КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 З курсу    “Правознавство”

Тема:  “Конституційний статус місцевого самоврядування”

 ПЛАН
Вступ..................................................................................3

   Розділ 1.............................................................................4
1.1     Теорії місцевого самоврядування
1.2     Сутність органів місцевого самоврядування
1.3 Функції місцевого самоврядування

   Розділ 2.  ................................................................................7
2.1      Територіальні громади
2.2 Конституційне визначення місцевого самоврядування
2.3 Правовий статус місцевого самоврядування

Розділ 3.  ..............................................................................10
3.1 Референдум, сходи громадян
3.2 Представницькі органи
3.3 Організаційно – правова основа місцевого самоврядування

Розділ 4.  ..............................................................................14

Висновки..........................................................................18

Список використаної літератури....................................19

ВСТУП
В Конституції України відображено демократичну, правову державу з верховенством правового закону і визначенням людини найвищою соціальною цінністю, як сучасного орієнтира розвитку суспільства, його історичної перспективи. Реалізація цих конституційних ідей пов’язана не лише з проведенням конституційної, парламентської, адміністративної, муніципальної, правової реформ сучасного конституційного ладу України і створенням у підсумку стабільного та водночас динамічного законодавства із забезпеченням законності в діяльності держави та її органів, посадових осіб, системи місцевого самоврядування і громадських формувань, надійної, швидкої і справедливої юстиції, незалежного правосуддя, а й з подоланням правового нігілізму, що досяг небезпечних меж в усіх сферах державного і суспільного життя і, головне, - із формуванням високого рівня правової культури суспільства та кожної людини.
Необхідною умовою розвитку цих процесів є їхній правовий супровід і забезпечення державою – єдиною на території країни політичною організацією, що здійснює суверенітет, носій якого – Український народ. Однак держава і право мають не тільки інструментальне значення, вони самостійні як величезні досягнення людської цивілізації.
Характерною рисою сучасної демократичної, соціальної і правової держави є повноцінна система місцевого самоврядування – організація публічної влади на місцях, що передбачає самостійне вирішення питань місцевого значення. Оскільки творення суверенної правової Української держави відбувається одночасно із становленням громадянського суспільства, то місцеве самоврядування як політичний і правовий інститут є найважливішим елементом взаємозв’язку держави і суспільства, держави і людини.
РОЗДІЛ 1.

Народ, за ст. 5 Конституції України, здійснює владу не лише безпосередньо і через органи державної влади, а й через органи місцевого самоврядування.
Світовий досвід показує: чим більше розвинуті держава і громадське суспільство, тим вища роль місцевого самоврядування.
Набули поширення три теорії місцевого самоврядування. Теорія вільної громади – право громади керувати своїми справами, аналогічне до природних і невід’ємних прав та свобод людини, які виникли раніше держави. Громадська теорія самоврядування -  управління поділяється на дві сфери: державну і громадську. Кожна зі сфер має свою специфіку і компетенцію, що функціонують ізольовано, діючи тільки у колі своїх інтересів. Державна теорія самоврядування – місцеве самоврядування породжене державою і нерозривно з нею пов’язане. ЇЇ особливість – здійснення державних повноважень через недержавні органи або виборних посадових осіб, тобто місцева влада здійснює переважно функції, делеговані їй державною владою.
Друга і третя теорії дозволяють визначити місцеве самоврядування як форму народовладдя, що забезпечує невід’ємне право населення, об’єднаного у відповідну територіальну громаду, самостійно і під свою відповідальність керувати певною частиною громадських справ у межах діючого законодавства та місцевих статутів.
Самоврядування можна охарактеризувати як діалектичний процес, що постійно розвивається. Його відмінна риса – багатство демократичних форм. Суть самоврядування виражається в здійсненні всієї повноти влади й управління територіальною громадою на підвідомчій їй території та в межах чинного законодавства. Самоврядування є також засобом соціальної організації людей, впливу кожного громадянина на рішення місцевої влади через виборчі органи та безпосередньо – через форми безпосередньої демократії. У такому висвітлені самоврядування не протистоїть державі, а співпрацею з нею, образно кажучи, є фундаментом держави.
Теорії місцевого самоврядування – це основа побудови моделей місцевого самоврядування. У світовій практиці найбільш поширеними є англосаксонська, або англо – американська (англійська), континентальна, або європейська, та радянська моделі місцевого самоврядування.  
У загальноприйнятому розумінні місцеве самоврядування є децентралізованою формою управління, яка передбачає певну самостійність, автономність місцевих органів, котрі виступають органами місцевих самоврядних спільнот – громад (сільської, селищної, міської громади, асоціації громад).
Це закріплено в ст. 140 Конституції України. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Головні функції самоврядування: адміністративна (управлінська) і функція самоорганізації населення.
Отже, первісним суб’єктом місцевого самоврядування Конституція проголосила не адміністративно – територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об’єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення в межах закону своїх колективних потреб і запитів, а також захисту своїх законних прав та інтересів.
Закріплені в Конституції (розділ ХІ) основи функціонування місцевого самоврядування в цілому відповідають Всесвітній декларації місцевого самоврядування і Європейській хартії про місцеве самоврядування. У світлі цих документів Конституція визначає поняття суб’єктів місцевого самоврядування, порядок формування його органів, предмети ведення, матеріальну і фінансову основу.
Громада як типова самоврядна одиниця, що виконує різні соціальні функції і відіграє важливу роль в ефективній роботі державного механізму, посідає провідне місце в організації сучасного європейського самоврядування. Найістотнішим у характеристиці громади є її самостійність та ієрархічна незалежність.
Юридична незалежність самоврядування полягає в тому, що самоврядна одиниця не підпорядковується ієрархічно іншим органам адміністрації – органам державного управління або органам місцевого самоврядування вищого рівня. Самостійність самоврядування полягає в тому, що немає обмежень нормами інших органів публічної влади в межах правового регулювання. Нормативні акти самоврядних органів може бути призупинено тільки в разі невідповідності їх Конституції або законам і відмінено в судовому порядку.

