використовується система так званих простих та складних часток. Проста частка використовується для визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що контролюють чверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж сама проста частка, але яка застосовується до непов’язаних між собою компаній.
Суб’єкти господарської діяльності, що займають домінуюче становище на ринку, зобов’язані надавати державним органам додаткові звітні відомості про свою діяльність, вони можуть притягатися до відповідальності (грошові штрафи, кримінальна відповідальність, повна або часткова заборона діяльності, повне відшкодування збитків та ін.).
У національно-правових системах зарубіжних країн відокремлюють організаційно-правову та договірно-правову, колективну та індивідуальну, договірну та позадоговірну тощо антиконкурентну практику.
Індивідуальна антиконкурентна практика передбачає пануюче становище суб’єкта на ринку якогось товару (послуги). При укладанні угод воно виявляється в тому , що такий суб’єкт прагне включити до них умови, що погіршують становище конкурентів і тим самим обмежують свободу їх підприємницької діяльності (виключні умови угоди).
Державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм в європейських країнах організований за двома схемами. В одних країнах передбачаються обов’язки суб’єктів господарської діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франція, Бельгія, Швейцарія) законодавство передбачає обов’язкове сповіщення про угоди, що містять  обмежувальну практику, лишень у випадках, коли справа заторкує зацікавлену сторону або безпосередньо державний орган, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм.
У всіх європейський країнах діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у галузі конкуренції та монополізму. Наприклад, в Англії –  це Відомство генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції – Міністерство у справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії – Федеральна економічна палата.
Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму, а також захисту справ споживачів здійснюється адміністративними судами, спеціальними судами та загальними (загальноцивільними) судами. Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), Швеції (Суд у ринкових справах). У країнах, де суб’єкти господарської діяльності в обов’язковому порядку сповіщають державні органи про угоди, що містять обмежувальну практику, суперечки розглядаються загальними судами, а у країнах, де обов’язкове сповіщення про порушення провадиться з ініціативи зацікавленої сторони або відповідного державного органу, розв’язання суперечок відбувається в адміністративних судах. Якщо одна із сторін не погоджується із рішенням адміністративного суду, вона може оскаржити його у загальному суді.
Крім державних органів, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм, у західних європейських країнах діють асоціації та кооперативи споживачів. Вони провадять освітню роботу серед населення, забезпечують його незалежною інформацією про якість товарів, умови торгівлі тощо.
Засадовим стосовно японського антимонопольного права є Закон Японії “Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод”, підготовлений за участю американських експертів відповідно до правових ідей, виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона, та Законі про Федеральну торговельну комісію США.
Цей закон визначає діяльність держави щодо запобігання монополізму та розвитку конкуренції. Мета його заборонити приватну монополію, нечесне укладання угод та несправедливі засоби угод, запобігти надмірній конкуренції економічної могутності, виключити нечесне обмеження виробництва, техніки, реалізації, цін та інших засобів, стримування підприємницької діяльності й тим самим спонукати до справедливої та вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької ініціативи, розвивати підприємницьку діяльність. При цьому під приватною монополією розуміється ситуація, коли підприємець самостійно або за домовленістю з іншими підприємцями обмежує реальну конкуренцію у сфері встановлених торговельних відносин усупереч громадським інтересам за допомогою контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців. Під нечесним обмежуванням угод розуміється діяльність підприємців (угоди, домовленості тощо) щодо визначення, зберігання або підвищення цін, обмеженням кількості техніки, обладнання, товарів, партнерів за угодами, наслідком чого є обмеження підприємницької діяльності, конкуренції у сфері торгівельних відносин.
Зазначений закон детально визначає ситуації, які оцінюються як монопольні, а також перелік угод, які відносяться до несправедливих (нечесних). Монополією визначається така ситуація, за якої перевищується встановлений державою обсяг випуску певних товарів та послуг, частка одного підприємця перевищує половину ринкового обігу того чи іншого різновиду товарів чи послуг, або частка для двох підприємців разом – відповідно три чверті; ціни на товари та послуги, що надаються цим підприємцем, значно підвищуються або незначно знижуються впродовж значного часу. В останньому випадку встановлюють, чи має місце отримання такого відсотку прибутку, який значно перевищує відсоток прибутку, що визначається державним указом для галузі, до якої належить цей підприємець. Визначають також, чи не завищені витрати керівництва та реалізації у порівнянні із загальноприйнятими у цій сфері підприємницької діяльності.
Для виявлення всіх цих обставин необхідний постійний скрупульозний облік та порівняльний аналіз обсягової інформації державними органами, аналітико-оціночної системи, яка функціонує постійно. Для реалізації вимог цього закону в Японії створений спеціальний державний орган – Комітет по справедливих угодах.
