КУРСОВА РОБОТА
З курсу “Економіка підприємства”
Тема: “Акціонерні товариства, їх становлення і розвиток в
Україні”
КИЇВ
2007
ПЛАН
Вступ..................................................................................3
Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування акціонерних товариств в
умовах ринку
1.1 Сутність, мета, завдання та принципи створення акціонерних
товариств…………………………………………………………………..5
1.2 Правові основи створення, функціонування і закриття акціонерних
товариств………………………………………………..…7
1.3 Роль і місце акціонерних товариств в умовах
ринку………………15
Розділ 2. Становлення і розвиток акціонерних товариств в
Україні
2.1 Історія створення акціонерних товариств в
Україні………………18
2.2 Сучасний стан діяльності акціонерних товариств на вітчизняному
ринку……………………………………………………………………..22
2.3 Переваги акціонерних товариств в порівнянні з іншими видами ділових
організацій…………………………………………………….25
Розділ 3. Шляхи сприяння розвитку акціонерних товариств
в Україні
3.1 Організація корпоративного
управління…………………………...29
3.2 Суперечність нормативно – правової
бази………………………..31
3.3 Перспективи прийняття закону «Про акціонерні
товариства»…34
Висновки...........................................................................39
Список використаної літератури.....................................41
ВСТУП
Головні суб’єкти ринкової економіки – різні підприємства. Вони є
первинною організаційно – економічною ланкою
національного господарства. До підприємств належать заводи, фабрики, шахти,
електростанції, ферми, банки, магазини,
університети, інші заклади, які є самостійними суб’єктами
господарювання. Вони створюються для виробництва
потрібних суспільству і населенню матеріальних благ та різноманітних послуг.
Стимулом для створення підприємства є
одержання прибутку і використання його для задоволення суспільних та особистих
потреб. Підприємства є головними
товаровиробниками, які визначають ділову активність національної економіки.
Від ефективності їхньої господарської
діяльності залежать темпи економічного зростання і добробут населення
країни.
У розвинутих країнах існує безліч різноманітних сучасних підприємств. Вони діють
у різних галузях економіки і
класифікуються за різними критеріями, зокрема за формами власності, за
правовим статусом, розмірами підприємств,
сферою господарської діяльності, організаційно – правовими формами та
ін.
Особливою формою підприємницької діяльності є господарські товариства. Вони
виникають там, де необхідно об'єднання
особистих зусиль або капіталу декількох осіб для ведення того або іншого
бізнесу. Крім того, інститут господарських
товариств допомагає обмежити або більш рівномірно розподілити ризики від
ведення підприємницької діяльності.
Поняттям «господарське товариство» охоплюється декілька
самостійних видів комерційних юридичних осіб, спільною
рисою яких є те, що їх статутний фонд або капітал поділяється на частки.
Частина 1 статті 1 Закону України «Про господарські товариства»
визначає, що господарськими товариствами
визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди
юридичними особами і громадянами шляхом
об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Об’єктом даної роботи є акціонерні
товариства та їх види. Предметом – дані щодо розвитку акціонерних
товариств в Україні.
Основною метою діяльності господарських товариств є одержання прибутку.
Господарські товариства відносяться до
категорії комерційних юридичних осіб і є однією з організаційно –
правових форм здійснення підприємницької діяльності.
Статусом суб’єкта підприємницької діяльності наділене саме господарське
товариство, а не його засновники (учасники).
Господарське товариство може створюватися та існувати тільки в одній з
п’яти передбачених ч. 2 ст. 1 Закону України
«Про господарські товариства» форм. Діюче законодавство України,
закріпляючи існування п’яти видів господарських
товариств, надає можливість засновникам товариства обрати найбільш придатну
для їх майбутньої діяльності
організаційно – правову форму. Однією з таких форм є акціонерне
товариство.
Обрана тема на цей час є актуальною тому, що 1/3 від всіх ділових організацій
складають акціонерні товариства.
Акціонерні товариства володіють рядом переваг в порівнянні з іншими видами
ділових організацій, що роблять їх
найбільш відповідною формою для крупного бізнесу.
Завдання цієї курсової роботи полягає у дослідженні розвитку акціонерних
товариств в Україні та сучасний стан
діяльності акціонерних товариств на вітчизняному ринку.
РОЗДІЛ 1.
