Контрольна робота
з курсу:
“ Соціально - економічний аналіз ”.
Аналіз проблем соціального захисту населення та державної гарантії
зайнятості.
План
1 . Вступ. Проблеми, які вирішує соціальна політика.
1.1 Державні соціальні гарантії;
1.2 Вплив політики при розв”язанні проблемних ситуацій
2. Аналіз проблем соціального захисту населення та державної
гарантії
зайнятості.
2.1 Аналіз основних тенденцій сучасної теорії зайнятості.
2.2 Негативні явища у сфері зайнятості.
2.3 Спостереження проблем зайнятості на структурному та
соціальному
рівнях суспільства.
2.4 Соціально-демографічна підструктура зайнятості.
3. Аналіз проблем соціального захисту населення.
3.1Економічна функція;
3.2 Політична функція;
3.3 Ідеологічна функція.
4. Аналіз встановлення критеріїв відбору отримувачів соціальної
допомоги
як певного виду соціального захисту населення.
5. Висновки.
6. Список використаної літератури.
7. Практичне завдання Варіант- 1: Задача.
1. ВСТУП
Соціальний захист у широкому
сенсі - це певні види колективного забезпечення, що
мають на меті підтримку добробуту людей , та включають в себе:
• соціальне страхування;
• соціальну допомогу;
• соціальні гарантії.
В Україні у 2000 р. було прийнято Закон «Про державні соці¬альні
стандарти та державні
соціальні гарантії», де, зокрема, зазначається, що основні державні
соціальні гарантії
встановлюються з метою забезпе¬чення конституційного права громадян на
достатній
життєвий рівень.
Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні роз¬міри оплати
праці,
доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших
видів
соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами,
які
забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Проблеми, що їх вирішує соціальна політика: безробіття, еко¬номічна
залежність, бідність,
безпритульність, дискримінація, немічність та недієздатність, підтримка
мінімальної норми
харчування, зменшення не¬рівності / невигідних умов, забезпечення
соціальної
солідарності.
Розуміння суті та природи проблем є надзвичайно важливим для соці¬альної
політики.
Знаючи суть проблеми, ми можемо знайти адекватне рішен¬ня. Знаючи причини
проблеми, ми можемо усунути їх .
Що перетворює ситуацію або факт на проблему? Пал визначає це та¬ким чином:
якщо
певна ситуація або факт стають перешкодою для наших бажаних дій чи цілей або
образою
нашого розуміння того, що ми вважаємо
правильним Проблема -
це:
• перешкода для наших бажаних дій або цілей (приміром, бідність,
без¬робіття);
• образа нашого розуміння того, що ми вважаємо правильним
(дискри¬мінація,
проституція).
Соціальна політика може бути спрямована як на усунення наслідків проблеми, так і
на
усунення причин проблеми. Приміром, гро¬шова допомога по безробіттю
спрямована на
наслідки проблеми втрати роботи - відсутність доходів; допомога в
перекваліфікації- зміні
професії, яка не користується попитом на ринку праці, спрямована на усунення
при¬чини
безробіття.
Для розв'язання соціальних проблем або поліпшення становища окре¬мих верств
населення соціальна політика може застосувати прямий вплив та опосередкований.
У
прикладі з безробіттям прямий вплив політики - це заходи, що стосуються
безпосередньо
безробітного: допомога по безробіт¬тю, перекваліфікація, працевлаштування.
Опосередкований вплив - заходи регулювання ринку праці, що мають на меті
збільшення
робочих місць: заохочення підприємців, які беруть на роботу осіб з числа
безробітних,
шляхом податкових пільг чи субсидій заробітної плати, скорочення
трива¬лості робочого
дня та робочого тижня.
2. Аналіз проблем соціального захисту населення та державної
гарантії
зайнятості.
У міжнародному і вітчизняному соціально-економічних досліджен¬нях ринку
робочої сили
як його основні характеристики виділяють зай¬нятість і безробіття. Ці
категорії
взаємодоповнюють одна одну, ос¬кільки обидві характеризують ступінь
участі(неучасті)
активної частини населення в процесі праці. Наочне представлення їхнього
взаємозв'яз¬ку дозволяє скласти схему, зображену на рис. 1, відповідно до
концеп¬ції
Міжнародної організації праці (МОП), адаптованої до умов України.
Як бачимо, у сукупності поняття "зайнятість" і "безробіття"
характеризують все
економічно активне населення, тобто практично всіх учасників
соціально-трудових
відносин. У той же час у вітчиз¬няній літературі ще не склалося єдиного
уявлення про
сутність явищ, відображених у цих поняттях.
Зайнятість населення розуміється звичайно як діяльність грома¬дян, пов'язана
із
задоволенням їхніх особистих і суспільних потреб, яка приносить їм заробіток
чи трудовий
дохід і не суперечить чинно¬му законодавству.
