Вступ

Істотною рисою розвитку світогосподарських зв’язків на сучасному етапі є активне

включення до них всіх країн та регіонів світу. Численні міжнародні зв'язки об'єднують

країни світу в тісну систему — світове співтовариство, а їхні національні економіки — у

світове господарство. Світове господарство — це сукупність взаємодіючих національних

господарств країн світу, яка функціонує на основі міжнародного поділу праці.

Найважливішу роль в об'єднанні країн у світову господарську систему відіграють

міжнародні економічні зв'язки. Вони виражаються рухом товарів, послуг, капіталів, робочої

сили, інформації між країнами, регіонами й частинами світу.
Тривалий час економіка України мала ізольований характер та існувала у відриві від

світового ринку. Сучасний стан народного господарства, зокрема, експортноорієнтованих

виробництв не дозволяє швидко та досить ефективно включатися у світові господарські

зв'язки, де існує жорстка конкуренція та боротьба за ринки. Включення України у систему

світогосподарських зв’язків потребує серйозної адаптації структури її економіки, всього

господарського механізму до надзвичайно високих вимог, які диктує світове ринкове

господарство. Бажаючи інтегруватися у світове господарство, Україна повинна розвивати

зовнішньоекономічні відносини у всій різноманітності їх форм.
Об’єктивні процеси інтернаціоналізації господарського життя обумовлюють розвиток

різноманітних видів і форм міжнародного бізнесу. За масштабами, динамікою та

ефективністю впливу на структури світової та національної економік в міжнародній

економічній практиці превалює спільне підприємництво. Найбільш повно його переваги

проявляються у процесі створення та діяльності міжнародних спільних підприємств –

довгострокової форми співробітництва з поєднанням різнонаціональними партнерами

зусиль в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів і ризиків.
Види та форми міжнародної економічної діяльності
підприємств України

Види зовнішньоекономічної діяльності, здійснювані на Україні, визначені Законом «Про

зовнішньоекономічну діяльність». Цей закон передбачає такі види міжнародної

економічної діяльності:
- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
-  надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним

суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних,

страхових, консультаційних, маркетингових,     експортних, посередницьких, брокерських,

агентських, консигнаційних,     управлінських, облікових, аудиторських, юридичних,

туристських та інших, що прямо і не заборонені законами України; надання 

вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам ЗЕД

України;
- наукова,  науково-технічна,  науково-виробнича,  виробнича, навчальна та інша

кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та  підготовка 

спеціалістів  на  комерційній основі;
-  міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених

законами України;
-   кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними   суб'єктами

господарської діяльності; створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних та страхових

установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської  діяльності

зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;
-  спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та іноземними    суб'єктами

господарської діяльності, що включає  створення спільних підприємств різних видів і форм,

проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на  території

 України, та за її межами;
- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням  ліцензій,

патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних  об'єктів власності з боку

іноземних суб'єктів господарської діяльності;   аналогічна діяльність суб'єктів

зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів,

конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на

комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та

здійснення оптової, консигнаційної та  роздрібної  торгівлі  на території  України  за 

іноземну  валюту  у  передбачених законами України випадках;
- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на  формах  зустрічної

торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної  діяльності    та іноземними суб'єктами

господарської діяльності;
- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами ЗЕД та    іноземними  суб'єктами

господарської діяльності;
- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних

біржах та на міжбанківському валютному ринку;
-  роботи  на  контрактній  основі  фізичних  осіб  України з іноземними  суб'єктами

господарської діяльності як на території України, так і  за  її межами; роботи іноземних

фізичних осіб на контрактній  оплатній  основі  з  суб'єктами  зовнішньоекономічної

діяльності як на території України, так і за її межами;
- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі

законами України.
Міжнародні економічні відносини проявляються в різних формах. Найдавнішою і найбільш

розвиненою з них є міждержавна, або зовнішня, торгівля товарами. Зовнішню торгівлю

конкретної країни за певний проміжок часу (наприклад, за рік) характеризують такі

показники: експорт (вивіз товарів), імпорт (ввіз товарів), зовнішньоторговельний обіг

(сума вартості експорту та імпорту), торговий баланс (співвідношення вартості експорту