Держава на підставі розглядуваного закону контролює міру монополізму та здійснювані угоди на предмет їх чесності у таких питаннях господарського життя Японії, як міжнародні угоди та договори; створення підприємницьких об’єднань; володіння акціями; сумісництво службових осіб, об’єднання та злиття компаній; успадкування підприємницьких справ; угоди про підвищення цін; відшкодування збитків, заподіяних приватною монополією або нечесною угодою.
Законодавством Японії визначені також випадки, коли розглядуваний закон не застосовується або його застосування обмежене. Перш за все це стосується галузей природної монополії: електричної, газової промисловості та ін. Це також стосується і таких дій, які регулюються законами про авторство, патенти, практичне використання винаходів торговельної марки. Обмежується дія проти монопольного закону стосовно депресійних картелів, створюваних для вирівнювання співвідношення попиту і пропозиції, а також раціоналізаторський картелів, мета яких – покращення тактики, підвищення якості, зменшення собівартості, підвищення продуктивності праці.

3. Монопольне становище на ринку та зловживання ним
Функціонування ринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для суб’єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів, які потребує споживач.
З конкуренції, що існує в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї “соціалістичний” монополізм народився в умовах досить специфічних форм економічно-організаційного розвитку нашої держави в складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів управління економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комплекс.
Монополізм в нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України” мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організація фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону “Про економічну самостійність України” антимонопольне законодавство.
На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так 18 лютого 1992 р. прийнято Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” ,  з наступними змінами  та доповненнями який визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. 26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про Антимонопольний комітет України”, доручивши водночас підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Антимонопольного процесуального кодексу України (Голос України.—1993.— 21грудня). Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року).
Антимонопольне законодавство визначає поняття монопольне становище, під яким розуміється домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.
Згідно із законодавством України монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим. рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.
Саме по собі монопольне становище того або іншого підприємця не визначається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до статті 4 зазначеного закону  зловживанням монопольним становищем вважаються:
q нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору;
q обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
q часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
q інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
q встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;
q встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів;
q встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.
Зловживання монопольним становищем на ринку складає , одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу  групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями. Такими угодами між підприємцями стаття 5 Закону “Про обмеження монополізму та недопушення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” визначає угоди (погоджені дії), спрямовані на:
q встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок; надбавок (доплат), націнок;
q розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації;
q усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
Монопольна діяльність — це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади ( управління розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих - підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління.
З боку зазначених органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації підприємців. Дискримінація підприємців органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає в себе:
q заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;
q примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;
q прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;
q встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону республіки в інший;
q надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару:
q обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;
q встановлення заборон чи обмежень відносно окремий підприємців або груп підприємців.
Дискримінацією підприємців визначається також укладення між органами влади і управління угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для впровадження вищезазначених дій.
Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із цих положень з метою забезпечення національної безпеки, оборони суспільних інтересів.
Антимонопольний комітет України
Державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами влади і управління. З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган – Антимонопольний комітет України. Основними завданнями. Антимонопольного комітету України є:
q здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
q захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;
q сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.
Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законами “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та “Про Антимонопольний комітет України”, а його процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламентується згаданими тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України.
Антимонопольний комітет та утворені ним територіальні відділення (у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету .
Антимонопольний з метою розвитку конкуренції має право:
q визначати монопольне становище підприємців на ринку;
q давати підприємцям обов’язкові для виконання розпорядження, про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища;
q давати органам управління обов’язкові для виконання розпорядження про припинення порушень і укладання ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;
q здійснювати контроль за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації або ліквідації монопольних утворень, а також при придбанні часток (паїв, акцій), що можуть призвести до монопольного становища підприємців на ринку;
q вносити у відповідні органи влади і управління пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
q приймати розпорядження про накладання штрафів;
q звертатися до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, в тому числі про визнання недійсними актів органів державної та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету, відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства, вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства, з інших підстав, передбачених чинним законодавством, а також надсилають до суду протоколи про адміністративні порушення для накладання штрафів на посадових осіб відповідно до чинного законодавства;
q давати рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;
q здійснювати дії з метою контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених Верховною Радою України, і у своїй діяльності підзвітний їй і підпорядкований  Кабінету Міністрів України .

4. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства
Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ V Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, а також деякі окремі статті як зазначеного Закону, так і Закону “Про Антимонопольний комітет України”.
Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити такі види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності:
q майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі — за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачена статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” у формі штрафу, що накладається на підприємців — юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення. Крім того ст. 21 зазначеного Закону встановлена майнова відповідальність у вигляді стягнення до державного бюджету прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства (зловживання монопольним становищем, неправомірних угод між підприємцями та недобросовісної конкуренції), а за статтею 22 цього Закону — у вигляді відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією;
q оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).
У випадках, коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку. Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утворень. Зазначена санкція не застосовується у випадках  неможливості організаційного або територіального виокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, а також  наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової, продукції підприємства (об'єднання тощо) складає менше ЗО відсотків.
Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в Положенні про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на окремі види діяльності, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 17 травня 1994 , за поданням, внесеним Антимонопольним комітетом.
Статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” передбачено, що Антимонопольний комітет може накладати штрафи на підприємців за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновлення початкового стану або зміну угод, що суперечать зазначеному Закону, а також за неподання, несвоєчасне подання інформації або подання завідомо недостовірних даних Антимонопольному комітету.
України у межах компетенції розглядаються органами чи посадовими особами:
q Антимонопольним Комітетом;
q постійно діючою адміністративною колегією;
q тимчасовою адміністративною колегією;
q державним уповноваженим;
q головою відділення територіального відділення Антимонопольного Комітету.
Справи про порушення антимонопольного законодавства України розглядаються на підставі заяв підприємців, органів влади і управління, громадських об’єднань, громадян, а також у разі виявлення безпосередньо службовцем Комітету чи відділення ознак порушення.
Рішення у справах про порушення антимонопольного законодавства можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду   .

 
Висновки
Як бачимо, антимонопольне законодавство посідає значне місце в економіці та господарському праві як один із способів державного регулювання економіки, а саме обмеження утворення монополій, використання ними монопольної влади, а також недопущення незаконних дій у конкурентній боротьбі.
З фактів та досліджень, наведених у першому розділі, можна зробити висновок, що монополії можуть негативно впливати на ціноутворення, створювати перешкоди конкуренції. Після  свого створення (причиною чого можуть бути патенти на виключне право, володіння рідкісними ресурсами чи державна воля)  монополії прагнуть якнайшвидше використати цю можливість, регулюючи обсяг випуску, встановлюючи цінову дискримінацію, або штучно знижуючи ціни. Це все негативно впливає на конкуренцію і збільшує суспільні видатки. Такі тендденції в економіці призвели до виникнення антимонопольного законодавства. Проте, з іншої сторони, монополії сприяють НТП, так як здатні виділяти значно більші кошти на асигнування у цій галузі. Крім того мають місце і природні монополії, які зменшують витрати суспільства. Антимонопольне законодавство повинно враховувати ці обставини.
Порівнюючи норми антимонопольного законодавства різних країн, рано чи пізно стикаєшся з фактом, що вони характеризуються значною схожістю. Це говорить про те, що в світі спостерігається загальна тенденція щодо врегулювання монополій, а також, що багато норм антимонопольного законодавства одних країн запозичені у інших. Для прикладу, багато краін світу запозичили основні положення антимонопольного законодавства у США. Проте кожна країна має свої особливості, що й відбилося на їх антимонопольному законодавстві. Зокрема значно різняться органи забезпечення його дотримання, частка ринку, яку повинна охоплювати компанія, щоб вона стала монополією.
В Україні, на відміну від інших країн, виникли “соціалістичні” монополії ще за часів СРСР. Тому антимонопольне законодавство України має свої особливості. Свій розвиток воно почало із прийняттям Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” 18 лютого 1992р, в якому викладено суть і основні принципи антимонопольного регулювання. Цей закон, а також Закон України “Про Антимонопольний комітет України” визначають правовий статус Антимонопольного комітету України як спеціального органу, який забезпечує контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Слід відзначити, що антимонопольне законодавство Украіни є подібним то світового і відстоює основні принципи світового антимонопольного врегулювання.
 
Список літератури
1. Закон України “Про Антимонопольний комітет України” // Відомості Верховної Ради України 1993, №50, ст.472
2. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992р. // Відомості Верховної Ради України – № 21 – ст. 296
3. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”
4. Мамутов В.К., Чувпило О.О.  Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: Ділова Україна, 1996. – 352 с.
5. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів – К.: Вентурі, 1996 – 228 с.
6. Кузьмин Р.И. Хозяйственное право Японии: проблемы, теории и практики: Препринт доклада Института экономико-правовых исследований АН Украины. – Донецк, 1993. – 32 с.
7. Гражданское и торговое право капиталистических государств: учебник – М., 1993 – с.178-186.
8. Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная политика - М., 1994. - с. 175-178