Із переходом до ринкової економіки істотно зростає інтерес до проблем зайнятості.
З
одного боку, він зумовлений тим, що ефектив¬ність функціонування сфери
зайнятості
впливає на весь хід госпо¬дарського відтворення, на спрямованість і
гостроту всіх
соціаль¬но-економічних процесів у суспільстві. З іншого боку, рівень
дослідженості
проблем зайнятості хтозна чи можна визнати достат¬нім для управління
зайнятістю у
складний перехідний період до рин¬кової економіки. Багатьом дослідженням
останніх
років не вдалося уникнути однобокості, обмеженості, що виявляються насамперед
в
орієнтації на інтереси виробництва.
Стає усе більш зрозуміло, що проблема зайнятості не може обме¬жуватися
рамками
виробничої діяльності людей зі створення матері¬альних і духовних благ.
Від її рішення
залежить здійснення багатьох аспектів життєдіяльності людини, пов'язаних з її
самореалізацією як діяльнісної особистості. Мова повинна йти про
"соціальне
наповнен¬ня" категорії "зайнятість".
Серед основних, на наш погляд, тенденцій сучасних теорій зайнятості, зазначених у
західній економічній літературі, можна вказати такі:
- по-перше, виділення проблем інформованості і формування очі¬кувань з
боку
суб'єктів господарської діяльності як пріоритетних;
- по-друге, визначення взаємозв язку таких агрегатних показників, як
зарплата,
рівень цін, відсоток прибутку і т. ін;
- по-третє, переміщення в розряд центральних при макроекономіч-ному аналізі
господарської ситуації проблем подальшого розвит¬ку кон'юнктури;
- по-четверте, сполучення ринкових
механізмів регулювання у сфері
зайнятості з державним регулюванням;
- п'яте, залучення як механізму пристосування до змін ринкової кон'юнктури
стратегії гнучкої зайнятості із взаємодією всіх її форм — чисельної,
функціональної та
фінансової гнучкості.
Суттєвого значення для насичення економічних теорій
соціаль¬ним контекстом мала
концепція "людського капіталу", що пов'яза¬на з іменами Г.
Беккера, Я. Мінсера і Т.
Шульца. Відповідно до неї, робітник намагається максимізувати свої доходи за
весь
життєвий цикл, вирішуючи питання про інвестування часу і грошей у
підви¬щення власних
виробничих можливостей шляхом отримання освіти та накопичення досвіду. На
першому
етапі той, хто спромігся на та¬ке інвестування, несе подвійні втрати:
платить за навчання
і тимча¬сово втрачає прибуток. Пізніше ці втрати мають компенсуватися
під¬вищеною
винагородою завдяки нагромадженому
"людському капіталу".
Таким чином, теорія "людського капіталу" пояснює різницю не тільки в
структурі оплати
праці, айв інтенсивності трудової мобіль¬ності. Виховання дитини,
отримання освіти у
школі та в університе¬ті, пошук інформації про форми працевлаштування та
навчання на
робочому місці — усе це об'єднується поняттям накопичення
"людського капіталу", що
відтворюється протягом всього життєвого циклу людини. Ця теорія і заклала
методологічну базу більшості су¬часних пошуків у галузі економіки
праці.
Варто зазначити, що дія згаданих тенденцій виявлена при дослід¬женні проблем
зайнятості в умовах розвинутої ринкової економіки. У зв'язку з цим,
використання цих
знань для економіки перехідного періоду є можливим лише з урахуванням
особливостей
розвитку віт¬чизняної економіки.
Так, характерною рисою сучасної економіки України є дефіцит вітчизняних продуктів
споживання (у тому числі предметів першої необхідності) у сполученні з украй
неефективним використанням трудових і матеріальних ресурсів. Фахівці-експерти
з
проблем зай¬нятості пов'язують ситуацію, що виникла, з рядом негативних
явищ у сфері
зайнятості.
Насамперед відзначають:
1. Надлишки робочої сили на підприємстві унаслідок низького рів¬
ня організації праці. Серед зайнятого населення значна частка
тих, хто зайнятий неповний робочий час. Так, за даними статисти¬
ки у 2003 р., серед 20,6 млн. зайнятого населення в Україні тимча¬
сово не працювали 1,677 млн., у тому числі з них близько мільйо¬
на — не працювало більше одного місяця, а півмільйона — більше
одного року. Витрати робочого часу з ініціативи адміністрації за
2003 рік становили 517843 людино-годин, або 596,8 людино-годин
на одного працівника.
2. Через застарілу структуру виробництва значна частина працівни¬
ків залишається зайнятою в галузях важкої індустрії, що не дає
виходу продукції на споживчий ринок.
3. Рівень кваліфікації основної маси працівників (включаючи знач¬
ну частину інженерно-технічного і керівного персоналу) оціню¬
ється як низький.
