МОДЕЛІ РИНКОВОЇ, ПЛАНОВОЇ,
ТА ЗМІШАНОЇ ЕКОНОМІКИ.

  Економічне життя будь-якого суспільства є певним чином

організованим. Спосіб цієї організації називаємо економічною системою. Розкрити спосіб

організації-означає показати, як узгоджується діяльність багатьох суб`єктів економічних

відносин, хто є власником виробничих ресурсів та яким чином вони потрапляють до

виробників, перетворюючись згодом на речі та послуги для споживачів. За цими

критеріями розподіляють дві економічні системи: ринкову і планову (командну).
   Ми розглядаємо головним чином організацію ринкової економіки,

хоча там, де це необхідно, посилатимемося на досвід країн із плановою економікою.
 Українська економіка 90-х років ХХ ст. перебувала у стані переходу від

командних до ринкових відносин. Тому для нас важливо зрозуміти фундаментальні засади

обох економічних систем.
 Функціонування будь-якої економіки ґрунтується на взаємозв`язаному русі ресурсів,

споживчих благ  (продуктів) і доходів. Такий рух називається економічним кругообігом. 

ОСОБЛИВОСТІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

           Перше: домогосподарства і підприємства беруть участь у кругообігу як самостійні і

незалежні суб`єкти господарювання, що мають власні інтереси. Ніхто спеціально не

займається координацією їхньої діяльності.
  Друге:  домогосподарства і підприємства одночасно діють як

покупці і продавці. На ринку ресурсів домогосподарства пропонують, а підприємства

формують попит на працю, землю, капітал і здатність до підприємства. На ринку продуктів

вони міняються місцями: підприємства пропонують речі та послуги, а домогосподарства

формують попит на них.
  Третє:  подвійний зв`язок домогосподарств та підприємців і через

ринок ресурсів, і через ринок продуктів забезпечує узгодженість інших дій.

Домогосподарства-споживачі не можуть придбати на ринку товарів та послуг більше

продуктів, ніж це дозволяють їм доходи, отримані від продажу ресурсів. Підприємці не

можуть придбати ресурсів більше, ніж це дозволяє їм виручка, отримана від реалізації

товару та послуг.
  Здійснення економічного кругообігу за такою схемою передбачає

дотримання певних вимог(принципів) у стосунках між дійовими особами. Це-принцип

ринкової економіки.
  Принцип перший -  економічна свобода. Вона тримається на

приватній власності і вільній підприємницькій діяльності.
 Приватна власність надає приватним особам право користуватись і

розпоряджатись ресурсами та доходами.
 Свобода підприємництва  полягає у можливості здійснювати будь-які угоди,

використовувати будь-які ресурси і реалізовувати створені товари та послуги, виходячи з

власних інтересів.
 Зворотним економічної свободи, своєрідною платою за неї є економічна

відповідальність і ризик. Кожний, хто користується економічною свободою, розплачується

за негативні наслідки прийнятих рішень і дій своїм майном, коштами, втраченими

можливостями отримати доходи і збагатитися, марно витраченим часом.
 Принципи другий – конкуренція. Економічна свобода є передумовою

конкуренції. Конкуренція – це змагання за можливість повніше власний інтерес.

Конкуренція називається досконалою, якщо:
    а) на ринках існує така значна кількість продавців і покупців, що жоден із них не може

істотно вплинути на ціну, тобто стати монополістом;
    б) кожний продавець і покупець може вільно ввійти у певну галузь і так само вийти з

неї, тобто не існує юридичних або організаційних перешкод для плинності ресурсів із

галузі в галузь.
 Конкуренція виконує роль такого механізму, який дає змогу раціонально

розподіляти ресурси між галузями та виробництвами і швидко орієнтувати виробництво на

задоволення потреб споживачів.
 Принцип третій – автоматизм регулювання. Ринкова економіка є системою

надзвичайно складних  зв'язків з великою кількістю дійових осіб (суб'єктів). Кожний із них

керується власним інтересом, приймає власні рішення, що врівноважуються і узгоджуються

автоматично. Таке врівноваження й узгодження відбувається завдяки конкуренції та

вільному ціноутворенню. Ринкові ціни коливаються, їх збільшення або зменшення надає

виробникам і споживачам найнеобхіднішу інформацію; виробництво яких товарів і послуг

збільшити, а яких – зменшити; які ресурси використовувати, а які – ні, як розподілити

доходи на різні споживчі витрати; від чого потрібно відмовитись, а що можна спожити в

більшій кількості. Ті, хто керується інформацією, що її надають ціни, і вчасно

переорієнтовується, мають певні вигоди, інші втрачають майно, капітал і доходи.
 Ринкова економіка, без сумніву, має великі переваги. А чи є у неї недоліки?