Теоретичні аспекти функціонування акціонерних товариств в умовах ринку
1.1 Сутність, мета, завдання та принципи створення акціонерних
товариств
Створення власної справи завжди пов’язане з ризиком. Створюючи власну
справу потрібно пам’ятати про
відповідальність за функціонування, розвиток, виживання її. Рішення зайнятись
бізнесом включає в себе такі моменти як
бажання створення власної справи, щоб стати господарем; відмова від
попередньої кар’єри і готовність змінити своє
життя; переконання у тому, що власна справа – заняття престижне і
достойне; можливість створення власної справи
(наявність коштів і умов); упевненість у реальності створення такої справи за
умови існування необхідних зовнішніх і
внутрішніх передумов. Для застосування власної справи, повинна бути ідея, яка
буде закладена в її основу. Вибрані
види діяльності повинні сприяти: високому рівню рентабельності; швидкості
окупності проекту; можливості продажу
продукції в максимальному обсязі; відносно прийнятним умовам матеріально
– технічного забезпечення; невисокому
рівню капіталомісткості; найменшому ризику тощо. Налагодити власну справу
можна декількома шляхами, у тому числі і
стати засновником акціонерного товариства.
Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на
визначену кількість акцій рівної номінальної
вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном
товариства (ч. 1 ст. 24 Закону «Про господарські
товариства»).
Слід відмітити, що акціонерні товариства відрізняються від інших господарських
товариств тим, що їхній статутний
капітал утворюється у грошовій формі і розділяється на однакові за своєю
номінальною величиною та неподільні паї у
вигляді акцій. Перелік організаційно – правових форм господарських
товариств, що містяться у Законі «Про господарські
товариства» є вичерпним, проте щодо акціонерного товариства варто мати
на увазі положення ст. 25 цього закону
відповідно до якого товариство може бути закритим або відкритим.
Відкрите і закрите акціонерне товариство різняться між собою за порядком
створення і правовим статусом, і є
фактично двома різними організаційно – правовими формами господарського
товариства. Тому при створенні
акціонерного товариства його засновниками обов’язково має бути
визначений вид товариства – закрите чи відкрите.
Відкритим є таке акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися
шляхом відкритої підписки та купівлі –
продажу на біржах, а закритим є акціонерне товариство, акції якого
розподіляються між засновниками або серед
заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом
підписки та купівлі – продажу на фондовій
біржі. Тобто акції закритого акціонерного товариства (ЗАТ) належать тільки
його засновникам і на вільний ринок не
поступають [11, с.204].
Підготовчий етап утворення підприємства включає в себе ряд складових: складання
установчого договору; складання
статуту підприємства; визначення юридичної адреси; складання пакету протоколів
про наміри співробітництва;
узгодження перспектив роботи з банківськими установами та затвердження пакету
установчої документації. Усі копії
реєстраційної документації необхідно завірити у нотаріуса.
Реєстраційний етап утворення підприємства має наступні складові: формування
пакета реєстраційної документації;
внесення необхідної суми статутного фонду та обов’язкових платежів;
отримання свідоцтва про реєстрацію; отримання
ідентифікаційного коду та печатки; постановка на облік у статуправлінні;
реєстрація у податковій адміністрації та
пенсійному фонді, у фонді зайнятості та у фондах соціального страхування;
відкриття рахунку в установах банку.
1.2. Правові основи створення, функціонування і закриття акціонерних
товариств
Державну реєстрацію об’єктів підприємницької діяльності здійснюють у
виконавчому комітеті міської, районної (у місті)
Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного
органу (правління, дирекції та ін.) чи
місцем проживанням суб’єктів бізнесу.
Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності –
юридичної особи – необхідні такі установчі документи:
• рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення
товариства;
• протокол установчих зборів (що є притаманним тільки для акціонерних
товариств);
• статут;
• реєстраційна картка, заповнена у трьох примірниках і підписана
заявником. Водночас вона слугує заявою
про державну реєстрацію;
• документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору.
Орган державної реєстрації не має права вимагати інших документів або оформлених
за іншими вимогами. За наявності
необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5 робочих днів з
моменту їх надходження повинен провести
державну реєстрацію і видати заявникові свідоцтво. Це дає право на відкриття
розрахункового, валютного та інших
рахунків в установах банків, а також на виготовлення печаток і штампів, на
яких повинен вказуватися номер свідоцтва
про державну реєстрацію. Такий номер мусить відповідати ідентифікаційному
коду, за яким суб’єкта підприємницької
діяльності внесено до Державного реєстру звітних статистичних одиниць. Так,
ідентифікаційний код акціонерного
товариства становить 230.
Після державної реєстрації відповідний орган у десятиденний термін подає по
одному екземпляру реєстраційної картки
до Державної податкової інспекції та до органу статистики. Органи статистики
встановлюють коди підприємницької
діяльності. З моменту отримання свідоцтва про реєстрацію товариство набуває
статусу юридичної особи. Проте слід
зазначити, що після юридичного оформлення створення підприємства
організаційний період ще триває. Відбувається,
зокрема, остаточне формування органів управління, розроблюють і затверджують
відповідні внутрішні організаційні
регламенти функціонування підприємства, встановлюють процедури роботи та
ін.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні та фізичні особи, які
придбають акції. Воно може бути
створено і однією особою чи складатися з однієї особи у разі придбання одним
акціонером усіх акцій товариства.
