План
План 1
1 Класифікація, основний зміст методів навчання 1
2 Організація та методика підготовки, проведення семінару з
менеджменту. 8
3 Підготуйте опорний конспект міні-лекції з теми „Відповідальність та
етика в менеджменті” і визначить перелік необхідних засобів
навчання. 9
1 Класифікація, основний зміст методів навчання
Метод навчання – це складне, багатоякісне багатовимірне педагогічне явище,
в якому знаходять відображення об’єктивні закономірності, принципи, цілі,
зміст і форми навчання. Цей зв’язок з іншими дидактичними категоріями
взаємозворотній: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони
не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної
реалізації.
Кожний метод навчання повинен виконувати не тільки освітню, розвивальну та
виховну функції, але й спонукальну і корекційну (розвиток сприймання, мислення,
уяви, пам’яті, емоційно-почуттєвої сфери).
Різномаїтість методів навчання зумовила різноманітність класифікацій ці
методи.
1) Характеристика методів навчання на основі зовнішніх форм їх прояву.
a) Словесні методи навчання
Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу, який
використовується для послідовного та емоційного повідомлення знань. Здебільшого
розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу (про
природні умови, факти, явища тощо).
Пояснення – словесний метод навчання, основне завдання якого –
розкрити причинно-наслідкові зв’язки і закономірності у розвитку природи,
людського суспільства і людського мислення. Пояснення іноді називають
найскладнішим видом розповіді. Часто, особливо на уроках в початковій школі,
пояснення поєднується з описом, бесідою, використанням наочності.
Навчальна лекція – передбачає усний виклад навчального матеріалу, який
характеризується великим об’ємом, складністю логічних побудов,
сконцентрованістю розумових образів, доведень і узагальнень (часто розглядається
як форма організації навчання). Лекція триває, як правило, весь урок, інколи
– два.
Основні умови ефективного проведення лекції: створення конкретного плану,
повідомлення учням теми, мети і завдань, логічний і послідовний виклад змісту
лекції, проблемність та емоційність викладу, гнучке управління розумовою
діяльністю учнів, запис основних положень, використання наочності, поєднання
лекції з семінарськими і практичними заняттями.
Бесіда – словесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого
– спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом
самостійних роздумів, висновків і узагальнень.
Робота з книгою як метод навчання забезпечує можливість багаторазово
опрацьовувати навчальну інформацію в доступному для учня темпі і в зручний час.
Робота з книгою передбачає декілька цілей: ознайомлення зі структурою, читання
окремих розділів, розв’язування прикладів чи задач, пошук відповідей на
запитання, виконання контрольних тестів, запам’ятовування матеріалу.
Навчальна дискусія – метод навчання, суть якого полягає в обміні поглядами
з конкретної проблеми з метою набуття нових знань, зміцнення власної думки,
формування вміння її відстоювати.
Диспут – метод навчання, суть якого полягає в цілеспрямованому
співставленні різних поглядів на наукову чи суспільну проблематику з метою
формування в учнів оціночних суджень, зміцнення світоглядних позицій.
Інструктаж – як метод навчання передбачає ознайомлення зі способами
виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових
операцій та організацію робочого місця. За місцем у навчальному процесі інструктаж
поділяють на вступний, поточний і заключний.
2) Наочні методи навчання
Наочні методи передбачають використання ілюстрацій і демонстрацій з метою
доказовості словесних тлумачень. Наочний метод – це спосіб
наочно-почуттєвого ознайомлення учнів з різними предметами, явищами, процесами, що
є об’єктами навчання. Наочні методи використовуються у тісному
взаємозв’язку із словесними. Їх специфічною особливістю є розвиток
спостережливості учнів.
Ілюстрування – наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття
предметів, процесів і явищ в їх символьному зображенні за допомогою плакатів,
карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.
Демонстрування – метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому
ознайомленні учнів з явищами, процесами, об’єктами в їх природному вигляді.
Цей метод використовують не тільки для розкриття динаміки явищ, що вивчаються, але
й для ознайомлення з зовнішньою і внутрішньою будовою предметів.
Спостереження – як метод навчання передбачає тривале цілеспрямоване
сприймання об’єктів чи явищ з фіксацією змін, які в них здійснюються, і на
цій основі – виявлення внутрішніх зв’язків і залежностей, розкриття
сутності явищ.
Відеометод. У зв’язку з інтенсивним використанням у навчальному процесі
сучасних джерел інформації (телебачення, відеомагнітофони, комп’ютери та
ін.) виділяють окремий метод навчання – відеометод. Його застосовують для
формування нових знань, їх контролю, закріплення, узагальнення, систематизації.