4. У той же час значна частина громадян найбільш працездатних
і перспективного віку відволікається зі сфери виробництва,
а також відривається від навчання у зв'язку з призовом на
службу в Збройних силах у кількостях, що перевищують до¬
статні для підтримки оборони відповідно до сучасної військової
доктрини.
Дефіцит кадрів, продовжує співіснувати з надзайнятістю на¬селення, що
викликано
утриманням заробітної плати більшості працівників на рівні, нижчому за
вартість робочої
сили. Джере¬ла подібних явищ полягають, на наш погляд, у домінуванні в
ра¬дянській
науці так званого ресурсного підходу до проблем зай¬нятості.
У політиці зайнятості подібні концептуальні підходи виявлялися в орієнтації не на
потреби
працівників, а на пристосування до інтере¬сів виробництва, завдань його
структурного
перетворення і забезпе¬чення високих темпів зростання, вимог раціонального
розміщення продуктивних сил.
У великих економічних програмах, які розробляли для вирішен¬ня першочергових
виробничих завдань, соціальні цілі були присутні в основному у вигляді
політичних гасел.
Характерним щодо цього можна вважати "ліквідацію" безробіття. У той
же час такі
соціальні завдання, як підвищення змісту праці, розвиток сфери соціальних
послуг, освіта,
зростання зарплати і соціальних виплат фінансували¬ся за залишковим
принципом.
Наслідком такого підходу стала поява деформацій у сфері зайня¬тості. Вони
виявлялися у
формі незадоволення працівників умовами зайнятості. Наслідок цього —
погіршення
ставлення до праці, її низька ефективність, відмова від прогресивних змін в
організації
праці. Показовим для більшості галузей виробництва стає наявність величезної
кількості
малопродуктивних робочих місць, надмірно ви¬сокий рівень зайнятості всіх
соціально-
демографічних груп населен¬ня, домінування несприятливих умов праці,
негнучкість
режимів праці й організації зайнятості, малодинамічна професійна структура
зайнятих і
низька мобільність працівників.
У сучасній літературі набирає силу точка зору, прихильники якої цілком чи
частково не
визнають за трудовими ресурсами статусу на¬укової економічної категорії.
Аргументами в
підтримку своєї позиції вони висувають переважно статистичний, а не
економічний
характер і зміст поняття "трудові ресурси". "...Економічною
категорією є ро¬боча сила, а
трудові ресурси являють собою лише якісне її виражен¬ня", —
справедливо вважає Е. Р.
Саруханов. Справді, за допомогою категорії "робоча сила"
відображаються економічні
взаємозв'язки зайнятості працівників з науково-категоріальним апаратом
дослід¬ження
ринкової економіки і ринку праці зокрема.
До того ж, саме категорія "робоча сила" відображає соціальний аспект
зайнятості і підхід,
у якому пріоритет віддається задоволенню потреб людей у трудовій діяльності. У
той час
як поняття "трудові ресурси" відображає потреби
народногосподарського комплексу в
забезпеченні робочою силою. Разом з тим, поняття "трудові
ресур¬си" поки що не
вичерпало себе як інструмент аналізу зайнятості. А з урахуванням переносу
центра ваги
в його змісті на соціальні ас¬пекти, воно може бути застосовно на
перехідний період від
команд¬но-адміністративної до ринкової економіки.
Для уникнення однобічного виробничо-орієнтованого підходу до розуміння сутності
зайнятості важливо мати на увазі, що економіка у свою чергу, пов'язана зі
всіма іншими
підсистемами суспільства, ос¬кільки індивіди, що утворюють ті чи інші
групи зайнятості,
включені в безліч інших "неекономічних" соціальних структур. їхня
діяльність пов'язана
(опосередковано і безпосередньо) зі сферами політики, уп¬равління,
ідеології, культури.
"...У сфері економіки взаємодіють не одновимірні "економічні
індивіди", а багатовимірні
особистості, що функціонують також у безлічі інших підсистем суспільства і
відігра¬ють в
них інші, уже не економічні ролі", — справедливо наголо¬шують
Т. І. Заславська і Р. В.
Ривкіна. Тому в дослідженні зайнятості необхідно застосовувати системний
метод, що
дозволяє розглянути взаємозв'язок і взаємодію всієї сукупності елементів її
структури і
ви¬разити цю взаємодію в інтегруючих її властивостях — функціях. Як
основа системного
підходу до дослідження зайнятості виступає її соці¬альна (у широкому
розумінні)
спрямованість, що виявляється як на структурному, так і на функціональному
рівні.