Кількість акціонерів відкритого акціонерного товариства не обмежується, а
акції закритого акціонерного товариства не
можуть продавати необмеженому колу осіб.
Відмінність акціонерного товариства від інших видів товариств передусім полягає у
тому, що його статутний фонд має
акціонерну природу – поділений на частки рівної номінальної вартості, що
мають назву акції. Проте акція є не тільки
часткою в статутному фонді, але й цінним папером, що підтверджує участь
акціонера у товаристві. Акція належить
акціонерові на правах власності і може обертатись на ринку, даруватись,
переходити за спадкуванням та
правонаступництвом, внаслідок рішення або вироку суду, закладатися тощо.
Існування акцій спрямоване на
забезпечення свободи руху акціонерів, незалежності існування товариства від
змін у складі акціонерів.
Для створення акціонерного товариства засновники повинні здійснити підписку на
акції, провести установчі збори і
державну реєстрацію товариства.
Акція – головний документ, який свідчить про пайову участь її власника у
статутному фонді акціонерного товариства,
підтверджує членство і право на участь в управлінні цим товариством. Акція дає
право члену товариства на одержання
частки прибутку у вигляді дивіденду і участі у поділі майна при ліквідації
акціонерного товариства.
Слід зазначити, що окрім акцій, акціонерні товариства можуть випускати облігації,
виплачувати на них щорічно твердо
фіксований відсоток. Грошові кошти, одержані товариством від випуску і продажу
облігацій є, по суті, позиченими
коштами, бо через певний строк їх треба повернути власникам облігацій. Тобто
облігації в установлений строк
підлягають викупу товариством. Акції, на відміну від облігацій, не можуть бути
повернені товариству, а лише продаються
або купуються на фондовій біржі. Особи, які купили облігації, є не пайовиками
акціонерного товариства, а його
кредиторами і тому не можуть брати участі у загальних зборах товариства. Проте
слід зазначити, що в умовах
державного регулювання ринку придбання акцій і облігацій вигідне не тільки
акціонерному товариству, а й громадянам
країни, які одержують щорічно дивіденди чи твердо фіксовані відсотки за
тимчасове користування капіталом.
Додатковий випуск акцій проводиться акціонерним товариством тоді, коли всі раніше
випущені акції повністю оплачені
за вартістю, не нижчою від номінальної. Випуск акцій для покриття збитків,
пов’язаних з господарською діяльністю
товариства, не допускається. Загальна номінальна вартість випущених акцій
повинна дорівнювати розміру статутного
фонду товариства, який визначається законом. Засновники акціонерного
товариства зобов’язані бути держателями
акцій на суму не менш як 25 відсотків статутного фонду і строком не
менше двох років.
Відповідальність за своїми зобов’язаннями акціонерне товариство несе тільки
своїм майном. Акціонери відповідають за
зобов’язання товариства тільки в межах вартості
акцій, що знаходяться в їх власності.
Акціонерне товариство завжди має статус емітента цінних паперів, а тому на нього
поширює свою дію не лише
корпоративне та загальне підприємницьке законодавство, але й значне за обсягом
законодавство про цінні папери та
фондовий ринок. Діяльність акціонерних товариств постійно контролюється
спеціальним органом – Державною комісією
з цінних паперів та фондового ринку. Крім того, створення, реорганізація та
ліквідація акціонерного товариства, зміна
його статутного фонду, рух акціонерів завжди супроводжується певними
операціями з акціями. Тому успішна діяльність
товариства та реалізація акціонерами своїх прав значною мірою залежать від дій
ДКЦПФР та професійних учасників
фондового ринку – реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів, торговців
цінними паперами, організаторів торгівлі.
Відкрите акціонерне товариство зобов’язано публікувати свою річну фінансову
звітність у порядку, визначеному
Законом «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність України».
Закрите акціонерне товариство звітності не
публікує.
Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів
акціонерів, внесених внаслідок придбання
ними акцій. Він визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує
інтереси його кредиторів [10, с. 135]. При
цьому слід зазначити, що акціонерне товариство за рішенням загальних зборів
акціонерів має право: збільшити
статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій та додаткового
випуску акцій, або зменшити статутний
капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій та шляхом купівлі частини
випущених акцій з метою зменшення їх
загальної кількості.
Статутний фонд – це зафіксована установчими документами й оцінена
учасниками в національній валюті України (а у
випадках, передбачених законом також і в іноземній валюті) сукупність
вкладів, що об’єднуються учасниками при
створенні господарського товариства для забезпечення його діяльності при
створенні акціонерного товариства для
забезпечення його діяльності.
Порядок формування статутного фонду визначається статями 13, 24-36, 52 Закону
України «Про господарські
товариства», а також установчими документами акціонерного товариства.
