Розділ 2. Реалізація державної молодіжної політики в різних сферах життєдіяльності молоді
            
             2.1. Державна молодіжна політика у соціально-економічній сфері
             2.2. Державна молодіжна політика у соціально-політичній сфері
              2.3. Державна молодіжна політика у галузі освіти і культури
              2.4. Державна молодіжна політика у сімейно-побутовій  сфері
              2.5. Державна молодіжна політика стосовно молодіжних організацій

 Розділ 3. Соціальні служби для молоді

              3.1.Основні види діяльності центрів соціальних служб для молоді

 Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

 Проблема зайнятості молоді нині є надзвичайно актуальною і потребує системного підходу до її вирішення. Молоде

покоління за своєю суттю є мобільнішим. Здатним швидше, ніж інші верстви населення реагувати на зміні в суспільстві.

Підтвердженням цьому є переважна участь молодих людей, порівняно зі старшим поколінням у підприємницькій діяльності

в сфері малого та середнього бізнесу, які набули свого розвитку з переходом нашої держави до ринкової економіки. Та

самостійно правильно зорієнтуватися, зробити належний вибір з урахуванням потреб ринку праці вдається далеко не

всім. Матеріальні нестатки, психологічний дискомфорт через відсутність роботи неможливість налагодити стабільний

спосіб життя примушують молодь займатись нерегламентованими, а то і ризикованими видами діяльності, котрі часто є

небажаними і небезпечними як для самої особи так і держави.
Вирішення проблеми зайнятості молоді як основного потенціалу країни, що забезпечуватиме її економічне зростання,

вимагає активного державного втручання. Але  так як Україна  спрямовує свою діяльність на  суспільство і піклується про

громадян, то  наша ринкова економіка  чимало спрямована на  них.
 Спад виробництва посилює конкурентну боротьбу за робоче місце . Особливо гостро її відчувають молоді громадяни:

випускники загальноосвітніх шкіл , професійно-технічних, вищих закладів освіти, звільнені зі строкової військової служби,

звільнені з місць позбавлення волі, молоді жінки та інші категорії молоді, незайнятість яких зростає.
Розділ 1.

Державна  молодіжна політика — це  системна  діяльність  держа¬ви  щодо  конкретної  особистості, молоді, молодіжного

руху, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах. Вона ста¬вить за мету створення соціально-

економічних, політичних, ор¬ганізаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизна¬чення, інтелектуального,

морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інте¬ресах

суспільства.
Державна молодіжна політика поширюється на громадян Ук¬раїни віком від 15 до 28 років, незалежно від походження,

соціаль¬ного і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і

характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об'єднання

молодих громадян.

Державна молодіжна політика має забезпечити:

- дійсну рівність прав, обов'язків і соціальну перспективу молоді
поряд з іншими соціальними групами, але не за їх рахунок;
- соціальний захист молоді, постійне вирішення різноманітних
соціально-політичних, економічних проблем молоді, а також
створення дтія юнаків та дівчат необхідних стартових можливо¬стей для влаштування власного життя, адаптації у ньому;
-  підтримку   і   стумулювання   основних   суспільно-корисних ініціатив самої молоді, її організацій і рухів, що прагнуть

внести конкретний вклад у вирішення молодіжних проблем;
-  активну участь молодіжних організацій у здійсненні усіх дер¬жавних і громадських справ, вирішенні власних проблем.

Зрозуміло, що у коді розбудови України як суверенної держави  мета молодіжної політики відповідним чином уточнюється

і кон¬кретизується.

     До основних завдань державної молодіжної політики  відноситься:
-  вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміц¬нення правових та матеріальних гарантій щодо

здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення

та розвитку молоді;
-  здійснення допомоги молодим людям у реалізації і самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке

залучення юнаків і дівчат до активної участі в національно-культурному відродженні українського народу, формуванні

його свідомості, розвитку тра¬дицій та національно-етнічпих особливостей;
-  залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;
-  надання державою кожній молодій людині соціальних послуг з навчання, виховання, духовного й фізичного розвитку,

про¬фесійної підготовки;
- координація зусиль усіх організацій та соціальннх інститутів, які працюють з молоддю.
- 
Головними напрямами державної молодіжної політики в Ук¬раїні с:
-  розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліп¬шення умов і створення гарантій для отримання молоддю

освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;
-  забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з ураху¬ванням економічних інтересів, професійних і соціальних

мож¬ливостей суспільства;
-  створення умов для оволодіння та безпосередньої участі моло¬дих людей у відродженні та розвитку духовних і