та імпорту), сальдо торгівлі (різниця між вартістю експорту та імпорту). Якщо вартість

експорту перевищує вартість імпорту, то сальдо активне, якщо ж перша поступається

другій — сальдо пасивне.
Такі ж характеристики застосовують і до зовнішньої торгівлі послугами. Є й інші форми

міжнародних економічних відносин:
кредитно-фінансові відносини — надання позик і кредитів, експорт та імпорт капіталу;
науково-технічне співробітництво — обмін науково-технічною інформацією, технічними,

комерційними і виробничими знаннями та досвідом (т. зв. "ноу-хау"); торгівля патентами й

ліцензіями; обмін новітніми технологіями; підготовка спеціалістів за рубежем; здійснення

спільних наукових розробок і проектів (наприклад, у сфері дослідження космосу, охорони

навколишнього середовища, охорони здоров'я);
спільне підприємництво — створення підприємств, об'єднань, організацій на основі

вкладання іноземного капіталу для спільного виробництва й збуту продукції, надання

послуг тощо.
За часів СРСР господарство України було залучене до системи міжнародних економічних

відносин. Однак зовнішньоекономічні зв'язки українських підприємств і організацій

поширювалися, здебільшого, на колишні соціалістичні країни і ряд країн, що розвиваються.
З початку 90-х років XX ст. Україна поступово входить у світове господарство як

повноправний учасник. Розширюється коло зовнішньоекономічних партнерів,

урізноманітнюються форми зв'язків з ними.
Найбільш розвиненою формою таких зв'язків є зовнішня торгівля товарами, її обсяги

упродовж певного часу зростали (до 2000р), при цьому експорт товарів поступався

імпорту. Однак у подальші роки зовнішньоторговельний обіг дещо скоротився, а сальдо

торгівлі вперше стало активним. Пасивний баланс зовнішньої торгівлі формувався

внаслідок значного імпорту паливних ресурсів — нафти і природного газу. Він негативно

впливає на розвиток економіки України, бо скорочує й без того обмежені валютні резерви

держави.
У міжнародному поділі праці Україна виділяється, насамперед, сировинними, капітале- та

матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство та галузі, що

розвиваються на їх базі), а тому структура її експорту недосконала — понад 4/5 в ній

складають сировинні товари та продукція первинної переробки.
Основу експорту складають чорні метали та вироби з них, на які припадає понад 44%

валютних надходжень від експорту, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей

промисловості (азотні добрива, продукти неорганічної хімії), мінеральні продукти (залізна

і марганцева руда, концентрати, вугілля, цемент і будівельні матеріали, сіль та ін.),

сільськогосподарські та продовольчі товари (цукор і вироби з нього, зерно, олія, м'ясо,

молоко і молокопродукти та ін.). Експорт машин, устаткування і транспортних засобів

складає менше 13% від загального його обсягу.
Основу імпортних надходжень становлять мінеральні продукти (майже 47%), насамперед

паливо (природний газ, вугілля, нафта та продукти її перегонки), машини, устаткування і

транспортні засоби. В Україну завозиться також продукція хімічної, фармацевтичної,

харчової і легкої, деревообробної і целюлозно-паперової галузей.
Зовнішньоторговельними партнерами України є приблизно 190 країн і територій. Майже

половина всього обсягу експортно-імпортних операцій припадає на країни колишнього

СРСР, насамперед Росію, яка є основним партнером у зовнішній торгівлі, а також

Туркменістан, Білорусь, Молдову і Казахстан. Серед інших країн найбільше операцій

здійснюється з Німеччиною, США, Туреччиною, Італією, Польщею, Словаччиною,

Угорщиною.
Помітне місце у міжнародній торгівлі України займає торгівля послугами: у 2007 р. їх

експорт склав 4,5 млрд. дол., а імпорт — 1,8 млрд. дол. Найбільша питома вага серед

послуг, які надавалися Україною іншим країнам, — транспортних послуг (фрахт морських

суден, транзит через її територію нафти, газу, інших вантажів, пасажирів), послуг зв'язку,

різних ділових, професійних та технічних послуг.
Кредитно-фінансові відносини. Україна, як держава з перехідним типом господарської