Водночас кіноекран та телевізор слабко стимулюють розвиток абстрактного мислення,
творчості і самостійності. Тому, щоб ефективно використовувати цей метод необхідна
спеціальна організація навчання.
a) Практичні методи навчання
Практичні методи навчання охоплюють різні види діяльності учнів і спрямовані на
формування навичок та умінь застосовувати знання в стандартних чи змінених умовах
з метою досягнення їх вищого рівня. В системі практичних методів навчання
використовуються такі основні прийоми: постановка завдання, планування його
виконання, управління процесом виконання, оперативне стимулювання, регулювання,
аналіз результатів, виявлення причин неправильних дій.
• Вправа – практичний метод навчання, який передбачає планомірне,
організоване, повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їх
якості. За характером навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні,
письмові, графічні, технічні. На основі дидактичних цілей вправи є: вступні,
пробні, тренувальні, контрольні і творчі.
• Лабораторна робота – практичний метод навчання, який передбачає
вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.
Лабораторний метод надає можливість учням оволодівати вміннями і навичками роботи
з обладнанням, вимірювати, обробляти результати і порівнювати їх.
• Дидактична гра – це спеціально створена ситуація (модель
реальності), з якої учням запропоновано знайти вихід. За такої умови учень є
активним перетворювачем дійсності. Серед дидактичних ігор, які використовуються в
практиці навчання можна назвати: предметні (математичні, лінгвістичні, біологічні,
географічні тощо); ігри-подорожі, вікторини тощо.
2) Характеристика методів навчання на основі внутрішнього логічного шляху
засвоєння знань
Ця класифікація враховує, насамперед, логіку руху змісту навчального матеріалу
– від конкретного до загального, від загального до конкретного, за
аналогією. В залежності від того, в якій логіці побудований зміст, виділяють
індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний і синтетичний методи
навчання.
Індуктивний метод забезпечує перехід від одиничного до загального в пізнавальному
процесі. Він використовується в основному на емпіричному рівні пізнання (вивчення
одиничних предметів і явищ), тоді, коли матеріал має фактичний характер чи
пов’язаний з формуванням понять.
Дедуктивний метод функціонує в логіці від загального до конкретного. Вчитель
спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починає
вирішувати конкретні завдання. Учні сприймають загальні положення чи закони з
наступним засвоєнням їх наслідків.
Традуктивний метод передбачає рух від окремого до окремого через його порівняння
за ознаками подібності (аналогія) чи відмінності. Характеризуючи цей метод з
позицій діяльності вчителя й учнів, необхідно зазначити, що аналогія не може
самостійно існувати. Тільки в єдності з іншими логічними методами (аналіз, синтез,
індукція, дедукція) вона сприяє реалізації завдань навчання.
Дедукція, індукція, традукція невіддільні від аналізу і синтезу, порівняння,
узагальнення, конкретизації.
Аналітичний метод навчання передбачає виділення з цілого окремої частини. Він має
такі компоненти: осмислене сприйняття інформації, виділення суттєвих ознак і
відношень, поділ на елементи і знаходження вихідної структурної одиниці;
осмислення зв’язків, їх синтез.
Синтетичний метод навчання передбачає уявне або практичне поєднання виділених
аналізом елементів або властивостей предмета в єдине ціле.
В методі порівняння виділяють такі дії: визначення об’єктів порівняння;
виявлення основних ознак; співставлення; встановлення подібності чи відмінності;
знакове оформлення результатів порівняння (таблиця, план, схема чи модель).
Для методу узагальнення характерними є такі дії: відбір типових фактів,
знаходження головного; порівняння; первинні висновки, їх теоретична інтерпретація;
аналіз діалектики розвитку явища; знакове оформлення результатів узагальнення
(формули, моделі, тенденції та ін.).
Метод конкретизації має такі компоненти: сходження від абстрактного до
конкретного; знакове оформлення результатів конкретизації (приклади, задачі,
схеми, моделі та ін.).
Виділення головного як метод навчання передбачає такі дії: конкретизація предмета
пізнання; розподіл інформації на логічні частини та їх порівняння; відокремлення
головного від другорядного; знаходження ключових слів, понять, смислових опорних
пунктів; групування матеріалу; висновок про предмет пізнання, знакове оформлення
(план, схема, опорний конспект, алгоритм, заголовок).
3) Характеристика методів стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної
діяльності.
