Господарський процес
Варіант 2
Задача 1
Між Агрофірмою “Рубежівка” та малим приватним підприємством “Берегиня” було  досягнуто усної угоди при укладанні договору про реалізацію останньому 300 тн пшениці 3-го класу. Агрофірма “Рубежівка” повинна була продати МПП “Берегиня” протягом 7 днів проект договору поставки пшениці з обмовленням строків поставки та вартості товару. Отримавши проект договору. МПП “Берегиня” не погодилося з ним і направило Агрофірмі “Рубежівка” протокол розбіжностей з підписаним договором. Агрофірма “Рубежівка” з редакцією протоколу розбіжностей не погодилась і направила свої зауваження до протоколу.
Вирішіть задачу.
Чи правомірні дії Агрофірми “Рубежівка”? Яким чином повинні бути врегульовані розбіжності?
Відповідь
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України,
проект  договору  може  бути  запропонований  будь-якою  з
сторін.  У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ,
він надається другій стороні у двох примірниках; сторона, яка одержала проект договору, за  наявності  заперечень  щодо  окремих   умов   договору
складає протокол розбіжностей,  про що  робиться  застереження  у  договорі,  та у двадцятиденний   строк  надсилає  другій  стороні  два  примірники
протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона,  яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У  разі  досягнення  сторонами згоди щодо всіх або окремих
умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути
підтверджена    у    письмовій    формі   (протоколом   узгодження
розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов
договору,   заснованого   на  державному  замовленні  або  такого,
укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі закону,  або
сторона –  виконавець  за  договором,  що  в установленому порядку
визнаний монополістом на певному ринку  товарів  (робіт,  послуг),
яка  одержала  протокол  розбіжностей,  не  передасть у зазначений
двадцятиденний  строк   до   суду   розбіжності,   що   залишилися
неврегульованими,   то   пропозиції   другої   сторони  вважаються
прийнятими.
 У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних  умов
господарського  договору,  такий  договір  вважається  неукладеним
(таким,  що не відбувся). 
В умовах задачі не зазначено, що даний договір укладено відповідно до Закону України “Про державне замовлення”, тому  укладення договору про реалізацію 300 тн пшениці 3-го класу не базується на умовах державного замовлення. Таким чином дії Агрофірми є правомірними, але якщо згоди між ними досягнуто не буде, договір буде вважатися неукладеним.

Задача № 2.
Приватне підприємство “Люкс-Сервіс” звернулося до Апеляційного Господарського суду Київської області із скаргою про перевірку ухвали місцевого суду про безпідставне повернення позовної заяви та доданих до неї матеріалів про стягнення з НВП “Техмаш” 380000 грн. боргу.
Суд, повертаючи матеріали, в ухвалі зазначив, що в позові не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, реквізити сторін не заповнені, додане платіжне доручення про сплату держмита проведено іншою юридичною особою, мито сплачене в доход місцевого бюджету, а не в доход Державного бюджету.
Вирішіть задачу.
Чи законні дії судді щодо повернення позовних матеріалів? Складіть висновок постанови Апеляційного Господарського суду, посилаючись на норми процесуального кодексу щодо під ставності повернення заяви та повернення сплаченого держмита.
Відповідно до ст. 61 Господарського процесуального кодексу, питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Підставами для відмови у прийняті позовної заяви є:
1)  заява не підлягає розгляду в господарських судах України;
2)  у провадженні Господарського суду або іншого органу, який в межах своєї  компетенції  вирішує господарський суд, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;
3) позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано.
Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п’яти днів з дня надходження заяви. До ухвали про відмову – у прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.
Повернення позовної заяви
Відповідно до статті 63 Господарського процесуального кодексу суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо:
1) позовну заяву підписано особою, яка не має права й підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
2) у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;
3) у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;
4) неподано доказів сплати державного мита у встановлених порядку
 та розмірі;  
5) порушено правила об’єднання вимог або об’єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;
6) не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;
7) не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору
у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу;
9) до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору;
10) не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне – забезпечення судового процесу.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
 Отже, відповідно до вищевикладеного, у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес, на що прямо вказує п. 2 ст. 63 ГП кодексу.
Крім того, стаття 46 Господарського процесуального кодексу встановлює, що державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України. Дії приватного підприємства “Люкс-Сервіс” суперечать вимогам п. 4 ст. 63 ГП Кодексу, де вказано, що неподання доказів сплати державного мита у встановлених порядку  та розмірі є підставою для повернення позовної заяви.  
