1 Основоположники школи адміністративного менеджменту, сутність їх ідей.

Адміністративний менеджмент – це напрям управлінських досліджень, ядром яких були спроби створити набір універсальних принципів управління, що дали б змогу на основі діагностики конкретної організації виробити напрями підвищення її ефективності.
Найвидатнішими представниками цієї школи були Анрі Файоль (Henri Fayol) (1841–1925), Честер Бернард (Chester Barnard) (1886-1961) та Мері Паркер Фоллетт (Mary Parker Follett) (1868–1933).
Розробка проблем наукового управління, що  розгорнулася  на  початку  XX сторіччя і зосередила свою увагу  на  діяльності  і  спеціалізації керівника, зіткнулася з необхідністю  аналізу  побудови  і  створення принципів функціонування організації в цілому. Відповіддю на  цю  потребу практики  стали  роботи  Анрі  Файоля, що  запропонували  ряд   організаційних принципів, необхідних  для ефективного управління компанією.
На  думку  американських  істориків  менеджменту,   Файоль   є найбільше значною фігурою в науці управління першої  половини  XX  в. И основоположником школи адміністративного менеджменту,  іноді називаної так само класичною школою менеджменту. На відміну від школи наукового  управління, що  займалася,  в  основному, питаннями раціональної організації праці окремого робітника,  представники класичної  школи  зайнялися  розробкою  підходів   до   удосконалювання керування організацією в цілому. Даний підхід пояснюється тим,  що  Файоль і його послідовники мали  досвід  роботи  як  керівників  вищої ланки управління у великому бізнесі.
Метою  адміністративної  школи  Файоля  було  створення  універсальних принципів  управління,  ідучи  яким,  по  переконаннях  творців  школи, організація, безсумнівно, досягне успіху.
Успіх компанії Анрі Файоль пов'язував із послідовним і систематичним застосуванням в управлінні простих, проте важливих принципів. У своїй праці "Загальний і промисловий менеджмент" ("General and Industrial Management") (1916) він сформулював 14 базисних принципів управління:
1. Поділ робочих обов'язків. Спеціалізація сприяє зростанню виробництва завдяки підвищенню продуктивності праці.
2. Влада. Менеджери повинні мати право віддавати накази. Таке право надає їм влада. Однак паралельно з нею існує і відповідальність. Там, де реалізується влада, зростає відповідальність.
3. Дисципліна. Працівники мають виконувати правила, якими керується організація. Добра дисципліна – наслідок продуктивного керівництва, чіткого взаєморозуміння між менеджерами й працівниками щодо правил організації та законних стягнень за порушення правил.
4. Єдність керівництва. Кожен працівник має отримувати накази лише від одного керівника.
5. Єдність спрямування. Кожен з видів організаційної діяльності, спрямований на досягнення однієї й тієї самої цілі, має спрямовувати один менеджер з використанням одного плану.
6. Підпорядкування індивідуальних інтересів загальним. Інтереси будь-якого працівника чи групи працівників не можуть переважати інтереси організації загалом.
7. Винагорода. Працівники мають отримувати за свою працю гідну винагороду.
8. Централізація. Централізація означає ступінь, до якого підлеглі беруть участь в ухваленні рішень. Питання централізації (делегування менеджерам) або децентралізації (делегування підлеглим) є питання належного співвідношенням. Завдання полягає в тому, щоб знайти для кожної ситуації оптимальний ступінь централізації.
9. Скалярний ланцюжок. Ієрархія влади від найвищого керівництва до найвищих рівнів становить скалярний ланцюжок. Комунікація має проходити цим ланцюжком. Однак якщо просування ланцюжком спричиняє зволікання, то, за згодою всіх сторін, можна сформулювати зустрічну комунікацію, яка дасть змогу інформувати адміністраторів.
10.  Порядок. Люди й матеріали мають перебувати в потрібний час у належному місці.
11. Рівність. Менеджери мають ставитися до своїх підлеглих справедливо й доброзичливо.
12. Стабільність складу персоналу. Висока плинність кадрів неефективна. Обов'язок менеджерів – забезпечити належне планування штатів і простежити за призначенням на вакантні посади належних осіб.
13. Ініціатива. Працівники, які мають змогу виношувати і впроваджувати свої плани, працюватимуть на повну силу.
14. Дух одностайності. Формування духу однієї команди сприяє гармонії та єдності організації.
Анрі Файоль вперше запропонував розглядати управлінську діяльність як самостійний об'єкт дослідження, виокремив п'ять основних елементів, з яких складаються функції адміністративного управління: прогнозування, планування, організація, координація та контроль. Файоль визначив відмінності між "менеджментом, управлінням" як інтегрованим впливом і "адмініструванням", яке здійснювалося виключно через людей. З якостей, необхідних менеджеру, Файоль виділяв компетентність і надбання досвіду.
Мері Паркер Фоллетт розглядала проблеми етики, влади, лідерства, максимізації віддачі від підлеглих. У книзі "Нова держава" ("New State", 1918) Фоллетт висунула ідею гармонії праці і капіталу, що могла бути досягнутою за рахунок правильної мотивації з урахуванням інтересів усіх сторін.
Дослідження Честера Бернарда присвячено "неформальній організації", яка існує в будь-якій організації. Неформальні відносини є могутньою силою, яку можна використати для підвищення ефективності організації. Честер Бернард стверджував, що індивіди, які володіють свободою волі, мають право вирішувати, чи необхідно слідувати наказам менеджменту. Таким чином, неприйняття влади працівниками може стати критичним чинником успіху організації.
Крім того,  представниками  адміністративної  школи  були Л.Урвік, М. Вебер, Д.Муні, Г. Черч і ін.
Ставши фундаментальними,  принципи  теорії  адміністрації  не  перестали носити гнучкий  характер  і  враховувати  ситуацію,  у  якій  здійснюється управління. Система  принципів  завжди  залишається  відкритої  для  доповнень, змін, заснованих на новому досвіді.  Навіть  саме  застосування  принципів  на практиці, за  словами  Файоля,  «важке  мистецтво, що  вимагає  вдумливості, досвіду, рішучості і почуття міри».
Теорія адміністративного менеджменту не набула логічної завершеності. Проте вся концепція адміністративної теорії стала важливим кроком у розвиткові теорії менеджменту, пропонуючи гнучкі дороговкази до управлінських дій.