На структурному рівні ця соціальна спрямованість простежується й у взаємодії
окремих
елементів структури зайнятості, і в співвідно¬шенні її з елементами
системи більш
високого рівня — суспільства в цілому. При цьому методологічно важливим
є взаємозв'язок
струк¬тури зайнятості зі соціальною структурою суспільства. Адже
"становище, що
займають групи в економіці, — це "проекція" соціаль¬ної
структури суспільства". Тому у
структурі зайнятості просте¬жується та плоска, горизонтальна, урізана, так
звана
"триланкова" соціальна структура, "спроектована" на сферу
праці в радянські часи.
Провідними ознаками, що обмежують економічне дослідження струк¬тур
зайнятості, були
відносини до виду власності — державної чи кол¬госпно-кооперативної.
А основною
тенденцією взаємозв'язку між "ланками" структури — робітничим
класом, колгоспним
селянством та інтелігенцією, було "стирання відмінностей" між ними.
Подібні об¬меження
не могли не супроводжуватися поширенням на структуру зайнятості властивих
радянській
економічній структурі (і соціальній структурі) політизованості,
ідеологізованості і
міфологізованості.
Політизованість виявлялася, зокрема, у замовчуванні справжньої ролі і становища в
радянському суспільстві групи працівників партій¬но-державного апарату,
владні
повноваження яких впливали на всі сфери суспільства. Практично закритою для
досліджень була така спе¬цифічна форма зайнятості, як
"номенклатура". Подібну
закритість і сьогодні можна бачити у перекосах і деформаціях у сфері
зайнятості.
Ідеологізованість була покликана закріплювати політичні цінності, виявлялася у
відстоюванні догм, що спотворюють уявлення про реаль¬ні процеси у сфері
зайнятості.
Так, твердження про зростаючу роль ро¬бітничого класу підтримувало
"науковий"
прогноз росту чисельності і престижу робочих професій. Перебільшувався прояв
тенденцій стиран¬ня граней і зближення способу життя всіх соціальних груп
на основі
способу життя і цінностей робітничого класу. Замовчувалися факти
на¬явності надлишків
робочої сили в народному господарстві і заперечува¬лася на цій основі
наявність у
Радянському Союзі безробіття.
Міфологізацгя переслідувала мету впровадження політичних цін¬ностей та
ідеології
економічної культури у свідомість широких має
населення. Типовими проявами міфологізованого уявлення про зай¬нятість були:
спільність інтересів усіх зайнятих груп населення; рів¬ність у реалізації
повної зайнятості;
теоретична неможливість безро¬біття в умовах соціалізму; повна зайнятість
— як
економічний закон соціалістичного суспільства й інші.
Подібні обмеження в економічній культурі і, зокрема, в уявлен¬нях про сферу
зайнятості,
закріплюючись не тільки в повсякденній, а й у науковій економічній свідомості,
істотно
обмежували можли¬вості наукового аналізу структури зайнятості. У
практичному плані це
призводило до ігнорування об'єктивних закономірностей її роз¬витку.
Наслідком була
недостатня зрілість структури зайнятості, що, на думку О. Мельника й О.
Плотнікова,
стала гальмом економічно¬го розвитку України в цілому.
Однак варто підкреслити, що у вітчизняній літературі визрівали також основи
соціально-
економічного підходу до досліджень у сфері зайнятості. Виявлявся такий підхід
насамперед у вивченні зумовле¬ності тенденцій у змінах трудових ресурсів
соціально-
економічними факторами. Це дозволило виділити основні напрями дослідження
структури
зайнятості, позначити контури її структури. Зайнятість бу¬ла структурована
за
галузевими, демографічними і регіональними оз¬наками, а також за рівнем
освітньої і
професійної підготовки. Разом з тим, уявлення про конкретний зміст кожного з
елементів
структури зайнятості суттєво змінилося і вимагає серйозних досліджень.
Професійно-квалгфгкаційна структура зайнятості відображає сформований у країні
тип
суспільного поділу праці. Сформованому в нашій країні екстенсивному характеру
виробництва відповідає тип професійної зайнятості, що позначається фахівцями
як
індустрі¬альний.
Його характеризує:
- перевага промислової і сільськогосподарської діяльності (у народ¬ному
господарстві України частка зайнятих у цих сферах стано¬вить близько 2/3
усіх
працюючих);
- надлишок непродуктивної простої фізичної праці;
- нерозвиненість сфер праці, спрямованих на задоволення потреб людини (у
торгівлі, суспільному харчуванні, постачанні і збуті, за¬готівлях, охороні
здоров'я,
фізкультурі і соціальному забезпечен¬ню України зайнято близько 14%);
- слабке використання інформаційного потенціалу;
- недостатній рівень кваліфікації керівників, мало фахівців-керів-ників, що
володіють соціальними методами управління країною й економікою.