РОЗДІЛ 2.

Місцеве самоврядування як територіальну самоорганізацію громадян не можна сплутати з адміністративно – територіальними одиницями, на які поділяються держави. Це призвело свого часу до “розподілу” системи самоврядування України на власне місцеве і регіональне, що виявилося не лише науково необґрунтованим, а й практично неефективним. Територіальна одиниця – населений пункт (село, селище, місто) або регіон (район, область) – відрізняється лише просторовою основою здійснення місцевого самоврядування, яке можливе на певному рівні адміністративно – територіального поділу.
Місцеве самоврядування не вимагає функціонування паралельно з ним у відповідних адміністративно – територіальних одиницях органів місцевої державної адміністрації.
У соціальному аспекті територіальний колектив (громада) характеризується як спільнота, об’єднана соціальними інтересами, що здійснює свої функції в різноманітних сферах життєдіяльності.
Правова природа територіальних громад відображена в таких ознаках, як:
 Належність до системи соціальних спільностей
 Наявність специфічних інтересів і потреб в основі функціонування територіальних громад
 Вирішальна роль територіального фактора
 Виконання в суспільстві особливих функцій, які забезпечують обмін всіма основними видами діяльності людей.  
В умовах переходу України до ринкової економіки територіальний колектив як суб’єкт місцевого самоврядування має розвиватися, з одного боку, під впливом загальнодержавних суспільно – економічних процесів, з другого, має викристалізуватися суто локальний (місцевий) інтерес.
Органи місцевого самоврядування утворюють єдину систему – систему здійснення публічної влади територіальних громад.
Конституція України визначила систему місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи. Районні й обласні ради визначено як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст (ст. 140 Конституції України). До компетенції міських рад належать питання організації управління районами в містах. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради.
Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компенсації, фінансів, майна.
Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами, які не можуть суперечити положенням цього Закону.
Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України і наведеним Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ та Севастополь.
Органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи діють тільки на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим – також нормативно – правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, ухваленими в межах їхньої компетенції.
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” закріпив основні принципи місцевого самоврядування – основоположні ідеї, засади, що лежать в основі організації і функціонування місцевого самоврядування: народовладдя; законність; гласність; колегіальність; поєднання місцевих і державних інтересів; виборність; правова організація та матеріально – фінансова самостійність у межах повноважень, визначених законами; підзвітність і відповідальність перед територіальними громадами їхніх органів та посадових осіб; державна підтримка та гарантія місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.
Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, головним носієм його функцій та повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Побудова місцевого самоврядування на основі територіальної громади – для України принципово новий і перспективний напрям державотворення, в рамках якого різко зростають питома вага і значимість безпосередніх форм демократії: виборів, місцевих референдумів та сходів громадян. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об’єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування й обирати єдиного сільського голову. Добровільне об’єднання відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування,  формування спільного бюджету, об’єднання комунального майна. Також за рішенням референдуму відповідної територіальної громади здійснюється вихід зі складу сільської громади. У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб’єкти права власності.

