ДОКЛАД
З курсу “Релігієзнавство”
Тема: "Іудаїзм, як одна з перших монотеїстичних релігій”
ПЛАН
Вступ.................................................................................3
Розділ 1. Іудаїзм як монотеїстична
релігія……………………...4
1.1 Основні догмати іудаїзму
1.2 Різновиди культу
Розділ 2. Іудейські
свята……………….…………...……………7
2.1 Шабат, Песах, Шавоут, Піст, Рош - Ашана
2.2 Йом – Кіпур, Сукот, Ханка, Ту – Башват, Пурим
Розділ 3. Джерела вивчення іудаїзму та
його
різновиди……………………………………………...........................12
3.1 Талмуд і Тора
3.2 Модернізація іудаїзму
Висновки......................................................................16
Список використаної літератури................................17
ВСТУП
Історія іудаїзму умовно поділяється на чотири періоди: біблійний, талмудичний,
рабині стичний і модерністський. У біблійному періоді іудаїзму існували примітивні
вірування стародавніх євреїв, що виявлялись у шануванні гір, місяця, рослин і
тварин та запозичених у ІІ тис. до н. е. у хана наїв окремих релігійних обрядів. В
ХІ ст. до н. е. відбувався процес виокремлення з безлічі богів одного, головного
Бога. Після релігійних реформ, проведених царем Іосією 621 р. до н. е., жерці та
пророки, проповідуючи монотеїзм, обґрунтували догматику іудаїзму, зафіксовану в
Старому Заповіті. Після підкорення Іудейської держави Римом у І ст. н. е. ідеологи
іудаїзму почали пристосовуватися до нових умов. Виникла значна література з
віровчення, що найбільш адекватно відповідала потребам єврейських діаспор. У 5 ст
н. е. вся зібрана й відредагована література вийшла під назвою Талмуд, що й
започаткувало талмудичний період
В епоху феодалізму єврейські діаспори існували в багатьох країнах. Кожна з
єврейських громад утримувала окрему синагогу, яка стала центром іудейського культу
на чолі з рабином. Синагога регламентувала життя віруючих відповідно до
законоположень Тори й Талмуду. Рабини розділили Закон на 613 заповідей, суворе
дотримання яких забезпечувало іудеєві спасіння. Рабинат у середні віки став
оплотом релігійного життя євреїв.
РОЗДІЛ 1
Однією з найдавніших у світі національних релігій є іудаїзм –
монотеїстична релігія, яка має значну кількість прихильників серед єврейського
населення в багатьох державах. Окрім євреїв, іудаїзм сповідують іще караїми, тати
й фалаші (ефіопська група). До основних догматів віровчення іудаїзму належать віра
в єдиного Бога Ягве, у прихід месії, у безсмертя душі та в існування загробного
царства. Ягве став загальнонародним Богом у період формування і розвитку
рабовласницьких відносин. У поширенні монотеїстичних поглядів серед стародавніх
євреїв значну роль відіграло жрецтво, яке сконцентрувалося навколо Єрусалимського
храму. Жерці цього храму були підпорядковані цареві. Служителі іудаїзму вимагають
від прихильників цієї релігії сліпої віри в Бога, що являє собою основу особистого
спасіння в потойбічному світі.
Складовою іудейського віровчення про Бога Ягве є догмат про прихід месії.
Послідовники іудаїзму уявляють собі месію як посланця Ягве, на якого покладено
завдання прийти на землю, звершити Страшний суд із покаранням супротивників Ягве
та винагородити його послідовників. З вірою у прихід месії пов’язані
уявлення про провісників появи божого помазаника, кількість яких дорівнює
дев’яти. Серед них роль первосвященика відіграє містичний Ілля Пророк.
Слід зазначити, що Страшний суд мислиться послідовниками іудаїзму як суд Ягве над
ворогами іудейського народу, над усіма грішниками і навіть просто над людьми, які
не сповідують іудаїзм.