Тим часом, аналіз тенденцій розвитку професійно-кваліфікацій¬них структур
зайнятості в
країнах ринкової економіки дозволяє при¬пустити, що економічний розвиток
України
пов'язаний із переходом до професійно-кваліфікаційної структури більш високого
рівня —
інформаційного. Для нього характерна перевага в структурі профе¬сійної
зайнятості
працівників, пов'язаних з індустрією людини й об¬слуговуванням потреб
науки, що
розвивається, і техніки, перероб¬кою обсягу інформації, що зростає
високими темпами.
Перехідному етапу до ринкової економіки може, на наш погляд,
відповідати укрупнена професійно-кваліфікаційна структура, що
містить такі елементи:
- зайнятість в індустріальних професіях;
- зайнятість у сільськогосподарських професіях;
- зайнятість в "індустрії людини";
- зайнятість у професіях інформаційного типу;
- зайнятість у професіях фінансування, кредитування і страхування;
- інші професії.
За нашими підрахунками, найбільш значні структурні зміни можна очікувати в групах
професій "індустрії людини", фінансуван¬ня, кредитування, а
також у
сільськогосподарських професіях.
З погляду соціальної диференціації варто звернути увагу також на соціально-
демографічну підструктуру зайнятості. Основою виділен¬ня включених сюди
груп обрані
статево-вікові відмінності зайнятих. Відповідно до цієї ознаки виділяють
звичайно чотири
групи — чолові¬ків, жінок, молодь і людей пенсійного віку. З
переходом до ринкових
відносин обмежимося констатацією: радикальні зміни в сфері праці діють на
кожну з груп
по-різному; через це наростають розходження в соціальних наслідках впливу тих
самих
економічних механізмів на кожну з груп; ці наслідки поки що малопрогнозовані,
що
підвищує їх¬ню провокуючу роль у наростанні соціальної напруженості.
Соціальна спрямованість зайнятості виявляється також у її фун¬кціях. Основне
навантаження в цьому контексті має соціальна фун¬кція зайнятості. Вона
виявляється в
тім, що тільки будучи зайнятим, працівник одержує можливість для задоволення
найбільш
важливих для його життя в суспільстві соціальних потреб. Займаючи робоче
місце, він
насамперед одержує можливість самореалізації як творчої діяльнісної
особистості,
вносить своїм розвитком внесок у розвиток соціального прогресу.
Займаючи визначене місце серед інших членів колективу, працівник реалізує ще одну
найважливішу соціальну потребу — у спілкуванні
з колегами по роботі. Через це спілкування він одержує суспільну оцінку свого
трудового
потенціалу, складає уявлення про свій трудо¬вий престиж.
Професійна діяльність і посадові характеристики робочого місця визначають
соціально-
трудові ролі, які доводиться виконувати працівникові. їхня сукупність створює
уявлення
про його соціальний статус — становище, що він займає в трудовій
організації.
Зазначи¬мо, що трудовий статус є провідною складовою соціального
стату¬су, що
відображає його становище в суспільстві.
Із зайняттям того чи іншого місця роботи люди пов'язують реалі¬зацію
суспільством
принципу соціальної справедливості. Для них важливо, наскільки порівнювані
переваги і
блага, що вони пов'язу¬ють зі своїм робочим місцем, чи близькі вони до
благ, що
одержують інші за аналогічну працю. З робочим місцем пов'язують і визначені
соціальні
гарантії — забезпеченість роботою давала можливість збереження
визначеного рівня
життя, підтримки здоров'я, забезпе¬ченої старості.
Необхідно підкреслити, що з переходом до ринкових відносин со¬ціальна функція
докорінно змінилася, що пов'язано з відходом від повної, гарантованої державою
зайнятості. Необхідність забезпечити собі соціальний захист своєю власною
працею, у
тому числі через ви¬гідний продаж своїх трудових послуг на ринку праці,
конкурсний
до¬бір для влаштування на робоче місце означають для багатьох
пра¬цівників соціальні
зміни, які важко здолати.
3. Аналіз проблем соціального захисту населення.
Економічна функція зайнятості полягає в наданні працездатному населенню
можливості
реалізувати свою потребу в праці і забезпе¬ченні найефективнішої
продуктивної трудової
діяльності зі створен¬ня суспільного багатства.
Економічна функція реалізується максимально у випадку ефек¬тивної зайнятості.
При
цьому буде забезпечуватися якнайповніше використання усіх факторів і резервів
ефективності виробництва. Адекватний збіг якісних характеристик працівника з
технічними, організаційними й іншими умовами праці, що відповідають
показни¬кам
робочих місць, досягнутий завдяки ефективній зайнятості, є однією з головних
умов
розвитку економіки, зростання продуктив¬ності праці. Тут важливо
підкреслити, що
ефективна зайнятість є умовою економічного благополуччя самих працівників і
членів їхніх
родин. Створеним за допомогою сукупної праці суспільним багатст¬вом
визначаються
можливості розподілу його між членами суспіль¬ства. Охоплюючи своїм
впливом усе
працездатне населення (а це велика кількість людей), зайнятість тим самим
набуває і
політичного характеру. Справді, соціальна напруженість, пов'язана з масовим
безробіттям, може перерости в політичні дії, спрямовані на зміну
по¬літичної влади.
