4
1.  ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ
Наявність державного бюджету як економічної категорії об’єктивно зумовлена існуванням інституту держави та товарно-грошових відносин. Державний бюджет – це централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій. Він знаходиться в розпорядженні центральних органів влади і використовується для фінансування заходів загальнодержавного значення.
Це так звані чисті суспільні блага, до яких в економічній науці відносять державне управління, національного оборону, забезпечення охорони правопорядку тощо і які повністю оплачуються з бюджету. Ринкова система неспроможна забезпечити суспільство такими благами взагалі. Адже до них неможливо застосувати принцип винятку, притаманний приватним благам. Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, без альтернативністю у їх використанні. Кожен без винятку громадянин користується цими благами незалежно від свого бажання або платоспроможності.
Існують також такі суспільні блага та послуги, які можуть вироблятися і використовуватися відповідно до ринкових умов, але наслідки такого процесу з суспільно-політичної  або економічної точки зору небажані.
Якщо такі блага та послуги продавалися б за цінами, що покривають витрати на їх виробництво, це виключило б з числа споживачів значні верстви населення. До таких благ відносять так звані змішані суспільні блага або соціальні блага (послуги освіти, охорони здоров’я, культуру, спорт, забезпечення житлом та комунальними послугами тощо). Їх постачає як приватний сектор, так і держава за рахунок коштів бюджету.
Важливу роль відіграє державний бюджет у забезпеченні перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціального клімату в державі, здійснення соціального захисту населення, соціального забезпечення най вразливіших верств населення.
Однак державний бюджет слід розглядати не лише як засіб акумулювання коштів, необхідних для фінансування державних заходів, як інструмент перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою забезпечення соціальної справедливості. Бюджет є також знаряддям впливу держави на економічні,
5
соціальні, національні, регіональні процеси, економічним важелем здійснення державної влади.
За допомогою державного бюджету держава виконує свою регуляторну функцію. В ринкових умовах державне регулювання реальної економіки спрямовується насамперед на створення сприятливих умов для юридичних та фізичних осіб в інтересах суспільства в цілому, але не у власних інтересах окремих верств населення та осіб, з використанням таких потужних важелів, як податки та бюджетні витрати.
Державний бюджет є активним чинником господарських перетворень і дійовим інструментом регулювання економічних, соціальних, демографічних, екологічних процесів як на макро- так і на мікрорівні.
Державний бюджет є основним знаряддям економічного планування, макроекономічної стабілізації і економічного зростання. Надходження до державного бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальних захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частини державного бюджету пов’язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку на відповідний рік.
Державний бюджет істотно впливає на економічний розвиток окремих регіонів. Вирівнювання бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних утворень в умовах ринкової економіки може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державний бюджет.

1.1. Державний бюджет як економічна категорія
Державний бюджет як економічна категорія відображає реальні економічні відносини між державою та іншими економічними суб’єктами з приводу утворення та використання централізованого фонду грошових ресурсів країни, призначених для виконання функції держави шляхом розподілу та перерозподілу ВВП.
Специфічними ознаками бюджетних відносин є:
1. перерозподільчий характер – бюджет виконує функції перерозподілу ВВП між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, а також перерозподіл грошових коштів у часі через використання позик;
6
2. всеохоплюючий характер – у ці відносини вступають усі юридичні та фізичні особи;
3. законодавче регулювання, яке здійснюється:
• Бюджетним кодексом;
• Податковим Законодавством;
• іншими законами, що регламентують надходження доходів і фінансування видатків;
• прийняттям Закону про бюджетний рік.
Основна частина бюджетних відносин виникає у процесі розподілу та перерозподілу вартості НД.
На стадії первинного розподілу НД у  Державному бюджеті концентруються грошові ресурси у вигляді:
• частини податку на додану вартість;
• відрахувань на соціальне страхування.
На стадії вторинного перерозподілу НД частина доходів підприємств і населення концентруються у Державному бюджеті для подальшого перерозподілу з метою задоволення суспільних потреб.
Форми прояву бюджетних перерозподільчих відносин:
• різні види платежів;
• податки;
• внески;
історично склалися три моделі централізації фінансових ресурсів країни у бюджеті: американська (25-30% ВВП), західноєвропейська (35-45% ВВП), та скандинавська (50-60% ВВП).
Через бюджет органи державної влади і управління здійснюють:
• контроль за станом виробництва;
• вплив на фінансову діяльність місцевих органів влади і управління (шляхом надання  дотацій та субвенцій);
• контроль за діяльністю виконавчо-розпорядчих органів, що складають та виконують бюджет.