культурних цінностей українського народу, охороні та відтворенні навко¬лишньої о природного середовища;
-  формування у молоді почуття національної гордості, патріотиз¬му, готовності захищати суверенітет України;
-  охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку, вживання інших заходів,

які б забезпечували здоровий генофонд народу України. Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціаль¬но

-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культур¬ного, фізичного потенціалу молоді та функціонування

молодіжних організацій визначається законодавством України.
Концепція Державної молодіжної політики в Україні визначає, що вона має бути специфічним і пріоритетним напрямком у

дер¬жавній політиці тому, що:
а)  наявні деякі особливості молоді як своєрідної соціальио-де-мографічпої групи. Такі особливості декорінно відрізняють

молодь від інших соціальних груп суспільства;
б)  лише молодь мае потенційні можливості з часом при вступі в активне життя повернути державі «борги»,  витрачені на

її соціалізацію, духовний і фізичний розвиток .
Державна молодіжна політика повинна розроблятися і реалізо¬вуватися як з урахуванням інтересів самої молоді, так і

суспільства, економічного, історичного, національного і культурного розвитку України, будь-якого її національного і

територіального утворення. Тобто у центрі такої політики повинна бути молода людина, неза¬лежно від її походження,

національності, віросповідання тощо.
Найважливішого значення тут набуває те, що молодіжна політика повинна реалізовуватися перш за все за рахунок

ініціативи і діяльності самої молоді як у її власних, так і суспільних інтересах.
Складова державної політики фор¬мується і реалізується державою для того, щоб забезпечити орієнтацію молоді та

культурні цінності і інтереси, які суспільство хотіло би бачити у покоління, що займає своє повно¬правне місце в

суспільстві і яке здатне забезпечити свій трудовий та творчий потенціал .

З урахуванням цих підходів можна визначити головні принципи державної молодіжної політики в Україні:

1.   Розвиток   основних   політичних,   економічних,   правових   і соціальних гарантій для реалізації молоддю своїх прав і

свобод.
2.   Створення сприятливих умов для реалізації потенціальних мож¬ливостей молоді у праці за рахунок, найперше,

власної діяль¬ності.
3.   Надання молоді гарантій стосовно набуття освіти, певної про¬фесії, розвитку самостійності, активності і

підприємництва.
4.   Розвиток молодіжної ініціативи, молодіжного руху, підвищення рівня участі молодих людей у громадсько-політичному

житті.
5.   Залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й ре¬алізації політики й програм, що стосується суспільства

взагалі і молоді зокрема;
6.   Створення необхідних стартових можливостей для повноцінно¬го соціального становлення і розвитку дітей та молоді;
7.   Сприяння ініціативі й активності молоді в усіх сферах життєді¬яльності суспільства.
Державна молодіжна політика, як правило, здійснюється за дво¬ма основними напрямками: соціально-економічному і

політичному.
Перший має охоплювати основні сфери життєдіяльності моло¬дої людини — навчання, професійна освіта і праця, побут,

дозвілля, тобто все, що сприяє соціалізації особистості. Що до другого, то він пов'язаний з формуванням громадянської

позиції, актив¬ності молодих людей, їх ціннісних орієнтацій, стійких норм мо¬ралі.За таких обставин можна стверджувати,

що державна молодіжна політика спрямована, з одного боку, на відтворенні робо¬чої сили, робочих рук, а з іншого — на

громадянську соціалізацію особи.

 Розділ 2.

Характеристика реалізації державної молодіжної політики в різних сферах життєдіяльності молоді:
а) Державна молодіжна політика у соціально-економічній сфері.
Враховуючи, що молодь є однією з найменш забезпечених і соціально захищених груп населення, державна молодіжна

політи¬ка передбачає:
1.   Створення відповідної системи освіти, професійної орієнтації і підготовки молоді до праці.
2.   Запобігання безробіттю, забезпечення зайнятості молоді.
3.   Встановлення для випускників шкіл, профтехучилищ, техніку¬мів, ВУЗів, а також військовослужбовців, звільнених у

запас, певних гарантій та можливостей для працевлаштування (це мо¬же бути щось на зразок права на перше робоче

місце чи броню¬вання певної кількості робочих місць на виробництві).
4.   Стимулювання підприємств і організацій, що спрямовуюють ма¬теріальні і грошові ресурси на спеціальні молодіжні

програми і проекти, на забезпечення зайнятості молоді, випуск товарів і на¬дання послуг для молоді: створення і

