інтернаціоналізація економічних відносин

 Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-

історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин і формування на цій

основі структурно цивільної системи світового господарства. Базовою основою 

інтернаціоналізації економічних відносин є всебічне поглиблення міжнародного поділу

праці. Грунтуючись на розвитку національних структур виробництва, міжнародний поділ

праці виступає, як економічний фундамент, на якому заснована вся будівля

світогосподарських  зв’язків.
     Як економічна категорія міжнародний поділ праці являє собою зумовлену певним

ступенем розвитку продуктивних сил специфічну форму поділу суспільної праці, що

переросла межі національних економік і призводить до спеціалізації окремих країн і

господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємному обміні.
Міжнародний поділ праці-складна,   багатокорівнева система світогосподарських   

зв’язків,           що             постійно                 
розвивається,  наповнюючись на кожному історичному етапі суспільного прогресу новим

змістом. В кінцевому підсумку розвиток міжнародного поділу економії робочого часу праці

спрямовується на забезпечення зростання суспільної продуктивності праці та економії

робочого часу.
     Формуючись на основі технічного і технологічного поділу праці, під дією не тільки

економічних, а й політичних сил, міжнародний поділ праці відображає рівень

інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивної сили

праці, її функціональної    розгалуженості та дієздатності. Безпосереднім його наслідком є

розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, що зумовлюють

всебічний розвиток міждержавного обміну, а також структурні перетворення більш

високого порядку- інтернаціоналізацію в рамках світогосподарських зв’язків усього циклу

відтворювального процесу-виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних

благ.
З урахування цього неухильне поглиблення і всебічний розвиток міжнародного поділу

праці розглядається економічною теорією як вияв загального економічного закону

розвитку продуктивних сил суспільства. Цей закон діє незалежно від змісту відносин

власності, специфіки окремих суспільно-економічних формацій. Йдеться про те, що на всіх

етапах розвитку суспільно-історичного прогресу діють об’єктивні фактори, які зумовлюють

прогресуюче поглиблення міжнародного поділу праці, світогосподарських зв’язків.
     Поглиблення економічних зв’язків на світовому ринку безпосередньо залежить від

розвитку загального, часткового і одиничного поділу праці та формування на цій основі

міжнародної предметної, по детальної та по вузлової спеціалізації та кооперування

виробництва. Ці процеси прямо пов’язані з розвитком машинної індустрії, великосерійних

виробничих структур.
      Спочатку у сфері світового ринку переважав загальний поділ праці. Це зумовлювало

розвиток переважно міжгалузевих зв’язків-міжнародний обмін сировинними ресурсами і

продуктами сільськогосподарського виробництва.    Далі     ця        форма

світогосподарських зв’язків була доповнена обміном готовими виробами промисловості.
     Інтенсивний розвиток часткового і одиничного поділу праці та істотне зростання на їх

основі рівня інтернаціоналізації виробництва почало здійснюватись на пізніших етапах

машинного виробництва. Важлива роль у цьому належала розвитку науково-технічної

революції, поступовому оновленню на її основі технологічної структури виробничого

процесу. Основними носіями часткового і одиничного поділу праці стали транснаціональні

корпорації. В результаті у міжнародній торгівлі почала зростати частка внутрішньо

фірмового обміну.
Глибокі якісні зміни у розвитку міжнародного поділу праці, які сталися у 80-х на початку

90-х років, зумовлені новим етапом науково-технічної революції, подальшими процесами

глобалізації економічної системи виробництва. Цьому активно сприяють формування       

постіндустріальних                     структур виробництва, удосконалення систем

транспорту і телезв’язку, посилення міграції промислового капіталу, робочої сили,

всебічний розвиток вертикальної інтеграції, створення спільних підприємств, широке

залучення до міжнародного бізнесу невеликих і середніх фірм, частка яких сьогодні

становить майже 60 відсотків зовнішньоторговельних операцій.
     У кінцевому підсумку загальний смисл нових процесів у міжнародному поділі праці, що

набули розвитку в останньому десятиріччі, зводиться ось до чого.
     По-перше, пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва

наукоємної продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів. Це

зумовило розвиток так званого процесу деіндустріалізації промислово розвинених країн-

скорочення в їхніх структурах виробництв базових галузей. Відповідно до цього намітилася