7
1.2. Бюджет як фінансовий план
Бюджет як фінансовий план являє собою кошторис (розпис) доходів та видатків держави, затверджений органами законодавчої і представницької влади у вигляді закону.
Бюджет – це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період.
Фактичний бюджет відображає реальні видатки, доходи та дефіцит за певний період.
Структурний бюджет відображає, якими мають бути видатки, доходи і дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначається дією дискреційних програм, що запроваджені законодавчо).
Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та визначає зміни видатків, доходів і дефіциту, які виникають у наслідок того, що економіка працює не за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані кризи або зростання (визначається дією автоматичних стабілізаторів).
Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.
Видатки бюджету визначаються соціально-економічною та фінансовою моделями держави.
Доходи бюджету характеризується податковою політикою держави.

8
2. Дефіцит Держбюджету
Оскільки бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, то його стан визначає фінансовий стан держави, і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: балансом доходів і видатків, перевищення доходів над видатками (профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.
Нормальним явищем є збалансованість доходів і видатків. Перевищення доходів над видатками означає економічну і фінансову стабільність в державі. Найскладнішим явищем є бюджетний дефіцит, який притаманний бюджетом більшості країн світу, в тому числі й високорозвинених.
Сьогодні в більшості країн світу дефіцит бюджету складає від 2 до 15 відсотків валового національного продукту при середньосвітовій його величині 4,5 відсотка. Спостерігається тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому вимірі в розмірі 3-5 відсотків. Слід зауважити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 3 відсотки валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції.

2.1. Характеристики Держбюджету
Держбюджет як фінансовий план може характеризуватися трьома станами:
• Збалансований бюджет;
• Дефіцитний бюджет;
• Профіцитний бюджет.
При збалансованому бюджеті видатки бюджету дорівнюють доходами.
При дефіцитному бюджеті видатки перевищують постійні доходи бюджету, тобто податки і податкові надходження.
При профіцитному бюджеті доходи перевищують нормативні видатки бюджету. Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

9
Як правило, дефіцит бюджету не повинен перевищувати видатків розвитку. В  разі наявності дефіциту бюджету фінансуються передусім поточні видатки.
Дефіцит бюджету в Україні має свої особливості, зумовлені трансформацією економічної системи і економічною кризою.

2.2. Види бюджетного дефіциту
За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований.
Відкритий бюджетний дефіцит – це офіційно визнаний дефіцит у законі про відповідний рік.
Прихований бюджетний дефіцит виникає  в результаті знищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.
За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.
Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.
Циклічний дефіцит бюджету є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочуються податкові надходження через зменшення ставок оподаткування при прогресивній системі оподаткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення).
Свідомий бюджетний дефіцит виникає в наслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету.
Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.
За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.
10
Активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.
Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері та інші).
Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:
• Позики держави (не інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту);
• Грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту).
Державні позики використовуються за умов:
• Наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів;
• Довіри кредиторів до держави;
• Заінтересованості кредиторів (за рахунок процентної політики і високих гарантій повернення боргу).
Грошово-кредитна емісія може застосовуватися лише за умов жорстокого контролю за використання грошей. Вона виправдана в разі спрямування коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і викликає невисокі темпи інфляції. Використання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти та інше) призводить до прискорення інфляції.
У статті 15 Бюджетного кодексу України джерела фінансування дефіциту бюджету визначені таким чином:
Ст. 15-1 Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення.
Ст. 15-2. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