організацію діяльності гос¬прозрахункових та інших молодіжних підприємств і формувань,
які дбають про надання допомоги молодим, розв'язання їх проб¬лем.
5.   Розвиток нових форм трудової участі молоді у виробництві (створення  економічних  центрів,  кооперативних, 

орендних підприємств тощо, визначення певних пільг при їх оподатку¬ванні, кредитуванні тощо).
6.   Стимулювання молоді, її організацій на самостійне вирішення власних соціальних проблем (розвиток МЖК, Центрів

науки, творчості, дозвілля і відпочинку і т. п.).
7.   Вирішення житлових проблем молоді (зокрема створення систе¬ми пільгового кредитування молодих сімей).
8.   Вивчення та формування розумних потреб молоді, розширення асортименту послуг і збільшення випуску товарів для

молоді.
9.   Перегляд структури воєнних витрат з метою збільшення асигну¬вань на вирішення соціальних проблем сімей молодих

військо¬вих,  встановлення державних компенсацій сім'ям  військово¬службовців і працівників правоохоронних органів, що

загинули під час службових обов'язків.
10.Державне стимулювання і фінансування молодіжного обміну з представниками інших держав з метою підвищення

професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей, розширення інтелекту та світогляду.

б) Державна молодіжна політика у соціально-політнчній сфері.
 Беручи до уваги, що найважливіше значення для соціального,
громадського становлення молоді має її безпосереднє включення
до участі у багатогранне політичне життя в Україні та за її межами,
державна молодіжна політика передбачає:
1.   Широке залучення молоді до формування усіх органів народо¬владдя, державного управління знизу доверху, для

вирішення усіх державних і суспільних справ.
2.   Створення умов для формування і розвитку політичної культу¬ри молоді, її світогляду, залучення юнаків та дівчат до

активної громадсько-політичної діяльності на засадах широкого політич¬ного плюралізму, гуманізму та демократії.
3.   Надання усім молодим людям, їх організаціям широких можли¬востей для користування інформацією, в тому числі і

можливос¬тей мати власні засоби інформації.
4.   Стимулювання і підтримка діяльності партій, громадських орга¬нізацій, рухів, об'єднань, що займаються включенням

молоді у політичні процеси, які відповідають  інтересам  громадян і
суспільства.
в)  Державна молодіжна політика у галузі освіти і культури.
Орієнтуючись на тс, що поступово буде створено демократич¬ну,  безперервну систему освіти, державна мо¬лодіжна

політика передбачає:
1.   Розвиток і удосконалення всієї системи освіти, створення фунда¬ментальної сучасної педагогічної і професійної бази,

навітніх навчальних планів і методик.
2.   Надання усім  молодим людям рівного права на отримання обов'язкової середньої освіти, матеріальної допомоги

молоді, котра вчиться у ВУЗах і технікумах, на рівні прожиткового мінімуму.
3.   Створення необхідних умов і стимулювання розвитку і реалізації творчого потенціалу юнаків та дівчат у сфері науки і

техніки, літератури і мистецтва, художньої народної творчості, забезпе¬чення доступу до вітчизняних і світових духовних

цінностей.
4.   Розвиток спортивного руху, туризму, інших форм відпочинку молоді; підтримка і збереження здоров'я юнаків та дівчат,

в то¬му числі і за рахунок охорони навколишнього середовища; ство¬рення мережі профілактичних та медико-

оздоровчнх закладів для молоді; формування у молоді здорового способу життя; роз¬ширення виробництва і поліпшення

якості товарів спортивного і туристичного призначення.
г)  Державна молодіжна політика у сімейно-побутовій сфері.
1.   Введення додаткових пільг стосовно підтримки молодої сім'ї, стимулювання дітонародження та виховання дітей.
2.   Реалізація заходів, що забезпечують гарантований прожиток мінімум молодої людини.
3.   Розробка та встановлення системи пільгового довгострокового кредитування молоді з метою забезпечення її

потреби, придбан¬ня житла, товарів першочергового вжитку, будівництва житла.
4.   Введення для певних категорій молоді, за досвідом інших країн, так званих «молодіжиних карток», що дають пільги на

користу¬вання транспортом, закладами культури і спорту, інші послуги.
5.   Використання зарубіжного і поширення вітчизняного досвіду щодо  створення спеціальних фондів для  молодих сімей 

із
залученням можливостей місцевих бюджетів, підприємств, гро¬мадських організацій.
6. Підтримка соціально незахищених категорій молоді.