Політична функція зайнятості є складовою частиною соціальної політики держави і
реалізується через узгодження трудових інтере¬сів тих чи інших класів,
прошарків і
соціальних груп, що становлять соціальну базу, опору і підтримку існуючої
влади.
У період командно-адміністративного управління економікою в полі¬тичну
функцію
зайнятості входило забезпечення привілейованої зайня¬тості для двох груп
населення.
Для однієї з них — робітничого класу — забезпечення політичних і
соціальних переваг (у
тому числі й у сфері зайнятості) було закладено в програмних партійних
документах. Для
ін¬шої групи — партійно-адміністративного апарату — право на
перевагу в сфері
зайнятості, хоча і не декларувалося відкрито, але гарантовано забезпечувалося
тіньовою
формою зайнятості — номенклатурою.
До того ж, не є секретом існування неписаних правил прийому на престижні робочі
місця
членів правлячої політичної партії. Звичай¬но, подібний "підбір"
формально здійснювався
на основі ділових, професійних і організаційних якостей. Однак розуміння і
підтримка
політики партії займали в наборі вимог далеко не останнє місце.
Особливого значення для сучасного періоду набуває ідеологічна функція зайнятості.
Вона
полягає у розробці науково обґрунтованої теорії, що дозволяє ефективно
реалізувати її
функції в суспільстві. З іншого боку, мова йде про створення привабливого
образу тієї
соці¬альної політики, що здійснює держава у сфері зайнятості. Отже,
проблема бачиться у
співвідношенні цих обох боків ідеологічної функції зайнятості. Якщо
перебільшено
привабливість соціальної політики, то науковий характер управління зайнятістю
поступається захисту політичних догм.
У випадку недооцінок ідеологічного оформлення образу системи зайнятості,
соціальна
політика у цій сфері перестає бути привабли¬вою, зрозумілою і втрачає
своїх
прихильників.
Створення ідеології зайнятості перехідного періоду як сукупності теоретичних
концепцій,
що адекватно відображає закономірності становлення ринкової системи
зайнятості, є
актуальним завданням економістів. Пропаганда і роз'яснення її сутності
представникам
управлінських структур, додання цим концепціям зрозумілого, пере¬конливого
і
привабливого образу, доступного для більшості населен¬ня, дозволить
впливати на
мотиви трудової поведінки людей.
4. Аналіз встановлення критеріїв відбору отримувачів соціальної допомоги як
певного виду
соціального захисту населення.
І на закінчення роботи я хочу првести аналіз встановлення критеріїв відбору
отримувачів
соціальної допомоги як певного виду соціального захисту населення.
Поняття універсальності та вибірковості
Принципи універсальності та вибірковості стосуються встанов¬лення критеріїв
відбору. У
літературі можна зустріти різні підходи до ви¬значення вибірковості та
універсальності.
З точки зору одних авторів, універсальна допомога - це допомога, яку може
отримати
кожен громадянин (як-от невідкладну медичну допомогу).
Вибіркова допомога в цьому розумінні надається цільовим групам відпо¬відно до
потреб
групи (дітям-сиротам чи особам з функціональними обме¬женнями). Такий тип
відбору
називають ще індикаторною адресністю -визначенням цільової групи. Приміром, в
Україні
переважна більшість се¬ред малозабезпечених - це сім'ї з дітьми.
Призначення допомоги
всім сім 'ям з дітьми і є прикладом індикаторної адресності.
Інші автори вважають, що вибірковість передбачає вибір тільки відпо¬відно до
ресурсів та
засобів для існування особи. У такому випадку ще вживають термін адресність,
що
передбачає відбір на індивідуальному рівні (в Україні - житлові субсидії;
допомога
малозабезпеченим сім'ям). Тоді допомога по інвалідності з дитинства
вважатиметься
універсальною, а гро¬шова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає
разом з
інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком
лікарської комісії
медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним -
адресною.
Універсальність — це спосіб постачання ресурсів усім, хто їх потребує, за
рахунок того, що
їх отримують і ті, хто такої потреби не відчуває .
Вибірковість - це спосіб постачання ресурсів обраним за визначени¬ми
критеріями.
Аргументи на користь вибірковості
Основними аргументами на користь вибірковості є принципи ефективності та
рівності.
• Вибірковість ефективніша, ніж універсальність, оскільки гроші не
витрачаються на тих, хто не потребує цього, а також не створюється
надлишок ресурсів (тобто люди з певними проблемами отримують
лише стільки, скільки їм потрібно). Тотальне постачання ресурсів є
марнотратством. Якщо віддавати блага саме малозабезпеченим, можна
досягти більшого ефекту при менших затратах (але цінність такої ціле¬
спрямованості, звичайно, залежить від масштабу проблеми та її склад¬
ності. Саме тому Світовий Банк вважає, що «визначення цільових
груп»
більш ефективне, ніж вибірковість на індивідуальному рівні).