тенденція до зниження попиту на сировинні ресурси на світовому ринку.
     По-друге, фундаментальні зміни в міжнародному поділі праці пов’язані з всебічним

розвитком процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації. Це

призвело до утворення та інтенсивного розвитку міжнародного ринку науково-технічних

знань-торгівлі ліцензіями, науковою інформацією, ’’ноу-хау’’, науково-технічними

консультаціями, програмами-моделями, науковими та іншими видами інтелектуального

обміну.
     По-третє, дуже важливим структурним елементом міжнародного поділу праці стала

інтернаціоналізація сфери послуг. Продаж послуг все тісніше переплітається з

виробництвом і збутом товарів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Провідна

роль у процесі інтернаціоналізації сфери послуг належить інтернаціональним

корпораціям.
Що ж визначає можливості подальшого поглиблення міжнародного поділу праці?

Матеріальною основою цього процесу є удосконалення інтернаціональної структури

матеріального і духовного виробництва. Однак це лише одна з сторін проблеми, яку слід

з’ясувати. Друга її сторона характеризується об’єктивною взаємозалежністю розвитку

міжнародного поділу праці та умовами формування на світовому ринку економічної

рівноваги Йдеться про двоїсту взаємозалежність між розвитком міжнародного поділу праці

та забезпеченням функціональної рівноваги у складній системі багатоаспектних

світогосподарських зв’язків, на основі яких формуються економічні пропорції

міжнародного обміну. З одного боку, зміст механізму рівноваги, який тут розглядається,

його структура і спосіб формування визначається характером суспільного поділу праці на

рівні світового ринку, який склався, ступенем розвитку міжнародної спеціалізації та

кооперування виробництва. З іншого-рівень розвитку міжнародного поділу праці, його

економічні межі регулюються існуючими можливостями досягнення внутрішньої

збалансованості світогосподарських зв’язків.
     Об’єктивна зумовленість рівня розвитку міжнародного поділу праці можливостями

формування структурної рівноваги і відповідно пропорцій міжнародного обміну є одним з

найважливіших економічних законів світового ринку. Реалізується він на двох рівнях-за

допомогою ринкового механізму саморегулювання і на основі погодженого використання

міжнародних інституціальних регуляторів ринкових структур.
Товарообігу, руху капіталів і робочої сили. Інтернаціоналізація господарського життя

таким чином передбачає зростання міжнародної мобільності готових виробів та факторів

виробництва.
Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в інтернаціоналізації виробництва

та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва проявляється у: а)

зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн; б)

використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва;в)розширенні

виробництва за національні кордони(будівництво нового заводу в зарубіжній

країні).Інтернаціоналізація капіталу-процес взаємо переплетіння та об’єднання капіталу

із різних країн;використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств,

національного господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті та імпорті

позичкового та підприємницького капіталів.
Інтернаціоналізація капіталу сприяє зростанню світової економіки. Капітал перетинає

кордони в пошуках сприятливих сфер свого використання. Приплив зарубіжних інвестицій

для більшості країн-одержувачів капіталу допомагає вирішити проблему дефіциту

виробничого капіталу, дефіциту необхідних для розвитку інвестицій.
Взаємний обмін капіталом між країнами укріплює економічні зв’язки між ними, сприяє

поглибленню міжнародних спеціалізацій і кооперацій виробництва.
Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і

навпаки.
     Інтернаціоналізація виробництва пов’язана з переходом міжнародного поділу праці від

часткового до одиничного. Загальний поділ праці, як уже зазначалося, базується на

спеціалізації сфер суспільного виробництва, частковий-на предметній спеціалізації

окремих галузей, а одиничний-на по детальній, поопераційній спеціалізації окремих

виробничих одиниць.
За одиничного поділу праці всі господарські одиниці, розташовані в різних країнах,

повинні працювати за одним технологічним планом, дотримуватися єдиного ритму

виробництва, кількісно-якісних характеристик продукції. Якщо за умов часткового поділу

праці взаємозв’язок відокремлених сфер виробництва при їх злитті в сукупний суспільний

виробничий організм і за наявності суспільно-економічної відокремленості

супроводжувався купівлею-продажем товарів, мала місце лише опосередкована форма

зв’язку, то за одиничного поділу праці все більшого значення набуває пряма,

безпосередня взаємодія його ланок.
     Тому в процесі міжнародного усуспільнення виробництва розвиваються сталі й тісні