Відповідно до цієї класифікації мотивів методи стимулювання навчальної діяльності
умовно поділяють на дві підгрупи:
1. Методи формування пізнавального інтересу.
2. Методи формування почуття обов’язку і відповідальності у
навчанні.
До основних методів формування інтересу належать: дискусія, диспут, метод
включення учнів у ситуацію особистого переживання успіху у навчанні, в інші
ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо),
метод опори на здобутий життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної, рольової
гри та ін.
Названі методи надають словесним, наочним, практичним та іншим методам додатковий
стимулюючий вплив.
До методів стимулювання обов’язку і відповідальності належать: переконання,
позитивного прикладу, практичного привчання до виконання вимог, створення
сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативного контролю за
виконанням вимог, осуду.
4) Характеристика методів контролю і самоконтролю в навчанні.
Методи контролю і самоконтролю спрямовані на перевірку
рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. Існують такі методи
контролю: спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці, усна
перевірка, письмова перевірка, контрольні і лабораторні роботи, твори, домашні
завдання, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка.
Методи усного контролю – здійснюється шляхом індивідуального і фронтального
опитування.
Методи письмового контролю спрямовані на аналіз документального матеріалу,
визначення характеру допущених учнями помилок, визначення засобів їх подолання.
Найбільш поширеними є такі методи письмового контролю: контрольні роботи, твори,
диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи програмованого типу (перелік
запитань і можливі варіанти відповідей).
Спостереження за навчальною діяльністю учнів як метод контролю виділяють умовно,
бо він органічно входить до всіх методів навчання і контролю, адже вчитель завжди
фіксує ступінь уважності учня, рівень його мислення, культуру поведінки, ставлення
до предмета.
Методи лабораторного контролю забезпечують можливість перевірити рівень
сформованості уміння застосовувати здобуті знання на практиці.
Метод самоконтролю спрямований на формування вміння усвідомлено регулювати власну
навчальну діяльність, удосконалювати її, попереджати помилки і неточності.
Кожний метод навчання вимагає активності не тільки вчителя, але й учнів. Один і
той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Правильне
застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння
учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність пізнавальної діяльності
учнів, можливість застосовувати знання на практиці.
2 Організація та методика підготовки, проведення семінару з менеджменту.
Семінарські заняття – використовують після вивчення основних розділів
програми з метою розвитку інтересу до навчального предмету, підвищення
ефективності колективної роботи з осмислення й систематизації знань, формування в
учнів уміння самостійно здобувати знання. Технологія підготовки і проведення
семінарського заняття передбачає певну послідовність дій учителя й учнів, яка
включає два етапи.
І. Підготовчий етап:
1. Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань,
основних і додаткових питань.
2. Розподіл пізнавальних завдань між учнями з урахуванням індивідуальних
особливостей.
3. Підбір основних інформаційних матеріалів.
4. Проведення групових та індивідуальних консультацій,
перевірка конспектів.
ІІ. Основний етап:
1. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.
4. Обговорення доповідей, рецензування відповідей.
5. Підведення підсумків.
Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на:
• семінари вивчення нового матеріалу;
• семінари узагальнюючого повторення (залік);
• змішані або комбіновані семінари.
За способом проведення (методом) семінарські заняття є таких видів:
• розгорнута бесіда;
• диспут;
• коментоване читання;
• розв’язування задач;
• обговорення доповідей;
• повідомлень;
• результатів творчих робіт.
3 Підготуйте опорний конспект міні-лекції з теми
„Відповідальність та етика в менеджменті” і визначить перелік
необхідних засобів навчання.
План лекції:
a) Етичні виміри менеджменту.
b) Сутність етики.
c) “Залізний” закон соціальної відповідальності.
d) Роль етики в бізнесі.
e) Сутність ділового етикету.
а) Етичні виміри менеджменту.
Практичну діяльність у кожній організації здійснюють конкретні менеджери і
виконавці відповідно до своїх функцій і посадових обов’язків, які можуть
бути зафіксовані у документах або ж становити предмет усних домовленостей. Але
жодна найретельніша інструкція не може визначити всі аспекти дій. Тому нерідко
всупереч інструктивним документам чи постановам працівники керуються власними
уявленнями і цінностями під час виконання тієї чи іншої роботи. Тут маються на
увазі етичні аспекти менеджменту, котрі відображають ще один надзвичайно важливий
механізм взаємодії суспільства й менеджменту.