Звичайно, є.
 По-перше, ринок погано реагує на деякі загальнонаціональні і

загальнодержавні потреби, наприклад, в освіті, культурі, фундаментальних дослідженнях,

збереженні навколишнього середовища тощо. Ці сфери діяльності не забезпечують

приватному бізнесу прибутків, які б відповідали їхньому значенню в житті суспільства.

Водночас вони потребують значних вкладень коштів.
 По-друге, механізм ринкової конкуренції може спричиняти явища масових

банкрутств, безробіття, соціального розшарування суспільства.
              По-третє, конкуренція – рушійний механізм ринкової економіки, що забезпечує її

головні переваги, має тенденцію до затухання. Їй протидіють злиття фірм. Що мають на

меті посісти особливе, монопольне становище на ринку, а також укрупнення підприємств

під впливом технічного прогресу.
 Ці та інші недоліки ринкової економіки відомі не лише вченим, а й урядам

країн з ринковою економікою. Існують економічні теорії, економічні, правові,

адміністративні заходи, що дають змогу певним чином обмежити ці недоліки.
 Якби можна було на терезах історії зважити переваги, що їх має ринкова

економіка, та надбання людства, які нею забезпечені, з одного боку, недоліки і втрати від

функціонування ринку – з іншого, то, напевне, переважили б перші.
 Сучасна ринкова економіка розвинутих країн є соціально орієнтованою. Саме

це робить її привабливою для людей. Що означає термін ”соціально орієнтована ринкова

економіка”?
 Власне ідея була розроблена Альфредом Мюллером Армаком. Її впровадження

у політичну та економічну практику Німеччини належить Людвігу Ерхарду. Вважається, що

саме застосування цієї ідеї забезпечило Німеччині швидке післявоєнне піднесення і

високий добробут.
 Ідея (теорія) соціально орієнтованої ринкової економіки містить такі

положення: втручання держави в економіку обмежується визначенням нею правових засад

функціонування ринку; користування власністю має слугувати не лише приватній особі, а

й добробуту суспільства в цілому.
 На практиці впровадження ідеї соціально орієнтованої ринкової економіки

означає, по-перше, підтримку з боку держави конкуренції виробників як головної умови

зростання добробуту, обмеження різних форм монополізму. По-друге, держава послаблює

негативні соціальні наслідки структурних змін в економіці, зокрема, підтримкою тих, хто

втратив роботу. По-третє, держава обмежує експлуатацію через правове регулювання

тривалості робочого дня, пенсійне забезпечення, створення правових засад діяльності

профспілок тощо. По-четверте, держава сприяє перетворенню найманих працівників у

власників, заохочуючи їх укладати кошти у майно підприємств, на яких вони працюють. По

-п’яте, посилення екологічного аспекту в діяльності держави, а саме: держава обмежує

негативні наслідки індустріалізації, нормуючи викиди шкідливих речовин, їх вміст у певних 

сполуках тощо.

 
ОСОБЛИВОСТІ КОМАНДНОЇ ЕКОНОМІКИ

1. Виробники і споживачі, котрі беруть участь у кругообігу, цілком залежні від

рішень центральних плануючих органів щодо розподілу ресурсів, обсягів виробництва, цін

на товар та послуги, доходів.
2. Відносини виробників обмежуються зв’язками з державою на натуральній

основі: ресурси – продукти. Це гарантує стабільність їхньої діяльності і виключає

банкрутства.
3. Кругообіг планової економіки гарантує рівність розподілу доходів і продуктів у

межах, визначених державою, але він не забезпечує еквівалентності обмінів, бо

позбавлений механізмів об’єктивної оцінки. Виробники, котрі, одержуючи від держави

ресурси, сповна реалізують свої можливості, опиняються у гіршому становищі, ніж ті, хто їх