д) Державна молодіжна політика стосовно молодіжних ор¬ганізацій.
Держава, її органи на місцях повинні підтримувати і стимулю¬вати діяльність молодіжних організацій, зорієнтованих на

вирішен¬ня проблем молоді в її та державних інтересах.
Підтримка державою молодіжних організацій може здійснюва¬тися матеріально, організаційно, а також шляхом:
-  звільнення    молодіжних     організацій,     створених    ними підприємств, закладів і установ від оподаткування;
-  безоплатної передачі молодіжним організаціям споруд, примі¬щень, матеріальної бази, необхідної для роботи з

молоддю;
-  звільнення молодіжних організацій від внесення плати за кори¬стування землею;
-  надання молодіжним організаціям на вигідних засадах різно¬манітних видів кредитів і субсидій;
-  створення молодіжним організаціям умов для здійснення обмі¬нів, широкого співробітництва з молодіжними

організаціями інших країн і територій.
Існують різні суб'єкти що розробляють та практично здійсню¬ють державну молодіжну політику: На загально-державному

рівні:
-  молодіжне (ювенальне) законодавство або певні Закони та рі¬шення Уряду щодо молоді, її прав, обов'язків, соціалізації

тощо;
-   комісія (чи комітет) у справах молоді у Верховній Раді; міністерство (чи департамент, комітет і т.ін.) у справах молоді

як виконавчий орган;
-  установи (інститути, центри тощо), які займаються досліджен¬ням молодіжних проблем, підготовкою соціальних

працівників; різноманітні фонди, що сприяють здійсненню державної мо¬лодіжної політики.
На місцевому регіональному рівні:
-  постійна комісія у справах молоді у місцевому органі влади (на сьогодні — в Раді народних депутатів міста, районну,

області);
-  управління (комітети) у виконавчих органах;
-  соціальні служби (громадські, державні) для молоді;
філії республіканських установ, закладів по вивченню проблем молоді та підготовці соціальних працівників:
- фонди (чи їх філії) сприяння реалізації молодіжної політики.
Основним ядром державної молодіжної політики в Україні є цільові комплексні програми, що розробляються під

патронатом Верховної Ради, уряду України, місцевих органів влади, мініс¬терств і відомств, громадських організацій.

Можливим є прийнят¬тя і реалізація у майбутньому таких державних і регіональних про¬грам як: духовного і фізичного

розвитку молоді; підготовки її до праці; випуску товарів і надання соціальних послуг молоді; підтримки молодих сімей;

житлового будівництва для молоді; гро¬мадської реабілітації молодих інвалідів; розвитку молодіжного підприємства;

розширення міжнародних та регіональних зв'язків молоді та ін. Вже сьогодні в Україні ми маємо цікаві програми

«Молодь», що розроблені та здійснюються не лише в окремих областях, але й у районах, містах України. До найбільш

нагальних актуальних можна віднести розробку та реалізацію таких програм, як:
■    формування та розвиток економічної самостійності молоді;
■    розвиток підприємницької ініціативи молоді;
■    створення соціально- економічного механізму захисту молоді від безробіття;
■    забезпечення духовного та фізичного здоров'я молоді;
■    створення умов для зміцнення молодої сім'ї;
■    підтримка  обдарованої молоді;  захист інтелектуального  по¬тенціалу країни;
■    формування системи надання соціальних послуг молоді;
■    підтримка молодіжного руху;
■    правове забезпечення державної молодіжної політики.
Реалізація вищєозначених програм має сприяти забезпеченню оптимальних умов соціалізації особистості молодої

людини, тобто створенню соціально-економічних, політико-правових, організа¬ційних гарантій з метою успішного

входження особистості в сус¬пільство та реалізації її творчого потенціалу особистості.

 Розділ 3.

Щоб допомогти молодим людям вижити у складних економіч¬них та соціальних умовах уряд України здійснює

цілеспрямовані заходи, реалізовує програми, організовує структури для підтримки та допомоги молоді. Насамперед

реалізацію програм щодо підтримки, соціального становлення та розвитку молоді здійснює система соціальних служб для

молоді.
Перші практичні осередки соціальних служб для молоді почали створюватися з 1991 року у Харківській, Луганській,

Дніпропет¬ровській, Донецькій областях та Республіці Крим. Юридично сис¬тему соціальних служб для молоді було

затверджено у «Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» і За¬коні «Про сприяння

соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», а також постановою Кабінету Міністрів України про «Типове