зв’язки між підприємствами, які кооперуються, причому ці зв’язки незначною мірою

залежать від стихії товарного обміну на світовому ринку. Внутрішньонаціональні та

міжнародні кооперування поставки нині перевищують 50% продукції багатьох галузей

промисловості. Загалом частка устаткування і транспортних засобів у світовому експорті

за 1937-1997рр. збільшилася приблизно з 11% до 39%,а частка продовольства зменшилася

з 23% до 7%.Такий динамізм і сталість процесу інтернаціоналізації одиничного поділу

праці зумовлені НТР, що розгортається. Із середини 70-х років, коли НТР вступила в новий

етап свого розвитку, пов’язаний з електронною автоматизацією матеріального

виробництва й обігу, науково-технічної творчості, впровадження біотехнології, освоєння

космічного простору тощо, міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення

виробництва розширюються і поглиблюються.
     Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню його ефективності в окремих

країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення.

Тому вона стала економічно необхідною для кожної країни, що свідчить про таку рису

закону інтернаціоналізації виробництва, як необхідність і внутрішній характер зв’язків.
     Країни колишньої соціалістичної системи, у тому числі Україна, ще мало залучені до

міжнародного поділу праці, до міжнародного усуспільнення виробництва. Про це свідчать

такі данні: якщо в розвинутих країнах світу відношення обсягу експорту до валового

продукту становило у 1900р.17,8%,то в колишніх країнах РЕР –лише 6,3%.Отже,закон

інтернаціоналізації виробництва діє з неоднаковою інтенсивністю у різних регіонах

світового господарства. Для повноти дії цього закону слід насамперед створити належні

умови: розвинути транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних

комунікацій, домогтися якісних змін у кредитно-валютній сфері, прийняти відповідні

закони, усунути нестабільність у сфері національних,   політичних,   соціальних  

відносин, запровадити конвертовану валюту тощо.
Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов’язана з процесами, що

відбуваються на світовому ринку, зокрема з інтернаціоналізації ринку, якому теж властиві

риси закону.
     Таким чином, конкретизацією цього закону є дія закономірності випереджаючого

зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва.
      Випереджаючі темпи зростання світової торгівлі-важливий фактор зростання

промислового та сільськогосподарського виробництва, розвитку НТП, підвищення

ефективності й якості виробництва, посилення конкуретної боротьби на міжнародній

арені. Ця боротьба, у свою чергу, сприяє послабленню монополізму, зниженню цін на

товари на національному ринку.
     Інтернаціональна вартість-продукт високорозвиненої структури міжнародних

економічних відносин, що ґрунтуються на функціонуванні світового господарства, як

структурно цілісної системи. Глибокі базисні зміни відбуваються безпосередньо у

відтворювальних структурах національних господарств, які через міжнародний поділ праці

та інтернаціоналізацію основних факторів виробництва-капіталу і робочої сили, інтеграцію

грошових ринків, фінансових систем-уже не можуть економічно функціонувати

відокремлено.
Разом з тим глобалізація економічної конкуренції створює механізм передачі однин одним

циклічних імпульсів, що виникають у різних країнах,  та  різних  потрясінь 

 (грошово-кредитних 
фінансових і збутових ),які зумовлюють інтернаціоналізацію відтворювальних

циклу. В результаті у світовій економіці формуються такі об’єктивні взаємозалежності та

взаємодоповнення національних сфер виробництва, при яких вони, втрачаючи свою

економічну відокремленість і самостійність, перетворюються на інтегральні частини

єдиного структурно цілісного міжнародного економічного розвитку.
     З урахуванням розвитку процесів світове господарство набуває нової якості: воно

перетворюється з сумативної на логічно цілісну й структурно завершену систему.