системи, потребує значного фінансового забезпечення економічних реформ. З цією метою

країна співпрацює з міжнародними валютними і кредитно-фінансовими організаціями —

Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком (СБ), Європейським банком

реконструкції і розвитку (ЄБРР). Крім цього вона отримує позики і кредити від

центральних і комерційних банків економічно розвинених країн — Німеччини, США, Італії,

Франції, Японії та ін. В результаті формується державний борг України зовнішнім

кредиторам, тому важливим завданням уряду є вміле його обслуговування.
У системі міжнародних кредитно-фінансових відносин дуже велике значення для країни

має ввіз і вивіз капіталів. Україна виступає здебільшого імпортером капіталів, оскільки її

можливості вкладати їх в економіку інших країн надзвичайно обмежені. Найбільш

ефективними є прямі іноземні інвестиції в українську економіку, тобто вкладання

закордонними компаніями, підприємствами, банками тощо капіталів у грошовій або

товарній формі в конкретні галузі економіки, створення за їх участю високорентабельних

спільних підприємств та організацій, які працюють на прибуток. Серед найбільших

інвесторів України — США, Німеччина, Великобританія, Нідерланди, Росія, Південна Корея,

Кіпр, Швейцарія. Найпривабливішими галузями української економіки для іноземних

капіталовкладників є харчова промисловість, торгівля, машинобудування і металообробка.

Однак обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну поки що незначні: при загальній

потребі не менше 40 млрд. дол. в економіку країни наразі вкладено 3,3 млрд. дол.

закордонних інвестицій. Потенційних зарубіжних партнерів відлякує економічна й

соціальна нестабільність у країні, відсутність стійкого інвестиційного законодавства,

корупція серед державних чиновників тощо.
За участю іноземного капіталу в Україні створюються спільні підприємства, які

характеризуються різною величиною статутного фонду, кількістю зайнятих працівників,

профілем діяльності тощо.
Досить розвиненою і перспективною формою зовнішньоекономічної діяльності

підприємств нашої країни є кооперування виробництва, що поширене здебільшого в

машинобудуванні. Міждержавне кооперування — це встановлення тісних зв'язків між

підприємствами різних країн, що спільно виготовляють певну продукцію.
В цілому Україна має значні перспективи розвитку різних форм міжнародного науково-

технічного співробітництва: від підготовки зарубіжних спеціалістів у вищих навчальних

закладах до участі у спільних з іншими країнами програмах (запуск космічних кораблів та

ін.).
Нормальним середовищем для залучення й ефективного використання іноземних

інвестицій є ринкова економіка з притаманними їй розвинутими нормативно-правовими та

економічними регуляторами й відповідною інфраструктурою. Таке середовище в Україні

тільки формується. Тому, виходячи зі своїх стратегічних інтересів й адекватно оцінюючи

зовнішні та внутрішні фактори, Україна повинна створювати штучний інвестиційний

клімат, сприятливий для іноземних інвесторів.
Створення такого клімату відбувається в умовах поглиблення негативних тенденцій у

розвитку національної економіки: скорочення фізичних обсягів виробництва; збільшення

дефіциту товарів та послуг на споживчому ринку; згортання інвестиційної діяльності,

різкого спаду темпів будівництва як промислових об'єктів, так і об'єктів соціально-

культурного призначення; стійкого падіння продуктивності праці; величезного дефіциту

бюджету. Несприятливими є і фактори зовнішнього середовища:
жорстка регульованість основних ринків капіталу переважно на міжнародному та

наднаціональному рівнях в умовах дефіциту вільного капіталу;
превалювання закритих ринків капіталів внаслідок поглиблення процесів

транснаціоналізації;
значний зовнішній борг України, можливість його використання як інструменту тиску;
дискримінаційна політика деяких держав стосовно України;
конкурентність інтересів України, країн СНД та східноєвропейських країн стосовно

залучення іноземних інвестицій.
Необхідними умовами залучення іноземних інвестицій є:
політична стабільність;
позитивне відношення до іноземних інвестицій; розробленість нормативно-правових

регуляторів, їхня надійність і доступність, а також передбаченість можливих змін.
Важливим каналом іноземних інвестицій в економіку України є створення на її території