11
2.3. Причини бюджетного дефіциту
• Надмірний розділ державного сектору;
• Домінуюча політика державного патерналізму;
• Неефективна структура народного господарства;
• Непослідовність реформ фінансової системи;
• Падіння доходів в умовах кризового стану економіки;
• Зменшення приросту національного доходу;
• Надмірно збільшена видаткова частина бюджету за рахунок дотацій, які надає держава певним галузям (енергетика, вугільна промисловість та інші);
• Непослідовна фінансова політика;
• Інфляція;
• Зростання внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.
- структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне і неефективне проведення структурних перетворень;
- збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;
- неефективний механізм оподаткування суб’єктів господарювання;
- значний обсяг тіньової економічної діяльності.
- невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних витрат;
- нецільове і неефективне використання бюджетних коштів;
- втрати, розбазарювання виробленої продукції, крадіжки, приписки і т.ін., що не стало об’єктом ефективного державного фінансового контролю.
2.4. Заходи щодо подолання бюджетного дефіциту
• Перехід від всеохоплюючого фінансування економіки до кредитування;
• Ліквідація дотацій збитковим підприємствам;
• Скорочення витрат на управління;
• Реформування системи оподаткування, з метою зниження податкового тиску на фізичних і юридичних осіб;
• Підвищення ролі місцевих бюджетів тощо.

12
1. удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;
2. посилити відповідальність суб’єктів господарювання та їх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;
3. удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;
4. забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;
5. запровадити жорстокий режим економії бюджетних коштів;
6. перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб’єктами господарювання;
7. запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.
Динаміка бюджетного дефіциту та його рівень в Україні у 1992-1999 роках наведені в таблиці 1.
Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:
- збільшення дохідної частини бюджету;
- скорочення видаткової частини бюджету;
- здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;
- проведення грошової і кредитної емісії.
Щодо економічної ситуації в Україні, то для неї нині прийнятні ці напрямки.
Перший напрямок – збільшення дохідної частини бюджету – може бути пов’язаний проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати,
13
зростання доходів основної частини населення, що прямо пов’язано із заінтересованістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.
Другий напрямок – скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком повинні стати лише окремі об’єкти інфраструктури, приоритетні напрямки у структурі приоритетного виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи витрати, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Витрати ж, пов’язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва, повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використовувати частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.
На сучасному етапі економічного розвитку скорочення видаткової частини бюджету може бути пов’язане зі скороченням військових витрат на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військовослужбовців і скорочення закупівель   військової   техніки,  тимчасовим   скороченням   витрат  на  соціально -
культурні заходи (освіту, охорону здоров’я тощо) і, що особливо важливо, зі скороченням витрат на управління.
Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуте за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субвенцій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і передачу дотації споживачам.
Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету – здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався.
Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем. Під час її обговорення нерідко розглядають досвід зарубіжних країн, економіка яких функціонує нормально і за п’яти -, і за десятивідсоткових рівнів бюджетного дефіциту щодо валового внутрішнього продукту. однак тут слід мати на увазі, які джерела фінансування дефіциту бюджету існують у цих країнах, оскільки саме вибір
14
джерел фінансування дефіциту бюджету, а не його розмір сам собою має принципове значення для функціонування економіки.
Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії.
У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і випуску урядових цінних паперів товарів і послуг у народному господарстві кон’юнктури, а також стану ринку праці і ринку капіталу. За наявності у населення вільних коштів і низького попиту на капітал з боку приватного сектора та високого рівня прихованого безробіття збільшення державних витрат, яке фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічному розвитку країни. Якщо ж уряд України має можливість поширити для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних витрат відбувається за рахунок скорочення особистого споживання населення. Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту є кращим і не становить небезпеки для економіки країни.
Проте результати емпіричних досліджень учених свідчать, що в Україні триває низька еластичність заощаджень за відсотковими ставками, а отже, існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення за бюджетного
дефіциту. Наприклад, у 1997 році випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) номінальною вартістю 10,5 млрд. грн., що в 2,8 разу перевищує їхній випуск у 1996 році. У результаті розміщення ОВДП у бюджет надійшло 803 млрд. грн., із яких на погашення і виплату прибутку по облігаціям минулих років витрачено 4,8 млрд. грн. На покриття дефіциту бюджету за рахунок операцій з ОВДП спрямовано 4,4 млрд. грн.
Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть здійснюватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує в подальшому відповідального збільшення імпортних товарів і послуг. Важливо при цьому мати на увазі, що за кредитного фінансування державних витрат відбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частину з яких доведеться відшкодувати наступним поколінням.
15
У сучасних умовах фінансування дефіциту бюджету характеризується такими даними (дивись таблицю).
Як видно з наведеної таблиці, основний акцент у фінансуванні дефіциту бюджету зміщено у бік внутрішнього фінансування за допомогою ОВДП, розміщення серед підприємств і банківських структур України. Все це призводить до необхідності повернення  внутрішнього,  так   і   зовнішнього державного   боргу.
Наприклад, у 1998 році Мінфін України повинен був повернути майже 7 млрд. грн. За цієї  ситуації внутрішній ринок державних цінних паперів не зможе забезпечити фінансування дефіциту в таких обсягах.
Зростає також і зовнішній борг держави. Тому, розглянувши можливі напрямки, які ведуть до скорочення дефіциту бюджету України, ми вважаємо найприйнятнішим другий напрямок – скорочення видаткової частини бюджету. Тим більше, що цей варіант збігається з основною вимогою МВФ – проведенням адміністративної реформи як основної за умов скорочення дефіциту бюджету і надання кредитів МВФ.