приховує. Централізоване визначення доходів споживачів і безоплатність частини послуг

потенційно містить у собі можливість безпідставної диференціації у споживанні. Нарешті,

”чорний” ринок, хоч і допомагає суспільству розв’язувати проблему задоволення потреб,

дає змогу збагачуватися тим прошаркам суспільства, які мають доступ до державних

ресурсів.
4. Відносини споживачів з державою ґрунтуються на обмін: праця – зарплата та

безоплатні послуги. Цей безпосередній зв’язок міг би забезпечити ідеальний розподіл за

двох умов: а) якби існував механізм безпосереднього виміру і зіставлення праці; б) якби

отримані доходи можна було вільно обміняти на товари та послуги. Однак ні першої, ні

другої умови команда економіка не забезпечує.
 Функціонування командної економіки здійснюється за певними принципами.
 Перший принцип – централізм. Централізм в організації командної економіки

реалізується через економіки реалізується через привласнення державою та розподіл

нею виробничих ресурсів, у визначенні цін і доходів. Засобом централізму стало

всеохоплююче планування.
 Принцип другий – ієрархія. Всі відносини командної економіки ґрунтувалися на

субординації, підпорядкуванні інтересів нижчих ланок (окремих споживачів, виробників)

інтересам вищих (галузевих міністерств, територіальних об'єднань, держави в цілому).
 Принцип третій – зрівняльність. Команда економіка ґрунтується на обмеженні

диференціації доходів щодо більшості споживачів. Люди є лише неповними власниками

своєї здатності до праці. Вони не отримають доходів як власники землі або капіталу.

Явище підприємництва взагалі розглядається як нелегальне і може реалізуватися тільки

завдяки “чорному” ринку. Зворотним боком зрівняльності є те, що вона гарантує певний

невисокий рівень споживання для всіх, забезпечує інтереси тих, хто не може, не хоче або

не вміє працювати краще. Зрівняльність і гарантованість споживання позбавляють

заінтересованості у досягненні вищих результатів праці.
 Чи має командна економіка певні переваги? Так, має.
- Командна економіка має унікальні можливості швидкого нагромадження

виробничих ресурсів і перерозподілу їх у деякі пріоритетні сфери чи галузі.
- Завдяки плануванню перерозподілу ресурсів існує можливість уникнути явного

безробіття і злиднів. Забезпечити всім певний рівень освіти і медичного обслуговування.
 Головними недоліками планової (командної) економіки є нездатність

забезпечити технічний прогрес і раціональне використання ресурсів, несвобода у

виробництві та споживанні, низький рівень задоволення потреб, хронічний дефіцит

ресурсів і предметів споживання. Саме через ці недоліки практично всі країни з

командною економікою відмовились від її принципів і намагаються надолужити втрачені

можливості розвитку шляхом переходу до ринку.
 Перехід кожної країни постсоціалістичного розвитку від планової (командної)

до ринкової економіки є особливим. Але навіть за короткий час (кінець 80-х – 90-ті роки)

вималювались деякі загальні закономірності. У перехідному періоді постсоціалістичні

країни вирішують такі загальні завдання: роздержавлення економіки, приватизація

власності, створення ринкової інфраструктури, структурної перебудови економіки.
 Роздержавлення економіки. Планова (командна) економіка ґрунтується на

єдиній державній власності. Хоч остання була фактично розподілена між відомствами

(міністерствами), проте конкуренції виробників за таких умов бути не могло. Процес

роздержавлення державного сектора відбувається у таких формах:
- комерціалізація підприємств (позбавлення їх державної опіки і перехід до

принципу самостійного відшкодування власних витрат);
- корпорація (перетворення державних підприємств у акціонерні, тобто у

підприємства з багатьма власниками – акціонерами);
- оренда з викупом (платне користування державним майном з наступним його

придбанням трудовим колективом підприємства у держави).
 Хоч роздержавлення сприяє демонополізації, а отже, і створенню

конкурентного середовища, але вона ще не є власне приватизацією майна. Приватизація

здійснюється у двох головних  формах:
- через аукціонний продаж майна;
- шляхом безоплатного передання кожному громадянину його частки у

державному майні.
 Через аукціонний продаж, як правило, переходять у приватну власність