положення про соціальні служби для молоді».
Під системою соціальних служб для молоді слід розуміти ос¬новні структури, зокрема спеціалізовані соціальні служби для

мо¬лоді та центри соціальних служб для молоді, які уповноважені дер¬жавою брати участь у реалізації державної

молодіжної політики та надавати соціальні послуги і соціальну допомогу молодим грома¬дянам. Нині на державному рівні

проблемами молоді (окрім сфери освіти, яка завдяки своїй специфіці має справу з дітьми та молод¬дю) займаються

Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму, Український інститут соціальних досліджень та соціальні

служби для молоді (ССМ), які діють відповідно на облас¬ному, міському та районному рівнях.
Центри соціальних служб для молоді — це спеціалізовані закла¬ди, на які покладено державою завдання практичного

здійснення підтримки соціального становлення та розвитку молоді.
Центри соціальних служб для молоді є основною державною ланкою, яка здійснює соціальну роботу з дітьми та молоддю.

Всі центри соціальних служб для молоді об'єднанні спільною метою, є єдиним механізмом держави, у реалізації соціальної

політики для молоді, утворюючи таким чином систему — сукупність елементів об'єднаних за спільними ознаками та

призначенням. Система центрів ССМ характеризується ієрархічною структурованістю та впорядкованістю її структурних

одиниць, що забезпечує її стабіль¬ність, гнучкість та динамічність.
Важливим критерієм ефективності системи є її модель. Скажімо, П.Спікер у праці «Соціальна політика: теми та підходи»

визначає три основні види моделей соціальних служб, що сформо¬вані на основі аналізу світової практики:
1)  функціональні,
2)  орієнтовані на певну групу клієнтів,
3)  територіального охоплення.
Головна відмінність функціональних систем соціальних служб полягає у специфіці їхньої діяльності. Серед соціальних

служб мож¬на виокремити такі, що працюють у сферах охорони здоров'я, жит¬ла, соціального забезпечення, соціальної

роботи та освіти. Саме це й диктус так звані «функціональні» відмінності, тобто відмінності, які базуються на розподілі

праці.
Соціальні служби, що орієнтовані на певну групу клієнтів, мо¬жуть надавати послуги лише окремим групам клієнтів —

людям похилого віку, дітям чи безробітним. І, відповідно, їхні компонен¬ти (форми, методи, засоби) мають «працювати»

саме на конкретно¬го клієнта і в конкретному середовищі.
Соціальні служби, які репрезентують систему ССМ територі¬ального охоплення, відповідальні за те, що відбувається в

певній місцевості.
Функції системи ССМ: діагностична, прогностична, координаційна, посе¬редницька, комунікативна, організаторська,

охоронно-захисна, превентивно-профілактична, корекційно-реабілітаційна. Виходячи із пріоритетних напрямів діяльності,

функцій системи ССМ,  визначаємо основні види діяльності центрів соціальних служб для молоді.

1)   Практична діяльність спрямована на безпосереднє досягнення статутних цілей — забезпечення реалізації соціальних

програм, забезпечення допомоги конкретному клієнту.
2)  Організаційна діяльність присвячена встановленню взаємовід¬носин і взаємодії служб з іншими суспільними та

державними інституціями.
3)   Ресурсна спроможна поновити та використати ресурси,  не¬обхідні для реалізації програм будь-якого рівня. До

ресурсної діяльності, в першу чергу, слід включити роботу з підготовки кадрів та фінансового забезпечення.
4)   Аналітична визначає цілі та здатна оцінити досягнуті результати (аналітична робота), а також проводить збір та

моніторинг інфор¬мації про діяльність Центрів ССМ (інформаційне забезпечення). Усе це в сукупності дозволяє

здійснювати соціальну роботу за основними напрямами, які реалізуються соціальними службами для молоді:
1.   Соціальна підтримка різних категорій сімей.
2.   Соціальне становлення жіночої молоді.
3.   Соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами.
4.   Соціальна підтримка  дітей, які залишилися без піклування батьків.
5.   Профілактика алкоголізму та наркоманії.
6.   Профілактика ВІЛ/СНІДу та венеричних захворювань.
7.   Профілактика правопорушень.
8.   Сприяння працевлаштуванню.
9.   Правова освіта молоді.
10.Сприяння розвитку творчої, обдарованої молоді.
11. Соціальна підтримка неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі.
12. Соціальна підтримка військовозобов'язаної молоді.
Таким чином, систему ССМ не можна віднести до числа соціальних служб, які лише виконують вузько специфічні види