Далеко не завжди ті самі вчинки, дії, форми поведінки у різних країнах набувають
однакової етичної поведінки. Так, наприклад, американське законодавство хабарі
вважає злочином, але допускає їх певною мірою з боку американських фірм за
кордоном. Так звані підмазки - невеликі виплати іноземним державним чиновникам з
боку американських компаній для того, щоб прискорити прийняття рішень, не тільки
не вважаються злочином, а й нерідко звільняються від оподаткування. Тобто
напівпідпільні подачки готівкою вираховуються із сум, які підлягають
оподаткуванню.
Сума таких виплат, за даними американської статистики, становить щорічно 98,3
млрд. дол. Ці витрати спрямовуються на виплати митному персоналу за прискорення
проходження митних формальностей, дрібних подарунків, чайових, прискорення
прийняття рішень, але не можуть використовувати на підтримку збуту, започаткування
нового бізнесу тощо.
b) Сутність етики.
Етика - система моральних принципів, яка зобов’язує відрізняти правильну
поведінку від неправильної. Як видно з цього визначення, розуміння ділової етики
багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів і
виконавців.
Важливо розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин
організації з навколишнім середовищем.
Що стосується організаційної етики та зовнішньої етики взаємовідносин організації
з навколишнім середовищем, то можна скористатися вимогами, яких дотримуються
провідні компанії у своїй діяльності, за оцінками Гарвардської школи бізнесу.
1. Етика відносин зі споживачами:
• безпечність товарів (послуг, робіт);
• надання інформації про товари і технологію їх виготовлення;
• право вибору покупцем товарів (послуг, робіт);
• урахування вимог споживачів;
• спонсорування освітніх програм безпечного використання продукції;
• поліпшення пакування і маркування;
• підвищення споживчої цінності продуктів;
• зменшення забрудненості продуктів.
2. Етика відносин зі співробітниками:
• відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості;
• особливий статус працівників із обмеженою дієздатністю;
• охорона здоров’я і техніка безпеки;
• навчання і розвиток персоналу;
• обговорення кар’єри;
• “Дитячий день” для працюючих батьків;
• програми оздоровлення і стрес-менеджменту.
3. Етика довкілля:
• контроль забруднення;
• захист середовища;
• збереження природних ресурсів;
• утилізація (переробка) відходів.
4. Екологічна етика:
• уникнення несприятливого впливу фірми на природне середовище;
• дотримання екологічних стандартів;
• участь у поліпшенні екології.
5. Етика відносин із партнерами:
• дотримання зобов’язань;
• недопущення маніпулювання інвестиціями;
• урахування інтересів партнерів під час розподілу прибутку.
6. Етика взаємовідносин із конкурентами:
• запобігання таємних угод на ринках;
• використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки
конкурентних стратегій;
• вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних
проблем.
7. Етика відносин із суспільством:
• збереження і розширення зайнятості;
• соціальна відповідальність;
• урахування місцевих традицій, звичаїв;
• дарування коштів, продуктів, послуг, робочого часу працівникам;
• спонсорування проектів соціального добробуту;
• підтримування освіти і мистецтва;
• підтримування громадських рекреаційних програм;
• участь у громадських роботах, проектах.
8. Етика відносин з державою:
• дотримання законодавства;
• добросовісна звітність;
• виконання державних замовлень у зазначені строки;
• уникнення хабарництва у взаємовідносинах із державними
службовцями.
9. Міжнародна етика:
• вироблення етичних стандартів, прийнятих у всьому світі;
• урахування національної культури;
• залучення місцевого персоналу;
• підтримування країн, що розвиваються, шляхом розвитку фірм з
конкурентами стратегіями;
• дотримання відповідальності між країнами в умовах вимушеного закриття
підприємств.
Причини неетичної поведінки:
1. недостатність законодавчої та нормативно-правової бази;
2. значний обсяг “тіньової” економіки;
3. конкурентна боротьба, що відсуває на дальній план етичні міркування;
4. зростаюче прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі коротші
періоди, тобто у кожному квартальному звіті;
5. відсутність належного стимулювання етичної поведінки керівників;
6. загальне зниження ролі етики в суспільстві;
7. певний тиск на рядових працівників з боку організації з метою пошуку
компромісів між їхніми цінностями вищого керівництва;
8. низькі моральні якості членів суспільства.
Інструменти поліпшення етичності поведінки в
організаціях:
• етичні стандарти (кодекси), які описують загальну систему цінностей,
етичні правила, яких мають дотримуватися працівники компанії;
• комітети з етики, які роблять повсякденну оцінку практики з позиції
етичних вимог. Деякі компанії замість таких комітетів, до складу яких включаються
авторитетні працівники, запроваджують посади адвоката з етики;
• соціальні ревізії, які проводяться для аналізу й оцінки звітів і
програм соціальної відповідальності компанії;
• навчання етичній поведінці керівників і рядових працівників.
c)“Залізний” закон соціальної відповідальності.
Менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність:
юридичну і соціальну.
Юридична відповідальність - додержання конкретних законів і норм регулювання, які
визначають, що може, а чого не може робити організація. Юридична відповідальність
притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.
Соціальна відповідальність - певний рівень добровільного реагування організації
на соціальні проблеми. Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній
моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії.
Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці минулого - на початок
20 ст., але й досі стосовно цієї проблеми не вщухають дискусії. Дуже часто при
цьому згадують ім’я Е.Карнегі. Ендрю Карнегі - провідний бізнесмен у
виробництві сталі, видав у 1990 році “Євангеліє процвітання”, де
виклав доктрину капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові
організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він
вклав понад 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував понад 2000 публічних
бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував
550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для
розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури.
Ще одним прибічником соціальної відповідальності ділових організацій став Роберт
Вуд - президент торговельної фірми “Сірс Рьобак енд К”, який у звіті
за 1936 рік нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов’язання
організації.
Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до
ворожого.
Аргументи на користь соц. відповідальності:
• сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;
• зміна потреб і очікувань широкої громадськості;
• залучення додаткових ресурсів для надання допомоги у
розв’язанні соціальних проблем;
• моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності.
Аргументи проти соціальної відповідальності:
• порушення принципу максимізації прибутку;
• додаткові витрати на соціальну відповідальність;
• недостатня звітність широкій громадськості;
• недостатня кваліфікація у розв’язанні соціальних проблем.
Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом
Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:
1.Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають
створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.
2.Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати
вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх операціях
для громадськості.
3.Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду
правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту,
надання послуг.
4.Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом
діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.
5.Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за
розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних
сфер їхньої діяльності.
d) Роль етики в бізнесі.
Етика бізнесу - ділова етика, що базується на чесності, відкритості, вірності
даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим
законодавством, встановленими правилами і традиціями.
Репутація фірми утворюється із простої суми прикладів гідної поведінки її
співробітників, яка демонструється:
• по відношенню до майна фірми;
• у ситуаціях, коли стикаються різні інтереси;
• при встановленні зовнішніх ділових зв’язків;
• при роботі з державними установами;
• у взаємовідносинах із клієнтами і конкурентами;
• у делікатних ситуаціях, коли перед співробітниками фірми стоїть
проблема вибору: оприлюднити чи зберегти у таємниці приклад порушення колегами
внутрішньофірмових правил та норм.
У розвинутих країнах сформувались три сучасні етичні
концепції менеджменту (принципи ділової етики):
1. утилітаризм;
2. дотримання прав людини і справедливість;
3. нова модель бізнесу.
Утилітаризм виходить з того, що “правильні” рішення приносять
найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції,
доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень на всі зацікавлені
сторони, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей.
Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які
мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному
випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків.
Концепція дотримання прав людини ґрунтується на добровільно взятих на себе
обов’язках менеджера захищати права інших людей і уникати будь-яких рішень,
які порушують ці права. Менеджер у такому випадку не буде примушувати інших діяти
всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за
останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки,
що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших
елементів природи і довкілля.
Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитися однаково до всіх
людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час
розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди
іншим, тощо. Отже, основується на поняттях порядності і чесності.
Намітилась тенденція переходу бізнесу від економічної моделі, яка була притаманна
минулому, до соціоекономічної моделі, яка притаманна розвиненим країнам після 80-х
років 20 століття.
e) Сутність ділового етикету.
Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні форми діяльності фірми, і
не може бути викладена за допомогою певного переліку правил поведінки і
спілкування. Етика свою закінчену форму набуває у вигляді ділового етикету, який в
цілому можна охарактеризувати як основу кодексу поведінки, прийнятого у
бізнес-середовищі.
Використовуючи норми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку
колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес
управління. особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в бізнесі, так
як крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і
культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Основними складовими
бізнес-етикету є:
1.Правила привітання.
2.Правила звертання.
3.Правила представлення.
4.Організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, прийомів, ділового
листування).
5.Ділова субординація.
6.рекомендації щодо формування зовнішнього обліку ділової людини.
7.Етичні норми грошових відносин.
8.Правила обміну подарунками і сувенірами.
9.Прийнятність чайових.