спільних підприємств (СП). Найбільше спільних підприємств створено з фірмами

Німеччини, США, Польщі, Австрії, Болгарії, Угорщини. Розвиток широкої мережі СП із

партнерами з різних країн має на меті вирішення як стратегічних завдань, так і

короткострокових.
До завдань перспективного характеру відносяться:
залучення іноземних інвестицій у ті сфери матеріального виробництва та інфраструктури,

які їх гостро потребують;
запозичення зарубіжного досвіду в галузі організації виробництва й управління ним;
отримання передових технологій, ноу-хау, ліцензій;
підвищення якості продукції і створення конкурентного середовища;
підвищення кваліфікації персоналу, що працює на СП;
розвиток експортноорієнтованого сектора економіки і збільшення експорту продукції.
До числа поточних завдань, що їх намічалося вирішити з допомогою СП, відносяться:
часткова ліквідація дефіциту на споживчому ринку товарів та послуг;
залучення іноземної валюти в країну, а також її одержання завдяки нарощування

експорту;
збільшення високооплачуваних робочих місць.
Аналіз хоча і не досить тривалого досвіду підприємницької та комерційної діяльності

створених в Україні СП дає підстави сформулювати деякі загальні тенденції розвитку

цього процесу, виявити окремі прорахунки й негативні моменти, окреслити існуючі

проблеми. Передусім слід визнати, що значного соціально-економічного ефекту від

діяльності спільних підприємств у країні не одержано. Так, шляхом їх створення

передбачалося досягти доступу до новітньої зарубіжної техніки, технології і менеджменту.

Однак обсяги імпортованих знань досить скромні й не можуть істотно впливати на рівень

технологічного розвитку країни. І не випадково, що в Україні за цей період не з'явилося

скільки-небудь помітних новинок продукції, виготовленої за допомогою застосування

сучасних технологічних процесів. Не може себе достатньою мірою проявити і зарубіжна

система управління економічними структурами, оскільки СП функціонують у

нестандартних кризових умовах.
Не відіграють СП істотної ролі і в наповненні внутрішнього ринку нашої країни

промисловою продукцією, сировинними та продовольчими товарами. Численні СП,

реалізуючи свою продукцію за кордоном, не прагнуть одержаний прибуток інвестувати в

подальше розширення своїх підприємств в Україні чи диверсифікувати свій капітал в інші

галузі господарства республіки, а значну частину валюти залишають на своїх рахунках у

зарубіжних банках.
В Україні відсутня концептуальна програма взаємозв'язку спільних підприємств з її

народногосподарським комплексом, а також співвідношення цього виду діяльності з

іншими формами спільного підприємництва і міжнародного співробітництва загалом.
Незважаючи на те, що прийняті раніше державні акти та урядові рішення тою чи іншою

мірою визначили багато юридичних і технічних аспектів цієї проблеми, конкретної системи

заходів для адаптації СП до економіки України до цих пір немає. Але це і зрозуміло,

оскільки до недавнього часу інші форми виробничої кооперації практично не розвивалися

і жодна з них, будучи вирваною із загального контексту інтернаціоналізації виробництва і

процесів світового усуспільнення капіталу, не може бути достатньо стійкою й ефективною.
Ставши учасником міжнародного поділу праці, Україна прагне зайняти в ньому гідне місце,

розвивати з іншими країнами взаємовигідні партнерські стосунки, активніше інтегруватися

у світове господарство. Одним з основних завдань зовнішньоекономічної діяльності країни

є входження у глобальні та регіональні валютно-фінансові й торговельно-економічні

організації. Україна вже є членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку,

Європейського банку реконструкції та розвитку, Світової організації торгівлі (СОТ). Участь

в них дає можливість бути рівноправним партнером на світових ринках товарів і послуг.

Але, національне господарство України поки що недостатньо залучене до регіонального

економічного співробітництва. Зовнішньоекономічна діяльність України базується на

двосторонніх міждержавних угодах і договорах, укладених як із сусідніми, так і з більш

віддаленими країнами.