Статутний фонд є єдиним фондом товариства,
який частково утворюється ще до моменту державної реєстрації акціонерного
товариства. Статутний фонд формується
винятково за рахунок майна учасників товариства. Мінімальний розмір статутного
капіталу – не менш 1250 мінімальних
заробітних плат. Майно акціонерного товариства є неподільним, оскільки
за діючим законодавством ні сам акціонер, ні
його кредитори або спадкоємці не мають права вимагати вилучення частки
акціонера з майна товариства. Така ознака
притаманна лише акціонерним товариствам.
Установчим документом акціонерного товариства є його статут. Він повинен містити
відомості про: найменування
товариства і його місцезнаходження; мету і предмет діяльності; розмір
статутного капіталу; відомості про категорії
акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість;
права акціонерів; органи управління і
контролю, їх склад і компетенцію та порядок ухвалення ними рішень, а також
інші відомості, передбачені
законодавством. Статут акціонерного товариства або зміни до нього
затверджуються рішенням 3/4 голосів осіб, що
беруть участь в установчих або загальних зборах і мають право голосу
(враховуючи, що збори є правомочними при
наявності кворуму, тобто присутності осіб, що мають більш 60% від загальної
кількості голосів, статут фактично може
бути прийнятий або змінений акціонерами, що володіють лише 45% від загальної
кількості голосів у товаристві).
Акціонерне товариство має більш складну ніж інші товариства систему управління,
передбачену Законом «Про
господарські товариства», яка складається, як правило, з чотирьох
органів – загальних зборів, спостережної ради,
виконавчого органу (правління) та ревізійної комісії.
Акціонерне товариство є юридичною особою і має у власності відокремлене майно,
яке враховується на самостійному
балансі, може від свого імені придбати та здійснювати майнові і особисті
немайнові права, нести обов’язки, бути
позивачем і відповідачем у суді. Акціонерне товариство має громадянські права
і несе обов’язки необхідні для
здійснення будь – яких видів діяльності, які не заборонені
законодавством. Окремими видами діяльності, перелік яких
визначається законодавством, акціонерне товариство може займатися тільки на
основі спеціального дозволу (ліцензії).
Товариство вважається створеним як юридична особа з часу його державної
реєстрації в установленому законодавством
порядку. акціонерне товариство створюється без обмеження строку, якщо інше не
передбачено його статутом [9, с. 158].
Вищим керівним органом акціонерного товариства є загальні збори його акціонерів,
що скликаються не рідше одного
разу на рік. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює
керівництво його поточною господарською
діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Роботою
правління керує його голова, якого обирають
або призначають відповідно до статуту товариства.
Акціонерне товариство як відкрите, так і закрите має право відкривати банківські
рахунки на терені України та за її
межами. Воно повинно мати круглу печатку, штампи і бланки зі своїм
найменуванням, власну емблему і товарний знак.
Товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним
йому майном і не відповідає за
зобов'язанням своїх акціонерів.
Якщо банкрутство акціонерного товариства викликане діями (бездіяльністю) його
акціонерів або інших осіб, які мають
право давати обов’язкові для товариства вказівки, або іншим чином мають
можливість визначати його дії, то на цих
акціонерів може бути покладена субсидіарна відповідальність за їх
зобов’язаннями (у випадку недостатності майна
товариства). Держава та її органи не несуть відповідальності за
зобов’язаннями товариства, а товариство не відповідає
за зобов'язання держави та її органів.
Акціонерне товариство має свою фірмову назву, яка повинна вказувати на його
організаційно – правову форму і тип
(закрите або відкрите). Воно може мати повну та скорочену назву на державній
мові або на іноземній. Якщо фірмова
назва товариства зареєстрована в установленому порядку. То воно має виключне
право на його використання.
Місцезнаходження товариства визначається місцем його державної реєстрації.
Поштова адреса фіксується в установчих
документах.
Конкуренція, що відбувається на ринку приводить одні товариства до багатства, а
інші – до банкрутства. Якщо
підприємство змушене припинити свою діяльність, то зробити це потрібно
цивілізованим способом. Припинення
діяльності підприємства здійснюється двома шляхами – реорганізації та
ліквідації. Ліквідація акціонерного товариства
здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється власником або
уповноваженим ним органом, у випадку
банкрутства – судом або арбітражним судом. За рішенням судових органів
ліквідація може провадитися і органом
управління підприємством. Ліквідаційна комісія публікує в офіційній пресі
інформацію про ліквідацію товариства;
повідомляє порядок і строк прийняття претензій; оцінює наявне майно
підприємства; виявляє дебіторів і кредиторів
(розраховується з ними); здійснює заходи щодо сплати боргів третім особам;
складає ліквідаційний баланс і подає його
власнику. Майно підприємства, його кошти після розрахунків з бюджетом.