2 Скласти інструкцію діяльності підрозділу громадської організації

1. Громадська рада при лікарнях (далі - Громадська рада) є консультативно-дорадчим органом, який утворюється при місцевому органі охорони здоров’я з метою здійснення координації заходів, пов'язаних із забезпеченням проведення консультацій з громадськістю з питань реалізації конституційного права громадян на охорону  здоров’я.
2. У своїй діяльності громадська рада керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, і Міністерства охорони здоров’я, Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, рішеннями органу охорони здоров’я, при якому вона утворена, а також цим Положенням.
3. Основними завданнями громадської ради є:
• сприяння реалізації громадянами конституційного права на охорони здоров’я;
• забезпечення врахування громадської думки у процесі підготовки та організації виконання рішень центральних і місцевих органах охорони здоров’я.
4. Громадська рада відповідно до покладених на неї основних завдань:
• готує і подає пропозиції до орієнтовного плану проведення консультацій з громадськістю;
• подає пропозиції щодо строків проведення публічних громадських обговорень;
• подає пропозиції щодо проведення консультацій з громадськістю з питань, не передбачених орієнтовним планом;
• розробляє та подає на розгляд пропозиції до плану проведення консультацій з громадськістю за визначеною тематикою із зазначенням переліку питань, строків та етапів, порядку оприлюднення інформації про проведення консультацій та врахування їх результатів;
• здійснює інші заходи щодо організації та проведення консультацій з громадськістю;
• опрацьовує отримані за результатами проведення консультацій з громадськістю пропозиції і зауваження і подає їх до громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я, для обговорення іншими громадськими радами, узагальнення та поданні в установленому порядку відповідному органу охорони здоров’я;
• розглядає скарги громадян та сприяє реалізації права громадянина на охорону здоров’я;
• систематично інформує громадськість, зокрема через засоби масової інформації, про свою діяльність, прийняті рішення та стан їх виконання.
5. Громадська рада з метою виконання покладених на неї завдань має право:
• отримувати від громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я чи, в установленому порядку від відповідного органу охорони здоров’я, інформацію, необхідну для своєї роботи;
• утворювати постійні та тимчасові робочі органи (комітети, комісії, експертні групи) відповідно до напрямів роботи;
• залучати до своєї роботи представників органів здоров’я, вітчизняних і міжнародних експертних та наукових організацій (за згодою їх керівників), а також окремих фахівців;
• проводити асамблеї, конференції, збори.
6. Громадська рада є добровільним об’єднанням медичних працівників (лікарів, акушерів, медсестер та ін.), фармацевтів, провізорів, власників медичних, аптечних та фармацевтичних підприємств, громадських організацій, що відображають інтереси громадян, зацікавлених у отриманні медичної допомоги та членів їх сімей, та окремих громадян, яких цікавлять питання охорони здоров’я в Україні. До складу громадської ради включаються представники громадських організацій, професійних спілок та інших об'єднань громадян, засобів масової інформації. Склад громадської колегії затверджується наказом місцевого органу охорони здоров’я.
7. Громадську раду очолює голова, який обирається членами ради строком на два роки.
Голова громадської ради має заступників, які обираються з числа членів ради за його поданням.
8. Голова громадської ради:
• організовує діяльність ради;
• скликає та організовує підготовку засідання ради;
• підписує документи від імені ради;
• представляє раду в Громадській раді при Міністерстві охорони здоров’я України, у взаємовідносинах з органами охорони здоров’я, об'єднаннями громадян, органами місцевого самоврядування, засобами масової інформації;
9. Громадська рада провадить свою діяльність відповідно до затверджених нею планів роботи. Основною формою роботи громадської ради є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.
Засідання громадської ради є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як половина її членів.
Засідання громадської ради відкриті для представників органів охорони здоров’я, виконавчої влади та для усіх бажаючих прийняти в ньому участь.
10. Рішення громадської ради є правочинним, якщо воно приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.
Рішення ради мають рекомендаційний характер.
11. Для організаційного забезпечення своєї роботи громадська рада може утворювати робочий орган - секретаріат.
Порядок роботи секретаріату визначається громадською радою.
12. Забезпечення секретаріату громадської ради приміщенням, засобами зв'язку, створення необхідних умов для роботи ради та проведення її засідань здійснюється централізовано відповідно бюджету.