РОЗДІЛ 3.

Важливою формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення є місцевий референдум.
Предметом місцевого референдуму може бути будь – яке питання, віднесене Конституцією України, зазначеним та іншими законами до відання місцевого самоврядування. Питання, віднесені законом до відання органів державної влади, не можуть бути винесені на місцевий референдум.
Рішення, ухвалені місцевим референдумом, є обов’язковими для виконання на відповідній території.
Іншою формою безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення є загальні збори громадян за місцем проживання. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статусом територіальної громади. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їхній діяльності. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається  законом та статусом територіальної громади.
Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь – якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок винесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статусом територіальної громади.
Місцева ініціатива, винесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Рішення ради, ухвалене з питання, винесеного на її розгляд шляхом місцевих ініціатив, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статусом територіальної громади.
Отже, місцеві вибори, місцеві референдуми та сходи громадян розглядаються як базові частини системи місцевого самоврядування. Удосконалення їх, приведення до оптимального стану з реаліями сьогодення і закладення в них механізмів гнучкої адаптації до змін у майбутньому дозволить отримати максимальний ефект від діяльності системи місцевого самоврядування в цілому.
Закон визначає, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, вже указаним та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, зазначеним та іншими законами, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених згаданим та іншими законами.
Представницький орган місцевого самоврядування з метою врахування історичних, національно – культурних,  соціально – економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування на основі Конституції і в межах Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста. Він підлягає обов’язковій державній реєстрації в органах Міністерства юстиції України. Підставою для відмови в державній реєстрації статуту територіальної громади буває його невідповідність Конституції та законам України. Відмову можна оскаржувати в судовому порядку.
Державний контроль за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється тільки на підставі, в межах повноважень і в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виключає втручання органів державної влади чи їхніх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.
Обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване тільки в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Територіальним громадам сіл, селищ, міст дозволено мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їхні історичні, соціально – економічні та інші місцеві особливості і традиції. З урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районні, обласні ради затверджують символіку відповідно району, області. Зміст, опис та порядок використання символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів і областей визначаються відповідною радою згідно із законом.
На будинках. В яких працюють ради та їхні виконавчі комітети, підіймається Державний Прапор України.
Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” закріплено організаційно – правову основу місцевого самоврядування:
 Повноваження сільських, селищних, міських рад та їхніх виконавчих органів
 Повноваження сільського, селищного, міського голови
 Повноваження районних і обласних рад
 Порядок формування, організацію роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування
 Гарантії місцевого самоврядування, відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
Положення Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” є основою для розробки й ухвалення інших законодавчих актів про місцеве самоврядування в Україні, а також законів про міста Київ та Севастополь.
Місцеве самоврядування, розвиток його механізмів є новим, перспективним напрямом розбудови Української держави.

 РОЗДІЛ 4.
ВАРІАНТ № 4

1. Які із зазначених суспільних відносин регулюються нормами цивільного права, тобто складають його предмет:
а) відносини між підприємствами, які уклали договір поставки
б) відносини між працівником підприємства і підприємством
в) відносини між громадянином і торговельною організацією щодо придбання товару в кредит.
Поясніть чому?

 Згідно зі ст. 1 Цивільного Кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові  відносини  (цивільні  відносини),  засновані на юридичній рівності,  вільному  волевиявленні,  майновій   самостійності   їх учасників.
 До майнових відносин,  заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій  стороні,  а також до податкових,  бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Нормами цивільного права регулюються відносини між підприємствами, які уклали договір поставки (ст. 712 Цивільного Кодексу України) та відносини між громадянином і торгівельною організацією щодо придбання товару в кредит (ст.694 Цивільного Кодексу України). Відносини між працівниками підприємства і підприємством регулюються трудовим правом.