Кредиторами, оплатою праці працівників
розподіляються між засновниками (учасниками) пропорційно до частки їх у майні
підприємства, в порядку та за умов,
передбачених засновницькими документами і законодавчими актами України.
Претензії, не задоволені у зв’язку з
відсутністю майна, а також не визначені ліквідаційною комісією, вважають
погашеними. Спори, що виникають у процесі
ліквідації між фізичними та юридичними особами, розглядають у судовому
порядку.
Ліквідацію підприємства вважають завершеною, а підприємство таким, що припинило
свою діяльність, з моменту
занесення запису до реєстру державної реєстрації [9, с. 162].
1.3 Роль і місце акціонерних товариств в умовах ринку
В умовах ринкової економіки акціонерні товариства є однією з ефективних форм
організації підприємств, найменш
ризикованою для суб’єктів господарської діяльності. Вони дозволяють
найбільш раціонально мобілізувати вільні грошові
кошти суб’єктів господарювання, особисті заощадження населення для
створення нових, модернізації діючих
виробництв на базі досягнень науково – технічного прогресу. Щодо
управління акціонерним товариством то розподіл
управлінських функцій між загальними зборами, спостережною радою та правлінням
часто викликає конфлікти у сфері
корпоративних відносин і утворює певні підстави для зловживань з боку
посадових осіб товариства. Усі питання
діяльності акціонерного товариства вирішуються акціонерами не одностайно, а
простою чи кваліфікованою більшістю
голосів. Це також є джерелом чисельних конфліктних ситуацій у сфері
корпоративного управління і породжує
необхідність законодавчого забезпечення захисту прав меншості у акціонерних
товариствах.
Взагалі акціонерне товариство є найбільш складною за правовим регулюванням формою
функціонування господарського
товариства, яка істотно відрізняється майже за усіма параметрами від інших
товариств. Акціонерне товариство є також і
найбільш коштовною за витратами організаційно – правовою формою. А тому
її доцільно використовувати лише для
ведення досить великого бізнесу.
Проаналізувавши статистику з акціонерних товариств взагалі побачимо, що станом на
01.04.2006 серед загальної
кількості суб’єктів ЄДРПОУ акціонерні товариства займають 1/3 всіх
суб’єктів. Тобто із 1096342 суб’єктів ЄДРПОУ 33754
є акціонерними товариствами [13, с. 23]. Згідно класифікатору видів
економічної діяльності найбільша кількість
акціонерних товариств зосереджена у секції D – Переробна промисловість (
7982 суб’єктів), далі йдуть суб’єкти, які
відносяться до секції G – Торгівля; ремонт автомобілів, побутових
виробів та предметів особистого вжитку ( 7458 суб’
єктів), F – Будівництво (3273 суб’єкти), К – Операції з
нерухомим майном, оренда, інжиніринг, надання послуг
підприємцям (3257 суб'єктів), А – Сільське господарство, мисливство,
лісове господарство (2309 суб'єктів), І – Діяльність
транспорту та зв’язку (2020 суб'єктів), J – Фінансова діяльність
(1826 суб'єктів) та інші.
Оскільки значна частка акціонерних товариств зосереджена у промисловості, а саме
у цю галузь більш за все
інвестують і підприємства цієї галузі, в свою чергу, також інвестують, то
можна стверджувати, що й частка акціонерного
капіталу на ринку інвестицій відіграє велику роль.
Акціонерні товариства приймають участь у формуванні
інвестиційних ресурсів країни і з’являються привабливими об’єктами
для інвестування як для вітчизняних інвесторів,
так і іноземних. Промисловість – галузь приваблива для інвестування.
Значна частина акціонерних товариств
спостерігається і серед банків, роль яких в інвестування також безумовна.
Поширення акціонерного сектору у свою
чергу буде сприяти поширенню глобалізації, що є новим, з теоретичної точки
зору, обґрунтованим напрямом дій.
РОЗДІЛ 2
Становлення і розвиток акціонерних товариств в Україні
2.1. Історія створення акціонерних товариств в Україні
До 1917 р. в Росії був накопичений великий досвід емісії приватних
фондових інструментів і існував розвинений на ті
часи їх ринок. Перші акціонерні товариства з'явилися в Росії ще в ХVII
в. У минулому і на початку нинішнього сторіччя
активно розпочався процес формування нових компаній, що випускають
акції. Проте розвиток цього процесу
стримувався деякими жорсткими законодавчими
обмеженнями. Після лютневої революції, 10 березня 1917 р.
Тимчасовий уряд прийняв ухвалу, що знімає багато раніше діючих
обмежень на діяльність акціонерних компаній. Це
викликало бурхливий розвиток акціонерної форми господарювання і ринку
приватних цінних паперів. До вересня 1917 р.