Іудейський культ має велику кількість різноманітних обрядів, молитов, постів,
обмежень, вимог, заборон і свят. Досить нагадати, що правовірний іудей мусить
пам’ятати 365 заборон і 248 вимог Талмуду. Основними різновидами культу
є:
• Молитва, що посідає значне місце в обрядовості іудаїзму, оскільки за
уявленням євреїв молитовне слово досягає самого Бога. Здійснюється тричі на добу
за наявності молитовного свистка, з одяганням на лоб і ліву руку філактерії
(амулетів із текстами Тори) тощо;
• Омовіння. Здійснюється напередодні суботи та іудейських свят у мивці
(спеціально обладнаний басейн із дощовою чи джерельною водою), з попереднім
омиванням рук перед кожною молитвою, перед входом до синагоги тощо;
• Обрізання – особлива ознака заповіту Ягве з єврейським
народом;
• Кошерна, чи трефна, їжа – культ дозволеної чи недозволеної
(нечистої) їжі. Правовірний єврей повинен був уживати лише кошерне м'ясо з
дозволених тварин, яких ріжуть за встановленими правилами. Заборонено водночас
уживати м’ясну та молочну страву;
• Мезуза й цицит. Віруючі повинні розвішувати мезузу (клаптик
пергаменту з віршами книги «Второзаконня») у футлярі на одвірки та
носити цицит (китиці з вовняних ниток, закріплених до кінцівок арбаканфорту, що їх
одягають під верхній одяг). Медуза й цицит оберігають від злих духів;
• Капорес, лулав, ташліх – магічні обряди. Капорес здійснюється в
ніч напередодні Судного дня. Чоловік тричі крутить над головою півня, жінка
– курку, тричі промовляючи молитву: «Це буде викупом моїм, жертвою
моєю та заміною мене, тому цей півень, курка підуть на смерть, а я отримаю
щасливе і мирне життя». М'ясо птиці поїдають у ніч по закінченні
Судного дня. Лулав здійснюється під час молитви у дні свята кущів (сукот).
Віруючий має тримати в одній руці лулав (пальмову гілку, перев’язану трьома
миртовими та двома вербними гілками), у другій – есрог (особливий сорт
лимона) і трясти повітря. Що служить магічним засобом викликати вітер і дощ. Та
шліх здійснюється в день іудейського Нового року біля річки, де віруючі читають
уривки з біблійної «Книги Михея» і розспівують релігійні гімни. Під
час читання молитов віруючі вивертають кишені та кидають у воду крихти хліба,
сподіваючись у такий спосіб звільнитися від гріхів.
Особливим багатством культурно – релігійних обрядів
відзначаються іудейські свята. Їх можна розділити на три групи:
1. свята, на які здавна здійснювали паломництво до Єрусалима (шалом регалім)
– Песах (Пасха), Шавуот, Сукот;
2. релігійні свята Рош – Ашана (Новий рік) і Йом – Кііпур
(Судний день);
3. свята на честь знаних подій з історії життя єврейського народу –
Ханка, Пурим, Піст 9 ава тощо. За іудейською традицією свята починаються ввечері,
тому святкові свічки запалюють іще до заходу сонця (за встановленим календарем
запалювання свічок).
РОЗДІЛ 2
• Шабат (Спокій). Відзначати суботу було першим святом. Цього дня
належить відпочивати, навіть не запалюючи свічок, не готуючи їжі тощо. За
іудейським календарем день починається з вечора (захід сонця), тому субота настає
з вечора п’ятниці ( за 18 хвилин до заходу сонця і закінчується з появою на
небі трьох зірок у суботу ввечері). За традицією перед початком суботи господиня
запалює свічки, а потім, удома чи в синагозі, всі читають суботню молитву. Цього
вечора сім’я збирається за святковим столом, на якому мають бути
обов’язково хліб (дві плетені булки – хали) та сіль. Перед їжею
господар дому благословляє над келихом вина суботній день (кідуш). Вечеря триває
довго. Після неї співають пісні, розповідають цікаві історії. Суботнім ранком
ідуть до синагоги, де, окрім молитви, читають книгу Тору, текст якої розділений за
кількістю субот у році. Решту дня присвячують відпочинкові, читанню, відвіданню
друзів тощо. У суботу влаштовують три трапези: одну ввечері, та дві в день. У цей
день приписано радіти, заборонено тужити й поститися, траур тимчасово
переривається. Закінчується субота вечірньою молитвою та здійсненням обряду авдала
(розділення), під час якого запалюють свічку, випивають трохи вина та
насолоджуються запахом духмяних речовин (наприклад, кориці0.