… місцевий суд повернув позовну заяву правомірно, так як позивачем не дотримано умов ст. 54 Господарського процесуального  кодексу, щодо змісту позовної заяви, де обов’язковим є наявність у позовній заяві виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не вказано реквізити сторін. Порушено положення статті 46 Господарського процесуального кодексу, відповідно до якої державне мито сплачується до Державного бюджету.
Відповідно до вищевикладеного, на підставі ст. ст. 104, 105 Господарського процесуального  кодексу, Апеляційний господарський суд Київської області
 Постановив:
Відхилити скаргу приватного підприємства “Люкс–Сервіс” .

 
Житлове право
Задача 1.
Херсонський бавовняно-прядильний комбінат пред’явив у квітні 2003 року позов до Гришко про визнання недійним договору найму жилого приміщення і виселення, зазначаючи, що житлово-комунальний відділ комбінату без відома і рішення керівництва та профспілкового комітету у вересні 1999 року уклав договір найму на двокімнатну квартиру з відповідачем, який проживав у ній як тимчасовий жилець. Заперечуючи проти позову, Гришко посилався на те, що договір найму з ним укладено після від’їзду наймача жилого приміщення на інше постійне місце проживання. Як вирішити ситуацію?
Відповідь
Із змісту задачі можна зробити висновок. Що мова йде про службове житло, що належить Херсонському бавовняно-прядильному комбінату.
Службове житло – це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій, які у зв’язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього.
Порядок надання службових жилих приміщень у будинках дер¬жавного і громадського житлового фонду та користування ними ви¬значається Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин по¬ні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні розміщуватися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (робочого місця). Службові жилі приміщення надаються включеним до переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населено¬му пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті.
Відповідно до ч. 2 ст. 121 Житлового кодексу України від 30 червня 1983 р. службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління, колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
В даному випадку рішення власника службового житлового приміщення, а саме Херсонського бавовняно-прядильного комбінату відсутнє, тому заселення громадянина Гришка є неправомірним, так як із умов задачі зрозуміло, що він не є працівником вищезазначеного комбінату.
Якщо брати до уваги визначення щодо тимчасового проживання громадянина Гришка, то необхідним є застосування положень ст. 132–1 Житлового кодексу, яка визначає, що жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Також жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання також надаються біженцям та громадянам, які вимушені залишити жиле приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому законом. Із умов задачі не зрозуміло, з яких підстав Гришко займає приміщення на тимчасових умовах.
 

Задача № 2
Резнікова звернулась до суду з позовом до Журбенка та виконкому про укладення з нею одного договору найму на все жиле приміщення, посилаючись на те, що проживаючи  в комунальній квартирі за окремими договорами найму, вони з Журбенком об’єдналися в одну сім’ю. проте Журбенко не дає згоди на укладення одного договору найму на всю квартиру на ім’я позивача, у зв’язку з чим вона змушена звернутися до суду. Як вирішити цей спір?
Відповідь
Обставини, що спричинюють необхідність зміни наймачем договору найму, в Житловому кодексі України не визначені, але практика свідчить, що ними можуть бути6 розлучення подружжя, створення повнолітніми сім’ю, припинення спільного проживання, тощо.
Договір найму може бути змінений тільки за згодою наймача, членів його сім’ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством. Член сім’ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім’ї, які проживають разом із ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає нормам ст. 63 ЖК. Законодавство виходить з визнання рівності прав і обов’язків усіх членів сім’ї і закріпленні можливості використання членом сім’ї наймача права на зміну договору найму.
Відповідно до ст. 105 Житлового кодексу України, громадяни, які проживають в одній квартирі і користуються в ній жилими приміщеннями за окремими договорами найму, в разі об’єднання в одну сім’ю вправі вимагати укладення з будь-ким із них одного договору найму на все займане приміщення. Але  на укладення одного договору найму обов’язково необхідна згода обох із наймачів. Тому позов Резнікової задоволений не буде.

Задача № 3
Сім’я Кашуків у складі чотирьох осіб (чоловік, дружина, їх син і його дружина проживає в трьохкімнатній квартирі загальною площею 62 кв. м. син проходить альтернативну службу. Чоловік (наймач цієї квартири) бажає приватизувати квартиру. Роз’ясніть, хто буде власником квартири?
Відповідь
Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду”, прийнятий Верховною Радою України 19 червня 1992 р., визначає правові засади приватизації житла, що перебуває у державній власності, його подальше використання та утримання.