в умовах нестабільної політичної обстановки в Росії були установлені 734
акціонерних компанії, що відповідно в 2 і 4
рази перевищувало рівень 1913 р. З кінця 1917 р.
найбільші компанії стали націоналізовуватися. На початку 1919 р.
акції і паї націоналізованих акціонерних товариств були
анулюванні, а всі підприємства переведені на державне
фінансування. В період так званої нової економічної
політики, яка була проголошена в 1921 р., акціонерні компанії
стали виникати знову. Перше акціонерне
товариство радянського періоду з'явилося 1 лютого 1922 р. Всього
у 1922
р. було утворено 20 акціонерних товариств, а на початок 1925 р. їх
налічувалося вже понад 150. Акціонування
торкнулося і банківської сфери, в якій крім Держбанку налічувалося 5
крупних акціонерних комерційних банків, що мали
в своєму розпорядженні 95 філіалів. Проте до початку 30-х років
практично всі акціонерні товариства були перетворені
в державні підприємства. З того часу в СРСР збереглося лише 2
акціонерних підприємства - створений в 1924 р. банк
для зовнішньої торгівлі СРСР (пізніше – «Внешекономбанк») і
утворене в 1929 р. Всесоюзне акціонерне товариств
«Інтурист». Проте ці підприємства були акціонерними
лише формально, бо їх діяльність здійснювалася на тих же
принципах, що і діяльність всіх інших державних організацій.
У період з початку 30-х до середини 80-х років в СРСР
було створено тільки одне акціонерне товариство - в 1973 р. на базі
Управління іноземного страхування був
організований «Інгосстрах СРСР» (Страхове акціонерне товариство
СРСР). «Інгосстрах», подібно «Внешторгбанку» і
«Інтуристові», акціонерним товариством був формально.
Якщо в умовах централізованої керованої економіки в окремі
історичні періоди проводився випуск державних цінних
паперів, то протягом багатьох десятків років емісія фондових
інструментів підприємствами і організаціями через
обставини не практикувалася зовсім. До моменту, коли почали складатися
передумови відродження ринку приватних
цінних паперів, технологія їх випуску була забута. От чому в умовах
радикальної економічної реформи відновлення
практики випуску підприємствами і організаціями цінних паперів було
пов'язане з появою своєрідних фондових
інструментів, що є сурогатом реальних акцій і
облігацій. Перший крупний прецедент в цій області
був створений в
1986-1987 рр. Львівським виробничим об'єднанням
«Конвейєр». Випуск їм цінних паперів відрізнявся великою
специфікою, бо він був спробою знайти нетрадиційні способи розміщення
фондових інструментів в цілях створення
«соціалістичного механізму акціонерного товариств, відмінного від
капіталістичного за своєю суттю».
Право придбання акцій об'єднання надавалося тільки особам, що працюють на
ньому. При цьому діяли жорсткі
обмеження на суму акцій, що купуються членами трудового колективу за
рахунок особистих коштів або за рахунок
коштів фонду матеріального заохочення. Граничний розмір оплати акцій з
фонду матеріального заохочення був
диференційований залежно від виробничого стажу. Тим, хто працює в
об'єднанні від 3 до 15 років дозволялося
придбання акцій на суму, що не перевищує 3-х місячних окладів
(тарифів оплати праці), від 15 до 20 років – 4-х
окладів, понад 20 років – 5-и окладів. За рішенням трудового
колективу працівникові також могло надаватися
додаткове право придбання акцій на особисті кошти на суму, що не
перевищує 3-х окладів. За порушення трудової
дисципліни утримувач цінних паперів міг бути позбавлений дивідендів або
виключений з числа акціонерів. Перепродаж
акцій заборонявся. Акції, придбані за рахунок коштів
фонду матеріального заохочення, могли бути повернені назад
підприємству тільки при звільненні з роботи, для чого резервувалися спеціальні
засоби. Акції, куплені на свої гроші,
дозволялося повертати підприємству у будь-який момент. На початку 1987
р. «Конвейєр» реалізував акцій більш ніж на
1 млн. руб. Статус «державного акціонерного
соціалістичного підприємства», який отримало об'єднання
«Конвейєр»,
сам по собі містив внутрішню суперечність, бо об'єднання залишалося
державним і випуск їм цінних паперів, званих
акціями, не змінив відносин власності. Проте досвід
«Конвейєра» можна розглядати як першу спробу відродження
практики випуску приватних цінних паперів. Окрім «Конвейєра»
до кінця 1988 р. спробу випуску власних акцій, не
чекаючи відповідного правового забезпечення, здійснив ще цілий ряд
господарств.