• Песах (Пасха) – свято звільнення, вихід із єгипетського полону
євреїв. Показ свідчить, що предок єврейського народу Яків та його дванадцять
синів, рятуючись від голоду на їхній землі Ханаан, прийшли до Єгипту. Але життя
їхнє, а надто їхніх нащадків, склалося трагічно, про що оповідає друга книга
Мойсейова «Вихід». Тому однієї ночі сини Ізраїлеві вийшли з полону.
Існує відома традиція поїдати мацу (прісний хліб) упродовж усіх семи днів
пасхального свята.
У давнину підготовка до свята починалася 10 числа місяця нісан (березень –
квітень за сонячним календарем). Того дня кожна сім’я приносила в жертву
пасхальне ягнятко, влаштовувала врочисту трапезу, розповідала про трагічну ніч
у Єгипті.
Після вавилонського полону ( 586 р. до н. е.), під час якого згорів Єрусалимський
храм і почалося розселення євреїв по світах, склався новий ритуал святкування
Пасхи. Основна увага приділялась урочистій трапезі в ніч на 15 нісана, що
проводилася за певними правилами. На столі обов’язково мала бути страва з
трьома опрісноками (мацою), що уособлювали три частини єврейського народу: коренів
(священиків), левітів (служителів храму) і простих євреїв. Крім того, на окремому
підносі ставилося ще шість предметів із символічним значенням: шматок м’яса
з кісткою (символ жертовного ягнятка); хрін (символ тяжкого життя євреїв у
полоні); печене яйце (символ випробувань, що випали на долю євреїв); зелена
петрушка й селера (символ весни); харосет, приготовлений із горіхів, яблук, вина й
кориці (символ глини, з якої робили цеглу в Єгипті); солона вода (символ сліз).
Після Омовіння рук та благословення за сімейним застіллям розповідали про історію
втечі з полону, читали книгу «Агада», споживали трапезу, де випивали
чотири келихи червоного пасхального вина тощо. Трапезу відбували напівлежачі на
одному боці (за давнім звичаєм символізувало поведінку вільних людей). Ранком
наступного дня відвідували синагогу для святкового богослужіння, читання
спеціальних молитв. Свято тривало сім днів ( у діаспорах поза Палестиною –
вісім). У сучасному Ізраїлі свято триває сім днів, перший та сьомий дні є
вихідними.
• Шавуот (Тижні, або Седмиці) – назва семи тижнів від Пасхи до
Шавуот; за українським перекладом Біблії це свято називають П’ятидесятницею.
Настає на п’ятдесятий день від другого дня Пасхи. У цей день, за переказом,
Мойсеєві було дано Тору на горі Сінай, у якій викладено закони життя єврейського
народу. Напередодні свята будинки, квартири й синагогу прикрашають зеленими
гілками дерев, що символізують Тору – дерево життя. У синагозі творять
молитву, читають «Книгу Рут». Їдять молочні страви, тому що Тора
уособлює «мед і молоко під язиком твоїм».