Усуспільнення виробництва і праці на світогосподарському рівні, інтернаціоналізація

кругообороту капіталу у всіх його формах і на всіх стадіях розвитку, формування стійких

взаємозв’язків між державою і транснаціональним капіталом, зростання ролі

міжнаціональних і транснаціональних економічних і політичних інституціональних структур

є складовими цієї системи.
     Висновок: у процесі поглиблення міжнародного поділу праці та формування на цій

основі світового господарства як цілісної системи відбувається інтернаціоналізація не

лише самого виробництва, а й витраченої в ньому суспільної праці. Відображенням цього є

формування на світовому ринку середньої одиниці праці, яка становить об’єктивну основу

інтернаціональної вартості. Така одиниця відображує суспільно необхідні витрати праці на

виробництво товару при середньосвітових суспільно нормальних умовах виробництва, рівні

продуктивності праці та інтенсивності праці.

Основою інтернаціоналізації є міжнародний поділ праці(МПП),як обмін між країнами

факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях.

МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його

просторової диференціації. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація.

Вирізняють предметну, по детальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн

або регіонів світу. Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів    та  

      форм          міжнародної               кооперації міжгалузевої, внутрішньогалузевої,

окремих підприємств. МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками:

вертикальним та горизонтальним. Вертикальне-спостерігається, коли різні виробники

формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих

операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками

компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі.

Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні

реалізується як загальний(між крупними групами галузей),частковий(відокремлення

крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний

(внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства).
Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн, підприємств

та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням

виробників задля спільного випуску кінцевої продукції.
     Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої були

національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські

зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного, пізніше-міграції капіталу та

робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні,

вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці всередині країн. Виникнення та

подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів,

які можливо систематизувати за такими ознаками:
     Природно-географічні-відмінності  у  кліматичних умовах, економіко-

географічному положенні,  націленості природними ресурсами;
     Соціально-економічні-характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал,

виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об’єктів

виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і

зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і

зовнішньоекономічних зв’язків, політичні фактори країн;
     Науково-технологічний прогрес-розширення та поглиблення науково-дослідних та

конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних

розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.
Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП

та її місце у світогосподарських зв’язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи

іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову

силу цього впливу.
Важливою категорією міжнародної економіки є світове господарство(СГ)- сукупність

національних економік, які знаходяться в тісній взаємодії та взаємозалежності.
В своєму розвитку СГ пройшла довгий шлях. Можна виділити 4 основних етапи цього

розвитку.
1.Великі географічні відкриття XV-XVI століть-прмислова революція(кінець 18-

початок19ст.).
2.Промислова революція –кінець ХХI-початок ХХст.
3.Кінець ХIX-початок ХХ ст..-60-ті роки ХХст.
4.60-ті роки ХХ ст.-теперішній час.
До особливостей сучасного етапу розвитку світового господарства відносяться:
1.Лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків країн. Зняття бар’єрів на шляху

переміщення капіталів, робочої сили, товарів між державами.
2.Активно проявляється тенденція до уніфікації та стандартизації в різних галузях

міжнародного соціально-економічного життя. Все ширше застосовуються єдині для усіх

країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську

і статистичну звітність. Міжнародні економічні установи впроваджують єдині критерії

макроекономічної політики, відбувається уніфікація вимог до податкової політики, до

політики в галузі зайнятості та ін.
3.Розвиток процесу транс націоналізації виробництва. Економічна діяльність все більше

зосереджується в транснаціональних, багатонаціональних підприємствах, що багато в

чому визначає напрямки міжнародного руху факторів виробництва, міжнародної торгівлі,

впливає на економіку і політику окремих країн.
4.В системі управління світовою економікою поступово втрачається колишня роль ООН. Її

функції переходять до урядів крaїн ’’великої сімки’’. Крім того, управління світовим

господарством починає концентруватися у тріаді-Світова організація торгівлі-

Міжнародний валютний фонд-Світовий банк.
5.Подальший розвиток процесу глобалізації господарського життя. На макроекономічному

рівні глобалізація означає загальне прагнення країн до економічної активності поза

своїми межами. Ознаками такого прагнення є лібералізація, перехід від замкнутих

національних господарств до економіки відкритого типу. На мікроекономічному рівні під

глобалізацією розуміється розширення діяльності підприємств за межі внутрішнього ринку,

зокрема для використання пареваг великомасштабного спеціалізованого виробництва.
     Процеси лібералізації, відкриття національних економік приводять до таких наслідків,

як:
-посилення конкуренції між національними та закордонними виробниками, банкрутств

вітчизняних підприємств;
-зміни відносних цін, структурних зрушень.