Підприємствами, що приступили до випуску акцій, рухали
два основних мотиви: бажання створити зацікавленість
працівників в результатах праці, збудивши у них відчуття господаря, і
прагнення привернути додаткові ресурси для
технічного переозброєння. Акції розповсюджувалися тільки серед членів
трудових колективів і не міняли статусу
господарств. Умови і порядок розповсюдження акцій кожним підприємством
мали істотні відмінності. Для того, щоб
упорядкувати стихійну практику випуску підприємствами і організаціями
цінних паперів, Рада Міністрів СРСР 14 жовтня
1988 р. прийняла ухвалу «Про випуск підприємствами і організаціями
цінних паперів», в якому закріплювався статус так
званих акцій трудового колективу і вирішувався випуск «акцій
підприємств і організацій», призначених для розміщення
серед юридичних осіб.
Поява вказаного нормативного документа дала певний імпульс практиці
емісії господарствами власних фондових
документів.
У період, що пройшов після виходу вказаної ухвали, Рада Міністрів
СРСР ухвалювала окремі рішення по перекладу
частини господарств на акціонерну форму власності, що створювало передумови
появи реальних пайових фондових
інструментів. Так 26 травня 1990 р. було прийнято Ухвалу Ради Міністрів СРСР
«Про створення акціонерного об'єднання
«Наукові прилади», а 26 червня 1990 р. - Ухвала Ради Міністрів
СРСР «Про перетворення виробничого об'єднання
«КАМАЗ» в акціонерне товариство «КАМАЗ». Ухвалою
передбачалися можливість продажу частини акцій цього
об'єднання не тільки юридичним, але і фізичним особам, зокрема
іноземцям, а також можливість залишення дивідендів,
що належать державі, в розпорядження акціонерного товариства
для їх використання з метою накопичення. Спроба
перекладу «КамАЗу» на акціонерну форму власності активно
освітлювала у пресі.
Прийнятим 19 червня 1990 р. Ухвалою Ради Міністрів СРСР «О
затвердженні Положення про акціонерні товариства і
товариства з обмеженою відповідальністю і Положення про цінні папери»
передбачалася можливість створення
акціонерних товариств і випуску ними акцій, які могли розповсюджуватися
як серед юридичних, так і серед фізичних
осіб. Поява цього документа створила передумови для активного розвитку
акціонерної форми власності. За рік з
невеликим, таким, що пройшов після виходу вказаної ухвали (за станом на 26
вересня 1991 р.) в Єдиний державний
реєстр акціонерних товариств і товариств
з обмеженою відповідальністю Міністерства фінансів СРСР було
внесено
1432 товариства, з яких 402 були засновані на акціонерній
формі власності, а 1030 були товариствами з обмеженою
відповідальністю.
2.2. Сучасний стан діяльності акціонерних товариств на вітчизняному
ринку
Більшість акціонерних товариств створені на базі крупних державних
підприємств у сфері промисловості і будівництва
як товариств закритого типу, що не пропонують свої акції у відкритий
продаж всім охочим. Ця обставина пов'язана з
цілим рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників. По-перше, аж до теперішнього
часу не створена дієва стабільна
правова база для приватизації державної власності. По-друге, високий
рівень інфляції робить невигідним
залучення
додаткового капіталу за допомогою випуску акцій, бо цей
капітал швидко знецінюється, а виплата дивідендів по ньому
повинна здійснюватися протягом всього періоду існування акціонерного
товариства. По-третє, керівники багатьох
державних підприємств не поспішають з випуском акцій у відкритий
продаж, бо побоюються втрати контролю над
власними господарствами.
В даний час лише декілька акціонерних товариств, створених на базі
державних промислових підприємств,
забезпечили відкритий продаж своїх акцій. Найбільшими з них є АТ
«КАМАЗ» і АТ «Пермавіа».
Слід чекати, що у міру розвитку процесу
приватизації і загострення дефіциту фінансових ресурсів
на
підприємствах державного сектору економіки вся велика їх
частина почне перетворюватися в акціонерні товариства
відкритого типу.
Вакуум, що утворився унаслідок повної відсутності акцій промислових акціонерних
компаній, створених на базі
підприємств державного сектору економіки в ході приватизації, в
1992 р. був заповнений активним розміщенням у
великих об'ємах цінних паперів новостворюваних комерційних
структур. Ці структури відносно легко «зняли вершки» із
значної частини тимчасово не використовуваних накопичень підприємств і
організацій, привертаючи їх до своїх
статутних фондів.