• Піст 17 тамуза і Піст 9 ава – пам’ятні дати,
пов’язані з печальними подіями в історії іудеїв. За переказом, відвідування
Мойсеєм гори Сінай, де він отримав Тору, було настільки тривалим, що у євреїв
склалося враження про відмову Мойсеєві у божому заступництві. Тому вони стали
вшановувати золоту фігуру теляти як божества. Повернувшись через сорок днів,
Мойсей розгнівався, розтрощив таблиці з заповідями Бога, спалив на вогні та змолов
золоте теля і розсипав по воді. Це сталося 17 тамуза. Водночас цей піст відкриває
тритижневу скорботу зі зруйнування Єрусалимського храму римським військом. У цей
піст іудеї не їдять і не п’ють від сходу сонця до западання темряви.
Закінчується ці три тижні постом 9 ава, який починається від заходу сонця протягом
доби до западання темряви. Увечері та зранку в синагозі читають «Книгу
Ейха» (Плач Єремії).
• Рош – Ашана – свято Нового року, який настає першого
числа місяця тишрі (вересень – жовтень). Триває два дні. Під час яких
читають молитви про покаяння. У цей день сурмлять у шофар (баранячий ріг),
урочисті звуки якого сповіщають про владу Бога, послання Тори, прийдешність месії
тощо. Існує також звичай – під час свята з’їдати шматочок яблука з
медом і круглим хлібом (хала), щоб рік був гарний.
• Йом –Кіпур – свято Дня відпущення, або Судний день.
Власне, це свято покаяння за гріхи, всепрощення, тому перед Судним днем кожен має
помиритися зі своїми друзями та знайомими, яких, можливо, єврей образив минулого
року. У цей час бажано здійснювати благодійництво. У синагогах проводяться
урочисті богослужіння, молитви чергуються з читанням текстів Тори і книг пророків,
а завершується свято сурмлінням у шофар.
• Сукот (кущі) – свято куренів. Триває тиждень на пам'ять про те,
що Бог розмістив євреїв у кущах після виходу з Єгипту. Кущу споруджують після
закінчення Судного дня у вигляді легкого куреня з дощок, гілок дерев і тканини. У
кущі належить жити всі сім днів свята Сукот (в умовах холодного клімату в кущі
здійснюють лише трапезу). В останній день свята Сукот у синагогах здійснюють
урочисті процесії із сувоями Тори в руках, розспівують псалми на честь Бога
Ягве.
• Ханка – свято світла та оновлення; присвячене перемозі Макавіїв
(Маковій по – єврейськи «молот») над грецькими завойовниками у
ІІ ст. до н. е., після чого євреї визволили Єрусалим та очистили храм від
язичницьких жертвоприношень, побудували новий жертовник з 8 днів (тому свято
триває 8 днів). На Хануку прийнято запалювати свічки, по одній щодня. Хану кальні
свічки різні за виконанням, окремі з них – справжні витвори мистецтва.
Запалювати світильники – почесний обов’язок жінок. На Хануку дарують
гроші дітям, готують лак тес (запечені в маслі картопляні оладки).
• Ту – Башват – Новий рік дерев, що пов'язаний із давньою
традицією євреїв садити дерева до тих чи інших подій. На Башват прийнято гуляти
серед дерев, споживати фрукти.
• Пурим – найвеселіше свято в іудеїв, пов’язане з подіями в
історії єврейського народу (вони описані в біблійній «Книзі Естер»)
під час цього свята в синагогах читають «Книгу Естер», влаштовують
карнавали й веселі вистави, в яких розповідають про історію цариці Естер, радника
перського царя Амана тощо. На Пурим прийнято бешкетувати й веселитися,
обмінюватися гостинцями й подарунками, пекти гомонташі (коржики у формі трикутника
– «вуха Амана») тощо.
РОЗДІЛ 3
Джерелом віровчення іудаїзму є Тора і Талмуд. Тора (Вчення) – це перші
п’ять книг Старого Заповіту. П’ятикнижжя Мойсея
«Буття» (Берешит), «Вихід» (Шамот), «Левіт»
(Вайїкра), «Числа» (Бемідбар) і «Второзаконня» (Дебарім).