соціальної роботи. Вона є багатогранною, має численні компонен¬ти і цілі, саме тому є підстави вважати її

поліфункціональною.
З іншого боку, слід зазначити, що при центрах ССМ України діє понад 1250 спеціалізованих формувань, які мають

конкретні за¬вдання відносно певної категорії клієнтів. Так, наприклад, кон¬сультативні служби для тих, хто бере шлюб

вони мають за мету ли¬ше підготовку молоді до сімейного життя. Молодіжні біржі праці та  агентства зайнятості 

займаються лише  працевлаштуванням
молоді. Служби юридичного консультування вирішують проблему інформаційного забезпечення молоді згідно з

нормативно зако¬нодавчою базою.
Система центрів соціальних служб для молоді діючи на макро-, мезо- та мікрорівні складається з центрів державного,

регіонально¬го та місцевого рівня.
На державному рівні функціонує Український державний центр соціальних служб для молоді. УДЦССМ створюється

відповідним вищим органом державної виконавчої влади (міністерство, держ-комітет).
На регіональному рівні в Україні діють 27 регіональних ЦССМ (відповідно до територіально-адміиістративно поділу

України) Ре¬спубліканський центр соціальних служб для молоді (АР Крим), 24 обласні, Київський та Севастопольський

міський ЦССМ. Цент¬ри регіонального рівня створюються відповідно за рішенням ради міністрів Автономної Республіки

Крим, обласних, Київської та Се¬вастопольської міських державних адміністрацій та належать до сфери їх управління.
На місцевому рівні в кожному регіоні України діють: районні, міські та районні у містах центри ССМ.
Поставлені перед системою завдання вирішуються завдяки цілес¬прямованій діяльності центрів ССМ, яка здійснюється

за двома ос¬новними напрямками: соціальна робота та забезпечення умов здійс¬нення соціальної роботи, а також

управління соціальною роботою. В кожному із напрямків діяльності реалізується певна група завдань, розв'язання яких

наближає систему до досягнення поставленої мети.

 Висновки.

Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політи¬ки в Україні» від 15 грудня 1992 р. проголошує, що

Державна мо¬лодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напря¬мом діяльності держави і здійснюється:
- в інтересах молодої людини, суспільства, держави;
- з урахуванням можливостей України, її економічного, соці¬
ального,  історичного,  культурного  розвитку і  світового
досвіду державної підтримки молоді.
Ця Декларація є основою для подальшого розвитку державної молодіжної політики, її правової бази, практичної

діяльності ор¬ганів державної влади та управління, яка спрямовується на сприян¬ня повноцінного розвитку молодих

громадян України. Головним гарантом здійснення державної молодіжної політики с Україна як суверенна держава.
Основу політики держави стосовно молоді у суспільно-політичній сфері має становити,  повага до ідей, тверджень,

політичної, життєвої позиції са¬мої молоді.
Найважливішою причиною зростання безробіття серед молоді і особливо випускників є невідповідність професійно-

кваліфікаційної структури спеціалістів потребам галузей економіки і попиту регіональних ринків праці. Виходячи з цього

стратегічним напрямом активної державної політики соціального захисту молоді є приведення у відповідність до попиту

ринку праці професійно-кваліфікаційного рівня й структури пропозиції робочої сили, а також підвищення ролі

профорієнтаційної роботи з молоддю по її професійному самовизначенню з урахуванням потреб ринку праці.
Для забезпечення заінтересованості роботодавців у створенні нових робочих місць для не конкурентноздатних на ринку

праці категорій населення замість бронювання робочих місць варто розробити нормативно-правові документи і

запровадити економічний механізм надання їм пільгових податків.
Економічно-активну молодь слід заохочувати до участі в різних видах самозайнятості, створюючи відповідні економічні

умови та нормативно-правове поле. Це дасть можливість розширити сферу використання робочої сили і зниження

напруженості на ринку праці серед молоді.
                    

Список використаної літератури .

 1. Закон України  “ Про зайнятість населення “
2. Закон України  “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
3. Діти, молодь і закон.- К., 1994
4. Мигович І.І. Соціальна робота. Ужгород. 1997.
5. Молодіжна політика: досвід, проблеми, перспективи, 1992.
6. Проблеми соціального захисту молоді в умовах зміни соціально-економічних відносин. – К., 1993.
7. Соціальна підтримка незайнятої молоді. – К., 1995.
8. Социальні служби для молодежи (Теорія, методика и организация работи). – К., 1992