Першим сектором економіки, який активно сформував свій капітал за рахунок
розміщення цінних паперів, стала
торгово - посередницька сфера. У 1991 р. у зв'язку з розпадом системи
централізованого матеріально-технічного
постачання підприємств і організацій і лібералізацією цін на частину видів
продукції при збереженні в цілому механізму
їх централізованого регулювання були створені сприятливі передумови для
здійснення високоспекулятивних товарних
операцій. У цих умовах з'явилося велике число
організацій, що іменують себе «товарними біржами», велика
частина
з яких по суті була торговими домами і товарними аукціонами. На
при кінці 1991 р. утворилося більше 800 таких
організацій. Всі вони були сформовані у формі акціонерних
товариств і привертали засоби до своїх статутних фондів
за рахунок продажу акцій різним юридичним особам. Очікування
отримання значних спекулятивних прибутків від
участі в товарних біржах в період стрімкого їх розвитку привели до виникнення
ажіотажного попиту на їх акції, ціни на які
стрімко росли, нерідко у декілька разів відриваючись від їх первинної
номінальної вартості. Покупка акцій бірж
розглядалася інвесторами як засіб забезпечення швидкого приросту свого
капіталу. Багато вкладників розраховували
на отримання дивідендів по акціях торгових
бірж.
Відомо, що велика кількість акціонерів в державі сприяє появі широкого кола
власників засобів виробництва. Для цього
практикується видача колективних акцій. Після видачі акцій товариство отримує
у власне управління капітал. З іншого
боку, акціонери можуть продати власний пайовий капітал у будь-який момент.
Значні об'єми виробництва і концентрація
капіталу в крупних акціонерних товариствах сприяють створенню численних і
широко розгалужених зв'язків і
переплетень з іншими підприємствами і господарськими партнерами. Економічні
інтереси господарських партнерів
захищаються правовими актами, в яких обумовлені можливі гарантії від
економічного збитку у разі банкрутства
акціонерного товариства.
Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства -
один з напрямів роздержавлення власності. Разом з
тим в акціонерне товариство можуть з'єднатися різні форми базової власності
залежно від утримувачів (власників) акцій
- підприємств, держави, місцевих Рад, окремих громадян.
Доцільність такого перетворення техніко - економічно
обґрунтовується, визначаються найближчі наслідки і перспективи розвитку
акціонерних форм власності, потенційні
можливості впливати на попит і пропозицію ринку, підраховуються витрати
виробництва і прибуток .
2.3. Переваги акціонерних товариств в порівнянні з іншими видами ділових
організацій
Акціонерні товариства володіють рядом переваг в порівнянні з іншими видами
ділових організацій, що роблять їх
найбільш відповідною формою для крупного бізнесу через цілий ряд причин.
Перш за все акціонерні товариства можуть
мати необмежений термін існування, тоді як період дії підприємств,
заснованих на індивідуальній власності або
товариств за участю фізичних осіб, як правило, обмежений рамками життя
їх засновників. Акціонерні товариства,
завдяки випуску акцій, дістають ширші можливості в залученні
додаткових. Оскільки акції володіють достатньо високою
ліквідністю, їх набагато простіше обернути в гроші при виході з
акціонерного товариства, чим отримати назад частку
в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.
Акціонерні товариства можуть виникати внаслідок їх застосування або реорганізації
вже існуючих юридичних осіб іншої
організаційно – правової форми в акціонерні товариства. Відкриті
акціонерні товариства створюються в Україні головним
чином внаслідок процесів приватизації або корпоратизації, тобто виникають
шляхом перетворення державних
підприємств у акціонерні товариства. Невелика кількість акціонерних товариств,
створених шляхом заснування,
пояснюється двома чинниками:
• складністю та високою вартістю процедури застосування;
• низькою інвестиційною активністю населення та юридичних осіб України
(внаслідок відсутності вільних
коштів, інфляційних процесів, недовір’я до акціонерних структур)
Участь в акціонерному товаристві зв'язана з ризиком і відповідальністю. Ризик
акціонера полягає у відсутності гарантій
отримання фіксованих дивідендів від діяльності акціонерного товариства, в
потенційній можливості знецінення
заощаджень, вкладених в акції, або навіть їх повної втрати. Відповідальність
акціонера пов'язана з неможливістю
вимагати від акціонерного товариства повернення засобів, внесених при покупці
акцій.
Акції зазвичай не зберігаються на руках у власників. Замість них акціонери
отримують на руки один або декілька
сертифікатів акцій-документів, підтверджуючих їх право власності на певну
кількість цінних паперів.
Акціонерне товариства може викупити власні акції у їх власників за поточною
ринковою ціною. Такі акції іноді називають
казначейськими. Вони не дають права голосу або отримання
дивіденду. Казначейські акції із знижкою проти
купувальної ціни нерідко продаються співробітникам акціонерного
товариства. Існує декілька причин, по яких акціонерні
товариства виявляються зацікавленими в покупці акцій власного
випуску:
1. При сприятливій ринковій кон'юнктурі і упевненості в
потенціалі компанії покупка власних акцій може
виявитися непоганим розміщенням на тривалу перспективу тимчасово вільних
засобів.
2. У разі покупки власних акцій в умовах короткочасного падіння цін на них і
подальшого продажу при їх
підвищенні акціонерне товариство може заробити прибуток.
3. Придбання