Їхній зміст складають міфи про створення світу, розповіді про потоп, зруйнування
Содома й Гоморри, свідчення про відкриття Бога Ягве Мойсеєві, про вручення Богом
десяти заповідей, повчання про культ тощо. Тора містить також безліч приписів про
жертвоприношення, ритуальну чистоту, харчові заборони, богослужіння, організацію
жрецтва. Є в Торі медичні та санітарно – гігієнічні приписи, що узагальнюють
досвід того часу.
Талмуд (Вивчення) – багатотомний збірник іудейських догматичних правових,
релігійно – філософських, моральних і побутових приписів, що склалися
протягом восьми століть – од 4 ст до н. е. по 4 ст н. е. Структурними
частинами Талмуду є Мішна (докладний коментар до Старого Заповіту, який
складається з 63 трактатів, розміщених у 6 відділах) і Гемара
(зібрання тлумачень до трактатів Мішни). Розрізняють два варіанти Талмуду:
палестинський (відредагований у ІІІ ст. н. е.) та вавилонський (відредагований у 5
ст н. е.). пристосовуючи Біблію (Старий Заповіт) до історичних обставин існування
єврейських громад, талмудисти розробили безліч правил, постанов і заборон,
розрахованих на посилення національної замкненості й релігійної відокремленості
євреїв. Талмуд містить міркування про культ, догматику, повчання про мораль і
різноманітні релігійні приписи, а також відомості з медицини, математики та
географії, притчі й прислів’я, казки й легенди, міфи та байки. У Талмуді є
спроби текстуальної критики Тори, а також відомості історичного характеру: про
виникнення релігійних угруповань в Іудеї (книжки, есеї, садукеї, фарисеї), про
трансформацію релігійних уявлень стародавніх євреїв од часів укладання Старого
Заповіту і до появи Нового Заповіту. Крізь увесь Талмуд проведено ідеї залежності
людини від Бога, терпіння, смирення тощо. У Талмуді розрізняють галах та агаду, що
переплетені одне з одним. Галах – це закон відносно життя релігійного,
сімейного, цивільного тощо. Агада – це міфи, легенди, казки, оповідки тощо.
До талмудичної літератури належать Мідраши – збірки релігійних текстів, де
коментуються вірші старозавітних книг.
У ХІХ ст. почалася модернізація іудаїзму з метою кращого пристосування до
тогочасних соціально – економічних і політичних умов. Це привело до
утворення трьох різновидів іудаїзму: реформованого, консервативного та
реконструктивіського .
Реформований іудаїзм як ліберальну форму віровчення було започатковано ще 1810
року німецьким фінансистом І. Якобсоном, який створив нову за формою синагогу.
Службу в ній правили не лише мовою іврит, а й німецькою; калатали дзвони,
грав орган. Це була синагога, реформована за протестантським зразком. Але успіху в
Європі реформований іудаїзм не мав. На початку ХХ ст. він поширився у США.
Богослужіння провадили англійською мовою, осучаснили одяг рабинів, святкування
суботи перенесли на неділю, синагогу називали храмом (наслідуючи християнство,
рабини ліквідували в молитовних будинках перегородки, що відділяли чоловічу
частину храму від жіночої). Віровчення реформістів передбачає прийдешнє зішестя
месії та воскресіння тіла, майже зовсім не визнає багатьох положень і звичаїв
Талмуду.
Консервативний іудаїзм набув поширення у 20-х рр.. ХХ ст. у США. Іуда їсти
– консерватори, трохи змінивши рабинські традиції, дотримуються єврейських
свят і основних традицій, намагаються зберегти незмінною сутність національної
культури і релігії. Висловлюючись за суворе дотримання іудейських традицій, вони
по – новому витлумачують закони Мойсея (Тору), намагаючись пристосувати їхні
положення до сучасної культури й філософії. Послідовники консервативного іудаїзму,
зокрема освічені люди, відіграють значну роль в інтелектуально розвинених верствах
суспільства.