• Вибірковість більшою мірою, ніж універсальність, забезпечує
прин¬
цип рівності. Тут можна навести той самий аргумент, який стосував¬
ся ефективності: люди з певними проблемами отримують рівно
стільки, скільки їм потрібно (приміром, кожний малозабезпечений
отримує стільки, скільки йому не вистачає до встановленого держа¬
вою прожиткового мінімуму, хоча один може отримати вдвічі більше
від іншого, але сукупний дохід у них вийде однаковим - дорівнюва¬
тиме встановленому прожитковому мінімуму).
Водночас існують і проблеми вибіркового підходу, які можна навести як аргументи
на
користь універсальності.
Аргументи на користь універсальності
• Процес вибору несправедливий. Універсальний розподіл соціальних
благ, навпаки, стосується кожного. Універсальність розглядається
• як шлях до побудови суспільства нового типу, в якому кожний
грома¬дянин
матиме право на задоволення основних потреб. У такому суспільстві жодна людина
не
страждатиме через невиправдані утиски .
• Процес вибору неекономічний. Ступінь універсальності прямо
про¬
порційний спрощенню управління. Широко базована індикаторна ад¬
ресність (визначення цільових груп) дешевша, ніж більш вибіркові
альтернативи. Економічність адресності не обов'язково означає, що
допомога спрямована на тих, хто має найбільші потреби. Тут зустрі¬
чаємося з таким явищем, яке отримало назву «парадокс адресності»:
забезпечення людей, чиє становище найгірше, обходитиметься дорож¬
че, чим більше їх потреб задовольняти, натомість можна охопити за¬
безпеченням більше людей, задовольнивши лише їх базові потреби.
Кожний має основні потреби, які можна задовольнити при менших
затратах, якщо блага розподілятимуться через загальні для всіх дже¬
рела постачання (цей аргумент можна застосувати до систем шкільної
освіти, охорони здоров'я та житлової сфери).
• Агресивність, принизливість або складність перевірки наявних
по¬
треб та засобів для існування. Для того щоб довести відповідність
основних характеристик індивіда встановленим критеріям для отри¬
мання певної допомоги, необхідно провести перевірку наявних по¬
треб та засобів для існування, а досвід використання таких опитувань
показує, що часто вони надто агресивні, складні чи принизливі.
• Стигматизація. Вибірковість відділяє бідних або малозабезпечених
від решти суспільства. І таким чином призводить до стигматизації.
На практиці це означає, що вибірковість пов'язана з «другорядними
службами для другорядних громадян». Люди часто не звертаються по
допомогу саме тому, що соромляться «стигматизації».
• Проблема визначення та встановлення меж. Межі встановлюються
для того, щоб вирізнити тих, хто має право на допомогу. Це в свою
чергу породжує нерівність, оскільки люди, що знаходяться трохи ниж¬
че певної межі, можуть отримувати більше, ніж ті, що опинились вище
неї. Проблему зазвичай називають «пасткою бідності» в соціальному
забезпеченні, коли людина втрачає набагато більше, якщо її прибутки
дещо збільшуються (приміром, коли встановлюється допомога у
розмірі 20 грн для тих, чий сукупний середньомісячний дохід не пе¬
ревищує 50 грн. Особа, яка має дохід у розмірі 51 грн, допомоги не
отримає і, відповідно, втратить 19 грн). В цілому, з поліпшенням об¬
ставин життя, надання допомоги повинне припинятися (приміром,
людина з функціональними обмеженнями, яка навчилася протистоя¬
ти певному безсиллю, може втратити допомогу, або особа, що корис¬
тується суспільним житлом, повинна буде звільнити його). Але ті, чиї
життєві обставини змінюються, часто почувають себе несправедливо
скривдженими.
Вибірковий розподіл благ часто не досягає тих, на кого він спрямова¬
ний. Люди не звертаються по допомогу іноді тому, що нічого не зна¬
ють про існуючі служби, не вірять у можливість отримання допомоги
або через складність процедур реєстрації.
5. Висновки.
Встановлення критеріїв відбору спрямоване на виокремлення тих, хто потребує
допомоги
більшою мірою, ніж інші.