 Відповідно до вищезазначеного Закону, суб’єктами приватизації є всі громадяни України, які мають право отримати безоплатно квартиру (будинок), яку вони займають. Передача зайнятих квартир (будинків0 здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
 Таким чином, на підставі вище визначеного, можна зробити висновок, що уповноваженим власником квартири буде чоловік (наймач цієї квартири), а всі інші члени сім’ї. включаючи сина, який проходить альтернативну службу в армії, але не втратив право на приватизацію, і також його дружина, яка також є членом сім’ї.
  
Фінансове право
2. До Вашої юридичної фірми 15 жовтня звернувся керівник підприємства “Криша” з проханням пояснити, чи буде підприємство платником внеску до Фонду інвалідів, якщо на підприємстві працює 17 осіб. Чи зміниться ситуація, якщо підприємство найме на роботу інваліда з 16 жовтня? Чи може інвалід працювати неповний робочий день  (тиждень)? Чи  може інвалід працювати за сумісництвом, щоб не виникали зобов’язання перед Фондом?
Що Ви порадите своєму клієнту?
Відповідь
Нормативи робочих  місць, що передбачені для працевлаштування інвалідів,  встановлюються для  всіх  підприємств  (об’єднань),
установ  та  організацій  (незалежно  від  форм власності та
господарювання)  в  розмірі  не  менше  4   відсотків від загальної
кількості працюючих;  якщо працює від 15 до 20 чоловік –
встановлюється норматив в кількості одного робочого місця. У відповідності до статті 20 Закону “Про основи соціальної захищеності    інвалідів   в  Україні” із
змінами та доповненнями) підприємства (об’єднання), установи та організації (незалежно від форм власності і господарювання), на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов’язаний   щорічно відраховувати у відділення Фонду України соціального захисту інвалідів в Автономної Республіці Крим, областях, містах Києві  та  Севастополі  цільові кошти на створення робочих місць, що передбачені для працевлаштування інвалідів і на здійснення замовлень по їх соціально-трудової та професійної реабілітації.
Розмір відрахувань визначається середньою річною заробітною платою
на відповідному підприємстві (об’єднанні), в установі та організації за кожне робоче місто, не заняте інвалідом.
Що стосується питання про робочий час інваліда, то за власний рахунок підприємство може ввести скорочений робочий день такому працівнику, відповідно до ст. 56 КЗпП. При роботі інваліда за сумісництвом зобов’язання  перед Фондом інвалідів виникати будуть, так як не забезпечено буде виконання нормативів робочих  місць, що передбачені для працевлаштування інвалідів.

3. Начальник районного відділення міліції видав розпорядження підвищити суми адміністративних штрафів за порушення правил дорожнього руху і доповів на сесії районної ради при затвердженні бюджету, що віднайшов додатково джерело доходної частини районного бюджету. Депутати схвалили рішення начальника міліції. Нормами якого фінансово-правового інституту регулюються ці відносини? В чому сутність владних повноважень суб’єктів - фінансово правових відносин і в чому полягає функція права в галузі фінансів?
Відповідь
У сфері впливу держави на відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту національного доходу країни та утворення і використання централізованих  і децентралізованих  фондів коштів, виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов’зків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави.
Фінансово-правові відносини є юридичною формою вияву і закріплення фінансових відносин.
У фінансових правовідносинах виявляються суб’єктивні  права їх учасників, тобто йде безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання коштів, що складають централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності. В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми.
 Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів коштів, які містяться у фінансово-правових актах, є юридичною формою, що наповнюється матеріальними засобами при здійсненні позитивних дій (внесення  платежів, витрачання коштів), цим і досягається мета фінансово-правового регулювання. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.
Правові відносини, які зазначені в умовах задачі, регулюються нормами бюджетного права і містять ознаки бюджетних правовідносин. А саме, бюджетні правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов’язані з розподілом та витрачанням ресурсів, акумульованих бюджетною системою країни.
Бюджетно-правові норми визначають права та обов’язки суб’єктів бюджетних відносин, вказують на обставити, за яких учасники цих відносин стають носіями конкретних прав та обов’язків, і передба¬чають наслідки, які настають у разі невиконання вимог, встановле¬них цими нормами. Закріплюючи на рівні нормативно-правового акта компетенцію органів державної та місцевої влади, а також пра¬ва та обов’язки учасників бюджетних відносин, бюджетні норми надають економічним (бюджетним) відносинам офіційного харак¬теру, що захищається державою та підкріплюється її імперативно владними повноваженнями.