В чому зміст поняття охорони і захисту права власності?

 Зміст поняття охорони і захисту права власності згідно зі ст. 321 Цивільного Кодексу України складається з:
     1. Право  власності  є  непорушним.  Ніхто   не   може   бути протиправно   позбавлений   цього   права   чи  обмежений  у  його здійсненні.
     2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена  у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
     3. Примусове  відчуження  об'єктів  права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної  необхідності  на підставі   і   в   порядку,  встановлених  законом,  та  за  умови попереднього та повного відшкодування їх вартості,  крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 Цивільного Кодексу України.

Вкажіть основні засади охорони та захисту права власності.

Згідно зі ст. 386.основні засади охорони та захисту права власності:
     1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
     2. Власник,   який   має   підстави   передбачати  можливість порушення свого права власності іншою особою,  може звернутися  до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій,  які можуть порушити його право,  або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

     3. Власник,  права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

2. За розпорядженням директора заводу головному бухгалтеру заборонено було виплачувати С. Михайленко заробітну плату і доручено виплачувати її його дружині, оскільки він зловживає спиртними напоями.
    Чи відповідає закону розпорядження директора заводу?

Згідно зі ст. 25 Закону України “Про оплату праці” забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.
  Статтею 36 Цивільного Кодексу України передбачений наступний порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
     1. Суд може обмежити цивільну  дієздатність  фізичної  особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
     2. Суд може обмежити цивільну  дієздатність  фізичної  особи, якщо  вона  зловживає  спиртними  напоями,  наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе  чи  свою  сім'ю,  а також інших осіб,  яких вона за законом зобов'язана утримувати,  у скрутне матеріальне становище.
     3. Порядок обмеження цивільної  дієздатності  фізичної  особи встановлюється     Цивільним    процесуальним   кодексом   України.
     4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Виходячи з вищевикладеного розпорядження директору заводу щодо заборони виплачувати Іванову С.І. заробітну плату відповідає вимогам діючого законодавства лише у випадку наявності рішення суду щодо обмеження цивільної дієздатності Іванова С.І., яке набрало законної сили.

ВИСНОВКИ
   
Використання держави і права для блага людини та суспільства передбачає масову й індивідуальну правову культуру, високопрофесійний склад юристів і достатню правову грамотність посадових осіб, зайнятих юридичною діяльністю. Суспільна користь і престижність цієї діяльності значно зростає в період революційних та еволюційних перетворень, соціальної реконструкції суспільства, його нових економічних і політичних орієнтацій.
З огляду на це сучасний юрист, незалежно від профілю роботи, зобов’язаний мати загальну світоглядну і юридичну культуру, розвинуте, “розкуте” мислення, навики пошуку, опрацювання, систематизації соціально – правової інформації, її інтерпретації щодо фактичного складу дій (бездіяльності), які становлять предмет спеціального юридичного аналізу, уміння спілкуватися з усіма категоріями людей, мати загально комунікативні спроможності. Юридична діяльність у сучасних умовах ускладнюється, руйнація старого законодавства і державних структур потребують негайного створення нової правової системи і конституювання державного механізму, здатних функціонувати в координатах суспільного розвитку, що змінилися якісно. При цьому держава і право набувають насамперед людських вимірів і не тільки мають служити людям, обслуговуючи їхні потреби, захищаючи їхні інтереси, а й діяти через людей, виконувати свої функції через діяльність колективів людей та окремих осіб, характеристики яких, незалежно від  професійного статусу, зумовлюють ефективність правотворчої, правозастосовчої, правоохоронної діяльності. Тому в інтересах людини, забезпечення її потреб, прав та свобод дбати про основи власних знань у галузі правознавства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. – К.: Україна, 1996

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170
      
       Цивільний кодекс України

Закон України “Про власність” // Закони України. – К., 1996.

Кодекс законів про працю України: Затв. Верховною Радою України 10 грудня 1971 р. // Право України. – 1996. – № 2 - 3

Оніщук М. В., Кампо В. М.
 Правові засади місцевого самоврядування в Україні. : – К., 1998.

Ківалова С. В., Орзіх М. П.
Основи правознавства: Навчальний посібник. – 2-ге вид., випр. І доп. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 364 с. – (Вища освіта ХХІ століття)