16
3. Методологічні аспекти визначення дефіциту бюджету та державного боргу.
При здійсненні економічного аналізу фахівців оперують різними за змістом визначенням дефіциту бюджету. Частіше використовують поняття традиційного (звичайного, конвенціального) або первинного дефіциту, рідше операційного, поточного чи структурного. Це вже саме по собі здатне значно заплутати та ускладнити розуміння проблеми, проте, як показано нижче, навіть з визначенням звичайного дефіциту бюджету не все так просто.
Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків бюджету над доходами:
Дефіцит  = Видатки – Доходи.
Фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Фінансування дефіциту бюджету обраховується на чистій основі, тобто обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховується платежі з погашення основної суми боргу:
Фінансування дефіциту = Запозичення – Погашення боргу + Зміна залишків.
Між дефіцитом бюджету та його фінансування існує рівновага тобто перше дорівнює другу:
Дефіцит бюджету = Видатки – Доходи = Фінансування дефіциту.
Отже, як бачимо розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування.
У згаданому контексті надзвичайно цікавим та актуальним э відображення в українській бюджетній класифікації надходжень від приватизації та операцій стосовно обслуговування та погашення за рахунок бюджету іноземних кредитів, гарантованих Кабінетом Міністрів України, та їх відшкодування підприємствами-боржниками.
Так, за методологією статистики державних фінансів погашення боргу органом управління, який вступає гарантом по сплаті боргів інших, повинно розглядатись у видатковій частині бюджету, як категорія кредитування (надання