середні та малі підприємства сфери послуг: готелі, їдальні, кафе, ресторани, крамниці,

майстерні. Там, де аукціони здійснюються у загальнонаціональних інтересах, вони

організовуються на конкурсних засадах. Наприклад. У Чехії на кожний об’єкт, що

продавався, було в середньому подано по п’ять проектів його використання. З них

обирався найкращий.
 Безоплатне передання громадянам частки державного майна у різних країнах

здійснюється по-різному, Засобом безоплатної передачі могли бути купони (купонні

книжки), як у Польщі та Чехії, ваучери – в Росії, безготівкові депозити у Національному

банку – в Україні. Власник приватизаційного засобу (сертифіката) отримує право

“вкласти” його у майно великих державних підприємств, які приватизуються.
 Приватизація має за мету знайти справжніх господарів для майна, що колись

було державним. Країни з певним досвідом приватизації (Угорщина. Чехія, Польща,

Німеччина) демонструють те. Що зміна приватних власників. Перерозподіл майна через

його подальший перепродаж, нагромадження пакетів акцій у одних руках – складні

процеси. Але наслідком їх здійснення стає зростання ефективності виробництва,

наповнення ринків товарами, вихід вітчизняних виробників НП світові ринки.
 Для функціонування підприємств новоствореного приватного сектора, як і для

державних підприємств у нових умовах, потрібна ринкова інфро структур: сукупність

банків, страхових компаній та інших фінансово-кредитних установ, товарні та фондові

біржі.
 Структурна перебудова економіки постсоціалістичних країн має охопити всі

ресурси: працю, виробничі фонди, природні ресурси. Економіка цих країн традиційно

відзначилась гіпер трофічним військово-промисловим комплексом, недорозвиненим

виробництвом предметів споживання та послуг, відносно високою часткою ручної

некваліфікованої праці та низькими технологіями у більшості галузей. Засобом

структурної перебудови має стати приватизація. Але зміна структури економіки потребує

також активних дій уряду країни: інвестування і пільгового кредитування окремих галузей,

соціального захисту тих хто втрачає роботу в результаті скорочення певних виробництв.
 Змішана економіка. Ринкову економіку розвинутих країн досить часто

називають змішаною. Термін « змішана економіка » («mixed» economy) широко

вживається у сучасній соціально-економічній літературі. Який зміст вкладають у нього?

Цей термін використовують принаймні у чотирьох значеннях.
 По-перше, ним користуються тоді, коли хочуть підкреслити, що у сучасному

світі не існує чистих (капіталістичних або соціалістичних) відносин. Зокрема, мається на

увазі, що навіть у країні з найширшою свободою приватного підприємництва – США –

існують державне регулювання, а також об’єднання, котрі обмежують конкуренцію і на

ринку товарів, і на ринку ресурсів.
  По-друге, термін “змішана економіка” відбиває той безперечний факт, що не

завжди форма власності, на якій переважно ґрунтується економічна система, і спосіб

координації дій суб’єктів економіки збігаються абсолютно. Зокрема, економічна історія

знає випадки поєднання державної власності як основи системи і ринкового способу

координації (колишня соціалістична Югославія) або приватної власності як основи і

централізованого планування як форми координації (фашистська Німеччина).
 По-третє, “ змішаною”, у розумінні прихильників соціал-демократичних 

поглядів, є економіка, у якій ринкові принципи організації виробництва поєднуються з

постійним втручанням держави у розподіл. І це втручання спрямовується на вирівнювання

доходів і зміну структури власності.
 По-четверте,  “змішаною” називають економіку тоді, коли акцентують увагу

на співіснуванні різних за організаційними формами та за формами власності підприємств.

Зокрема, якщо використати ці дві ознаки, то економіка США 80-х років виглядала так:

 Економіка сучасної України, якщо виходити з формальних ознак, є також

змішаною. Адже у ній поряд із державними є недержавні підприємства, а саме:

підприємства колективної власності (акціонерні та викуплені трудовим колективом),

кооперативи, різні форми товариств, малі та середі приватні підприємства, спільні

підприємства. Проте особливість української перехідної економіки як змішаної полягає у

тому, що в ній поєднані форми організації виробництва, коріння яких у адміністративній

економіці, та форми, які більш – менш повно відповідають умовам ринку.