Таким чином, бюджетні правовідносини є наслідком правового регулювання державою суспільних (економічних) відносин, що ви¬являється у наданні цим відносинам юридичної форми. Слід зазна¬чити, що саме у бюджетній діяльності будь-який її акт (розподіл коштів між окремими ланками бюджетної системи, використання бюджетних асигнувань) може здійснюватися виключно на основі правового акта. Науковці вбачають у цьому нерозривну єдність ма¬теріальної та правової сторін бюджетних відносин
До особливих рис, що характеризують бюджетні відносини, слід віднести також звужене, порівняно з фінансовими, коло суб’єктів таких відносин. Зокрема, учасниками бюджетних відносин не мо¬жуть виступати фізичні особи, оскільки вони згідно з чинним зако¬нодавством не можуть безпосередньо отримувати кошти з бюджетів будь-якого рівня на власне фінансування. Кожний учасник бюджет¬них відносин бере участь у формуванні, розподілі або використанні коштів, зібраних до бюджету відповідного рівня, на одній чи всіх ста¬діях бюджетного процесу.
Зрозуміло, що провідне місце у бюджетних відносинах посідають представницькі органи, які своїми рішеннями затверджують акти про бюджет, а також органи виконавчої влади (центральної або на місцевому рівні), які є основними виконавцями бюджетів. Окреме місце належить органам спеціальної компетенції у галузі фінансів (Міністерству фінансів, Державному казначейству тощо), які безпо-середньо забезпечують бюджетну діяльність.
Крім того, адміністративним  штрафом, відповідно до ст. 27 кодексу України  про адміністративні правопорушення , є грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках  і розмірі, встановлених вищезазначеним кодексом та іншими законами України.
  Стаття 64 Бюджетного кодексу України визначає склад доходів, що закріплюються за бюдже¬тами місцевого самоврядування та врахову¬ються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Так, до доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого са¬моврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюд¬жетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):
1) податок з доходів фізичних осіб у  частині, визначеній стат¬тею 65 Бюджетного  Кодексу;
2) державне мито в частині, що належить відповідним бюд¬жетам;
З) плата за ліцензії на провадження певних видів господар¬ської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповід¬них рад;
5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів під¬приємницької діяльності (за винятком плати за придбання тор¬гових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправ¬ними станціями, заправними пунктами), що справляється ви¬конавчими органами відповідних рад;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.
Отже, згідно із статтею 63 Закону України «Про місцеве самовря¬дування в Україні» від 21 травня 1997 р. доходи місцевих бюдже¬тів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодер¬жавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Доходи зараховуються до місцевих бюджетів відповідно до порядку, ви¬значеного законами. У доходній частині місцевого бюджету окре¬мо виділяються доходи, необхідні для виконання органами вико¬навчої влади власних повноважень, і доходи, необхідні для забез¬печення виконання ними делегованих законом повноважень.
Крім того, статті 121 – 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, містять імперативну норму права, щодо розміру адміністративних штрафів за порушення правил дорожнього руху.
Таким чином, вважаю, що дії начальника районного відділення міліції є неправомірними.
4. Київська міська рада у лютому 2005 року прийняла рішення про будівництво додаткового відділення районної поліклініки у Печерському районі міста Києва, що призвело до значного збільшення видатків бюджету Печерського району. Печерська районна рада міста Києва звернулась з проханням компенсувати затрачені кошти за рахунок міського бюджету, але їй було відмовлено у відшкодуванні затрачених коштів, посилаючись  на те, що відділення поліклініки побудоване на території їх району та має фінансуватися тільки з бюджету Печерського  району міста Києва.
Чи правомірні дії Київської міської Ради та Печерської районної ради міста Києва?
Відповідно до ст. 82 Бюджетного кодексу,  видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:
1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочин¬ства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які е можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;
2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;
3) видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.
Конституція України визначає повноваження держави, Авто¬номної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а та¬кож функції, які віднесені до їх відома. Частина зазначених повно¬важень і функцій держави виконується безпосередньо законодав¬чими органами, судовими органами та органами державної вла¬ди – міністерствами та відомствами, а також державними орга-нізаціями, і не можуть бути передані на виконання органам Авто¬номної Республіки Крим та місцевого самоврядування.
Інша частина повноважень і функцій держави згідно із стат¬тею 119 Конституції виконується місцевими державними адміністраціями на відповідній території. Крім того, згідно із статтею 143 Конституції України окремі повноваження органів виконавчої влади можуть надаватися законом органам місцевого самоврядування.
Здійснення будь-яких повноважень і функцій потребує певних видатків, які для зручності їх планування та використання класи¬фікуються відповідно до повноважень і функцій держави, Авто¬номної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
Функції держави доцільно передавати на виконання органам Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, якщо це дозволить покращити ефективність виконання цих функцій, не збільшуючи обсяг необхідних для цього видатків.
Вважається, що функції, які пов’язані з наданням населенню основних