17
кредиту). В українській же класифікації зазначена операція належить до категорії фінансування бюджету, як погашення основної частини боргу.
Інша розбіжність стосується проведення по бюджетних рахунках надходжень від підприємств-боржників повинні розглядатись як погашення кредитування (від’ємні видатки), а не як доходи бюджету.
Справді, прийнявши на себе тягар погашення боргів підприємств-боржників та розрахувавшись з іноземними кредиторами, державний бюджет набуває еквівалентну за розміром фінансову вимогу до підприємств-боржників, тобто фактично має кредитування боржників за рахунок бюджетних ресурсів.
Як видно з таблиці2 зазначені бюджетні операції консолідуються в різних основних категоріях відповідно до міжнародних стандартів статистики державних фінансів та української бюджетної класифікації. Це означає, що і визначення розміру дефіциту бюджету за неоднаковими методиками підрахунку буде різним.
Останнім часом через неправильне проведення по бюджетних рахунках згаданих операцій фактично здійснювалось зниження розміру дефіциту бюджету, оскільки розмір витрат бюджету на погашення основної суми боргу за іноземними кредитами, гарантованими урядом, значно перевищував надходження на рахунок відшкодування бюджетних витрат від підприємств-боржників.
Стосовно питання, до якої категорії статистики державних фінансів відносити надходження від приватизації, слід враховувати те, що кошти від продажу до державної власності, не є періодичними доходами. При придбанні державної власності, не є періодичними доходами. При придбанні державної власності платежі здійснюються раз і назавжди, тому не слід розглядати їх як надійний ресурс для додаткових видатків. Зважаючи на це, статистика державних фінансів рекомендує такі надходження відображати „під рискою”, тобто відносити до категорії фінансування бюджету для того, щоб не створювати ризику використання цих коштів як стимулу для збільшення державних видатків.
То чи був проект бюджету на 2000 рік, винесений на перше читання, профіцитним, а запропонований бюджетним комітетом у повторному першому читанні – без дефіцитним? Відповідь буде такою: залежить від того, як порахувати.
Так, проведення операцій стосовно обслуговування, погашення та відшкодування іноземних кредитів, гарантованих Кабінетом Міністрів України, та
18
надходжень від приватизації у відповідність із міжнародними стандартами статистики державних фінансів виявить, що проект бюджету на 2000 рік, профіцит якого планувався у розмірі 554,5 млн. грн., фактично був дефіцитним. При цьому розмір дефіциту бюджету становив 3328 млн. грн. (при віднесенні запланованих витрат на погашення основної суми боргу за іноземними кредитами, гарантованими урядом, у розмірі 276,5 млн. дол.. США, або 1382,5 млн. грн., до видаткової частини бюджету, а надходжень від приватизації у сумі 2,5 млрд. грн. – до джерел фінансування дефіциту бюджету). За тим же підрахунком бездефіцитний бюджет, запропонований у повторному першому читанні бюджетний комітетом, мав дефіцит у розмірі 3882 млн. грн.
При розв’язанні методологічних проблем стосовно визначення державного боргу, по-перше, необхідно розмежувати такі поняття, як державний борг країни та борг сектора державного управління у контексті міжнародних стандартів статистики державних фінансів.
Хоча статистика державних фінансів у цілому базується на принципах, розроблених у Системі національних рахунків (СНР), проте існує і ряд розбіжностей, зокрема при визначенні охоплення сектора державного управління.
Так, на відміну від СНР, згідно з статистикою державних фінансів будь-які функції, що здійснюються органами грошово-кредитного регулювання, такі, як управління валютними резервами та проведення грошово – кредитної політики, не належать до функції сектора державного управління, а розглядаються як функції сектора фінансових установ. Тобто між ними проведене чітке розмежування, яке ґрунтується на не перехрещенні функцій обох секторів. Останнє необхідно, щоб правильно оцінити роль сектора державного управління у розвитку грошово – кредитних відносин та регулюванні платіжного балансу.
Отже, на відміну від операцій з міжнародними організаціями розвитку (такими, як Всесвітній банк, ЕБРР та ін.), що відображаються як операції органів державного управління, операції з Міжнародним валютним фондом, пов’язані з управлінням міжнародними резервами країни, слід відносити до операцій сектора органів грошово – кредитного регулювання.
При визначенні складових боргу органів державного управління основним правилом, відповідно до міжнародних принципів статистики державних фінансів, є
19
таке: до статистики боргу сектора державного управління повинні відноситися лише борги за операціями органів держу правління, тобто у суму боргу повинна вноситися лише сума офіційно визнаних зобов’язань згаданого сектора. При цьому поточна заборгованість бюджету з несплачених зобов’язань не вноситься до суми боргу доти, доки ці зобов’язання не будуть офіційно визначені із не набудуть форми договірних зобов’язань з фіксованим терміном сплати.
Отже, до складу боргу сектора державного управління не повинні відноситися борги органів грошово-кредитного регулювання, що виникли за операціями з МВФ або внаслідок прийняття на себе для платіжного балансу зовнішньої заборгованості інших боржників, та неврегульована поточна заборгованість бюджету.
За таких умов борг сектора держу правління буде збалансований з іншими основними рахунками державних фінансів. Тобто зміна суми боргу за період з початку до кінця бюджетного року дорівнюватиме величині чистого фінансування дефіциту бюджету:
Боргк.р. = Боргп.р. +  Фінансування бюджету.
Проте внаслідок дії таких факторів, як збільшення боргу за рахунок накопичених відсотків та переоцінки зовнішнього боргу, більш наближеним до практики є:
Боргк.р. = Боргп.р. +  Фінансування бюджету+ Дорахунок.
Як свідчить аналіз, визначення в українській бюджет класифікації категорії боргу випадає з контексту статистики державних фінансів, що призводить до значних непорозумінь, оскільки зміна розміру боргу не балансується з іншими бюджетними рахунками.
Останнє спричинено, по-перше, включенням до обсягів боргу сектора державного управління частини боргу органів грошово – кредитного регулювання (заборгованість перед МВФ), який обслуговується та погашається за межами державного бюджету, та по-друге, неправильним обліком операцій, пов’язаних з погашенням та відшкодуванням іноземних кредитів, наданих під гарантії уряду.
Якщо останню причину легко усунути приведенням бюджетного обліку зазначених операцій відповідно до міжнародних стандартів, то перша причина є принципово іншою.