Реконструктивістський іудаїзм як ортодоксальна форма віровчення також набув
поширення у 20-х рр. ХХ ст. в США. Ортодокси намагаються поновити і зберегти
іудейську релігію з її середньовічними приписами, повернути їй риси рабинізму,
зв’язати з національною самобутністю. вони безпосередньо дотримуються правил
Талмуду, вшановують суботній день, уживають лише кошерну їжу тощо.
Реконструктивістський іудаїзм панує серед населення держави Ізраїль.
Досить поширеним серед іудаїзму є хасидизм (благочестя), що виник у 18 ст. серед
євреїв Польщі та України. Засновником хасидського віровчення був Ізраїль Бешт
(1689-1760), який протиставив його вченню рабинів. Він учив, що крім Бога нічого
не існує, людина посідає особливе місце у світі, а її мета – служіння
Богові, пізнання божественних таїнств і єднання з Богом. Цієї мети можна досягти
не вивченням Тори й Талмуду, чого вимагають рабини, а пристрасною молитвою,
старанним виконанням усіх релігійних заповідей, благочестивою поведінкою.
Праведним заступником людини перед Богом є цадик (святий, праведник), якому
відкрита «книга людської долі», він знаходиться в постійному
спілкуванні з Богом, він чудотворець, і віруючі повинні перед ним благоговіти.
Джерелом віровчення іудео – християни вивчають Старий і Новий Заповіти,
дотримуються спільних чи близьких за змістом іудео – християнських звичаїв і
традицій. Іудео – християнське віровчення широко пропагується не лише у США,
а й в інших країнах, зокрема в Україні, що привело до виникнення тут іудео –
християнських громад. Сучасний хасидизм значну увагу приділяє іудейським святам,
виокремлюючи в їхньому змісті «національне зерно». Хасиди вшановують
Песах, Пурим, Хануку, Шабат та інші єврейські свята, підтримують надію
прихильників на чудо творення у дні, що їх вибрав Ягве для спочинку, весілля та
радощів.
Нині хасидизм існує головно у формі хабар – хасидизму.
ВИСНОВКИ
В останні десятиріччя у США посилилися течія іудео – християнства. Про
єдність іудаїзму з християнством заговорили наприкінці минулого століття. У 1947
році французький історик Жюль Ізаак під гаслом боротьби з релігійним
антисемітизмом утворив товариство іудео – християнської дружби. На
конференції, що відбулася того ж року в Зелісберзі (Швейцарія), представники
товариства, іудеї та католики, прийняли програмний документ «Десять пунктів
Зелісберга». У ньому зазначено, що християнство – це наслідок
іудаїзму, зі сторінок Старого та Нового Заповітів промовляє той самий Бог, що Ісус
Христос народжений єврейською дівою, яка була дочкою нащадків Давида, а тому євреї
не можуть злісно ставитися до проповідей Ісуса Христа. Представники конференції
звернулися до глави католицької церкви про зняття з євреїв необґрунтованого
звинувачення в розп’ятті Ісуса Христа. Ватикан із порозумінням поставився до
намагань іудаїзму. На 4 сесії Ватиканського собору 1965 року було прийнято
«єврейський документ», у якому висловлено співчуття з приводу
антисемітизму та переконання в тому, що єврейський народ не є винним у
розп’ятті Ісуса Христа. (любавицька течія), що поєднує у своєму віровченні
містику хасидизму з рабинським богослов’ям. Хасидизм поширений в Україні
серед певної кількості віруючих іудеїв.
Більш як 80 релігійних громад іудеїв зареєстровано відповідними державними
органами.
Список використаної літератури
Аляєв Г. Э. Та ін.
Лекції з релігієзнавства: Навч. посібник. - К., 1996.
Васильєв Л. С.
Истории религий Востока: – М.: 1988.
Калінін Ю. А. та ін.
Релігієзнавство: Підручник. –К.: 1997
Лубський В. І.
Релігієзнавство: Підручник. –К.: 1997
Рижский М. И.
Библейские пророки и библейские пророчества. – М., 1987.