Сучасний стан та тенденції розвитку
міжнародних економічних відносин

Україна, як член ООН входить до держав світового співробітництва. Це означає, що вона

визнає і виконує статус ООН, міжнародне право, які регулюють міждержавні, політичні,

соціальні, культурні і економічні міжнародні відносини. Але раціональне використання

переваг міжнародних економічних відносин передбачає, щоб економіка України була

інтегрована у світове господарство. Цей процес зумовлений об'єктивними та

суб'єктивними факторами. По-перше, світове господарство виступає матеріальною

основою держав світового співтовариства, Воно у своєму розвитку досягло таких

масштабів, що дає змогу охарактеризувати його як певний економічний організм. Тому

включення молодих незалежних держав до світового господарства – складний і тривалий

процес. По-друге, Україна, як суверенна держава ще не має достатнього досвіду

налагодження економічних зв'язків з країнами світового співтовариства. Це стримує

процес інтеграції національної економіки у світове господарство. По-третє, значною

перешкодою входження України у систему світового господарства, є те, що вона як

частина, входила у минулому до складу СРСР, певною мірою ліквідувала структури, за

допомогою яких здійснювалась загальносоюзна зовнішньоекономічна політика. Але нових

органів, які можуть проводити на всіх господарських рівнях національну

зовнішньоекономічну політику України, ще недостатньо. Вони вже створені на державному

рівні. Це зокрема Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України, Державний митний

комітет, Національний банк України. Зараз формуються структурні елементи на рівні

міністерств, відомств, організацій, об'єднань, акціонерних товариств, підприємств, які

сприяють виходу останніх на міжнародну арену.
Необхідність включення у систему світового господарства зумовлена і тим, що кожна з

цивілізованих країн не може стояти осторонь глобальних процесів, які охоплюють і

характеризують напрям та перспективи розвитку світової економіки і людського

суспільства у цілому. Йдеться про об'єктивний розвиток національно-продуктивних сил і

виробничих відносин, які все більше інтернаціоналізуються у світовому масштабі. Крім

того велике значення має те, що економіка України перебуває у кризовому стані. Тому

розвиток зовнішньоекономічних, науково-технічних, валютно-фінансових відносин України

з державами світового співтовариства виступає одним з головних факторів стабілізації

господарства. Щоб розв'язати питання про оптимальне включення економіки України у

систему світового господарства, необхідні наявність та можливість для оптимального

використання як традиційних так і нових політичних, правових, матеріальних, об'єктивних

передумов розвитку цього процесу.
Включення України у систему світового господарства на сучасному етапі має свої

особливості, які зумовлені тим, що Україна стала незалежною державою, головними

економіко-правовим документом України є закон “Про зовнішньоекономічну України”. Він

передбачає, що суб'єктами міжнародних економічних відносин можуть бути юридичні

особи на території України. У Законі докладно розроблені принципи та види

зовнішньоекономічної діяльності, права і обов'язки суб'єктів міжнародних економічних

відносин, механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю, питання використання

товарно-грошових відносин при експортно–імпортних операціях. Стимулювання розвитку

зовнішньоекономічних зв'язків України передбачено Указом Президента України. Цей акт

наголошує, що всі господарські суб'єкти незалежної України мають право виходу на

зовнішній ринок. Їм дозволяється проводити зовнішньоторговельні операції у валюті.
Серед інших законодавчих актів, які значно посилюють економічно-провові основи

здійснення зовнішньогоподарської діяльності України та сприяють інтеграції національної

економіки у світове господарство, - закони “Про захист іноземних інвестицій на Україні”,

“Про загальні основи створення та функціонування спеціальних вільних економічних

зон”, Декрети КМУ про нові митні права та ін.
У нашій державі реальні об'єктивні матеріальні передумови, які сприяють розвитку

зовнішньоекономічних зв'язків:
а) природні ресурси;
б) виробничі потужності;
в) науково-технічний потенціал;
г) трудові ресурси;
д) географічне положення;
е) транспортне забезпечення;
ж) фінансові засоби.
Регіональні можливості експортного потенціалу України залежать від рівня розвитку

окремих економічних районів. Так в експорті України на Донецько-Придніпровський

економічний район припадає 2/3 поставок зарубіжним партнерам. На Південно-Західний –

¼ експорту України, на Південний – 8%. Певне місце посідає прикордонне

співробітництво. Йдеться про економічне та науково-технічне зв'язки західних областей