Критеріями відбору можуть бути демографічні, соціальні, фізичні, еко¬номічні
характеристики індивідів: стать; вік; сімейний стан; стан здоров'я; професія;
розмір
доходу; наявність засобів для існування; житлові умови. Так, приміром,
«Порядок надання
щомісячної грошової допомоги малоза¬безпеченій особі, яка проживає разом з
інвалідом І
чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії
медичного
закла¬ду потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним»,
вста¬новлює такі
критерії для призначення допомоги по догляду:
• встановлена інвалідність І чи II групи внаслідок психічного
розладу
опікуваної особи;
• наявність висновку лікарської комісії медичного закладу про
потребу
у постійному сторонньому догляді опікуваної особи;
• постійне проживання разом з опікуваною особою;
розмір сукупного доходу з розрахунку на одну особу менший за ви¬
значений.
Визначення критеріїв відбору отримувачів допомоги та встановлення меж при
призначенні
допомоги, окрім того, що регулюються чинником по¬питу на таку допомогу -
наявними
потребами отримувачів, також обумов¬лені чинником пропозиції, зокрема
економічним
чинником - наявністю коштів. Так, приміром, при призначенні допомоги по
малозабезпеченості в Україні у 2002 р. критерієм відбору був розмір
середньомісячного
сукупно¬го доходу на одну особу. Але межа для призначення допомоги,
враховуючи
економічні умови в країні, була визначена не на рівні прожиткового
мініму¬му (який було
встановлено у 2002 р. у розмірі 342 грн на особу), а на «рівні
забезпечення державою
прожиткового мінімуму», встановленому Законом України «Про бюджет
на 2002 рік» у
розмірі 80 грн на місяць.
Разом з тим встановлення критеріїв відбору, окрім того, що воно спря¬моване
на
виокремлення тих, хто потребує допомоги більшою мірою, ніж інші, може
слугувати ще й
іншим цілям. За допомогою критеріїв відбору можна також заохотити населення до
бажаної діяльності. Приміром:
• продовження надання допомоги на дитину до досягнення 23 років за
умов отримання нею безперервної вищої освіти;
• призначення житлових субсидій безробітним тільки за умов їх
реєст¬
рації в службі зайнятості.
6. Список використаної літератури.
1. Арсеенко А. Г. Социально-экономический механизм регулирования трудовых
отношений (на примере США, Канады, Великобритании.) - К.,1995.
2. Гіденс Е. Соціологія: Пер. з англ. - К., 1999.
3. Генкин Б. М. Экономика и социология труда. — М., 1999.
4. Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами. — К., 1997.
5. Ерасов В. В., Скворцов Н. Н. Формирование рынка труда зарубежный опыт).
—
Краматорск, 1994.
6. Єременко В. Г. Основи соціальної економіки. — К., 1997.
7. О.Іванова Соціальна політика: теоретичні аспекти. Курс лекцій.-К.: Вид.
Дім
“КМ Академія”, 2003. –107с.
8. Лукашевич М. П. Соціологія праці. — К., 2004.
9. Лукашевич М.П. Соціологія економіки: Підручник.- К.: Каравела, 2005 с.
10. Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения
(социологический
анализ). — К., 1993.
11. Полторак В. А. Социология труда: Справочник. - Днепропетровск, 1997;
12. Радаев В. В. Экономическая социология. Конспект лекций. — М.,
1998.
И.Ромашов О. В. Социология труда. — М., 1999.
13. Рыночная экономика: Словарь / Под общ. ред. Г. Я. Кипермана. —
М.,1993.
14. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / За заг. ред. В. І.
Воловича. -
К., 1998.
15. Социология труда / Под ред. Н. Й. Дряхлова, А. Н. Кравченко, В. В.
Щербины. -
М., 1993.
16. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття / За ред.М. О.
Шульги. -
К., 1999.
17. В.Г.Федоренко, Ю.М.Ніколенко, О.М.Діденко, М.П.Денисенко, М.М.Руженський
Основи економічної теорії: Підручник \За науковою ред.. проф.. Федоренка В.Г.-
К.:
Алеута,2005 – 511 с.
7. Практичне завдання Варіант- 1: Задача.
Населення країни становить 30 млн.осіб, 6 млн.осіб – діти та
хворі психіатричних
лікарень; 8 млн.осіб- пенсіонери; безробітні – 2
млн.осіб; 1 млн.осіб – шукають
роботу і зайняті неповний робочий день.
Визначити кількість працездатного населення та офіційний
рівень безробіття?
1). Визначити кількість працездатного населення (робоча сила)
?
(Робоча сила = Населення - Особи поза робочою
силою)
30 000
000 - ( 6 000 000 + 8 000 000 ) = 16 000 000 ( осіб )
2). Визначити чисельність економічно активного населення (безробітні) ?
( Безробітні = зареєстровані безробітні + шукаючі роботу)
2 000 000 + 1 000 000 = 3 000 000 (осіб)
3). Визначити офіційний рівень безробіття?
Безробітні
Рб = ------------- х 100 % , де
Робоча сила
Рб - рівень безробіття;
Рб = 3 000 000 / 16 000 000 х 100% = 18,75 %
Відповідь:Рівень безробіття 18,75 %.