20
Адже в ній поглядає згадана  вище розбіжність між поняттями державного боргу країни та боргу органів держу правління в контексті міжнародних стандартів статистики державних фінансів. Державний борг країни є ширшим поняттям, оскільки включає до свого складу ще й частину зовнішніх боргів органів грошово – кредитного регулювання.
Питання стосовно порядку утворення, погашення та обслуговування державного боргу країни потребує чіткого законодавчого врегулювання у Законі України „Про державний борг України”. Там же повинно бути чітко визначено коло зовнішніх пасивів НБУ, віднесених до державного боргу країни.
Загалом же українська бюджетна класифікація потребує доопрацювання та приведення її у відповідність із міжнародними стандартами статистики державних фінансів. Адже, як свідчить світовий досвід, правильно організована статистика державних фінансів дозволяє заочно полегшити аналіз діяльності органів державного управління, закладає основу для здійснення якісної оцінки макроекономічного впливу бюджету та дає змогу раз і назавжди зняти усі непорозуміння та різночитання стосовно визначення її концептуальних складових.

21
Висновок
Бюджетній дефіцит негативно впливає на економіку, зокрема стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного зростання держави, не кажучи вже про його негативні соціальні наслідки. Однак у науковій літературі зустрічаються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково, тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. В тих країнах, де добро розвинений ринок державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність буде впливати на господарське життя в майбутньому. Тому бездефіцитний бюджет – об’єктивна вимога економічного розвитку держави.

22
Література

1. О.Д.Василик, К.В.Павлюк, Державні Фінанси України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – С.608.
2. В.Д.Базілевіч, Л.О.Баластрін, Державні Фінанси. Навчальний посібник / за заг. ред. Базілевіча В.Д. – К.: Атака, 2002. – С.368.
3. Н.І.Редіна, Л.П.Гордєєва. Фінанси України. – К., 2000. №5 – С. 150.
4. Г.Б.Лебеда. Фінанси України. – К., 2000. №5 – С. 150.

24
Додаток 2
Таблиця2.Статистичне відображення операцій  (Фінанси України)
Зміст операції Згідно з міжнародними стандартами статистики державних фінансів Згідно з українською класифікацією
1. Витрати бюджету на погашення основної суми боргу за іноземними кредитами, гарантованими урядом. Надання кредиту (видатки) Фінансування
2. Витрати бюджету на сплату відсотків за іноземними кредитами, гарантованими урядом Видатки  Видатки
3. Відшкодування боржниками витрат бюджету на погашення та обслуговування гарантованих урядом кредитів Погашення кредиту (від’ємні видатки) Доходи