України з відповідними прикордонними районами Польщі, Словаччини, Угорщини та

Румунії.
Незважаючи на значні потенціальні можливості включення України у систему світового

господарства є певні об'єктивні перешкоди. Це зниження темпів економічного розвитку

нашої країни, що є наслідком загальної кризи, що охоплює суспільне виробництво на

Україні, низьким рівнем якості продукції, недосконалістю системи управління

зовнішньоекономічними відносинами, відсутністю кваліфікованих кадрів, спеціалістів у

сфері зовнішньоекономічної діяльності, відсутністю досвіду ведення міжнародних

економічних відносин.
Зараз зовнішньоекономічні зв'язки України характеризуються негативними рисами. По-

перше, істотно скорочуються обсяг експорту України. По-друге, в експорті України

переважали паливно-сировинні галузі, частка яких у 90-ті роки становила майже 90%

експорту. По-третє, експорт сьогодні характеризується низькою питомою вагою машин та

обладнання. По-четверте, незначна частка у експорті припадає на продукцію, що

випускається згідно з договорами про спеціалізацію та кооперування виробництва. По-

п'яте, низька частина в експорті виробів сучасної техніки, технологія. По-шосте, різко

зросла частка простого товарообміну, який не є надто прогресивною формою зовнішньої

торгівлі.

Зараз розробляються заходи щодо стабілізації експортного потенціалу України,

перепрофілювання структури експорту. Робиться наголос на збільшенні в ньому частки

машин, устаткування, наукомістких видів продукції та технології, ліцензій, патентів. Такі

зміни потребують спеціальних інвестицій у національний машинобудівний комплекс,

включення до експортного виробництва підприємств військово-промислового комплексу,

які підлягають конверсії.
Особливе значення надається становленню механізму господарського співробітництва,

його суть у тому, що він виражається у сукупності форм, методів і принципів розвитку

економічних, науково-технічних, валютно-фінансових, правових відносин господарських

суб'єктів України з партнерами із зарубіжних країн. У процесі формування прогресивного

механізму інтегрування України значну роль відіграють орієнтація суб'єктів безпосередніх

міжнародних економічних відносин на світові ціни, більш раціональне використання

валютних коштів, отримання довгострокових кредитів.
Основними факторами міжнародних економічних відносин України у галузях матеріального

виробництва є встановлення прямих контактів між спорідненими підприємствами,

створення спільних підприємств, міжнародних господарських об'єднань, комерційних

банків, центрів для підготовки спеціалістів. Ці напрями забезпечать участь України у

міжнародному поділі праці, у поглибленні процесів, предметної, по детальної,

технологічної, міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва. Це виступає

об'єктивною основою підвищення рівня м/т оснащення промислових підприємств, що дасть

змогу меншими втратами інтегруватися у систему світового господарства.
Особлива увага зараз надається залученню до національної економіки іноземних

інвестицій. Головними факторами капіталовкладень виступають спільні підприємства,

створення підприємств, що повністю належать інвесторам, придбання рухомого та

нерухомого майна, прав користування землею та концесій на використання природних

ресурсів на території України. Значного поширення набрала така форма міжнародного

співробітництва, як створення спільних підприємств. Для них характерним є таке

розміщення у сферах народного господарства: у сфері послуг і збуту –3,5%; виробництва

продукції – 21,8%; виробництва товарів народного споживання – 14,2%; у розробці та

проектуванні – 10,9%; виробництві ЕОМ – 7,1%; машин та устаткування – 6,3%; науково-

дослідних розробках – 5,9%; виробництві продовольчих товарів – 3,3%. Така структура

розподілу спільних підприємств не є прогресивною, оскільки понад третину їх припадає на

інфраструктуру.
Україна орієнтується на збільшення питомої ваги в експорті готових виробів, значне

скорочення поставок сировини, палива. Йдеться орієнтація на високо розвинутих

партнерів світового співтовариства. Особливе значення повинно мати нарощування

експортного потенціалу за рахунок конверсії оборонних галузей промисловості, розвитку

форм виробничого співробітництва із зарубіжними партнерами, створення умов для

переливу міжнародного капіталу та робочої сили.