ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
Порядок складання фінансової звітності на прикладі ВАТ СКЗ 

 
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ 6
1.1. Огляд літературних джерел 6
1.2. Призначення, склад і вимоги до складання фінансової звітності 9
1.3. Характеристика основних форм фінансової звітності 23
2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ І ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ ЗВІТНОСТІ В ВАТ „СЛОВ’ЯНСЬКИЙ

КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД” 39
2.1. Коротка характеристика підприємства 39
2.2. Оцінка організації бухгалтерського обліку на підприємстві 41
2.3. Порядок складання фінансової звітності на підприємстві 48
3. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ „СЛОВ’ЯНСЬКИЙ

КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД” ПО ДАНИМ             ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ 64
3.1. Задачі і методика аналізу фінансово-господарської діяльності 64
3.2. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства 77
4. ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ПО УДОСКОНАЛЕННЮ          СИСТЕМИ ОБЛІКУ НА

ПІДПРИЄМСТВІ 94
4.1. Автоматизація облікового процесу 94
4.2. Вдосконалення фінансової і облікової політики 99
ВИСНОВКИ 106
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 110
Д О Д А Т К И 113

 
ВСТУП

Кожне підприємство в процесі свого функціонування має на меті дося-гнення

максимального ефекту від своєї діяльності, а це неможливо без ефек-тивного управління

ним. В свою чергу управління виступає творчим проце-сом керівника, що ґрунтується на

виважених рішеннях прийнятих на основі даних, що відображають реальний стан речей на

підприємстві.  Дані, що є основою прийняття рішень, представляються у формі фінансових

звітів від-повідних звітних періодів. Тому неможливо переоцінити значення повної та

достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підпри-ємства при

вирішенні поточних та перспективних господарських проблем. Для прийняття правильних

управлінських рішень на рівні підприємства по-винні використовуватись дані, які

відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для

користувачів. Як наслідок процес підготовки та складання фінансових звітів повинен бути

організова-ний відповідно до законодавства та забезпечувати користувачів повною, пра-

вдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності і фінансовий

стан підприємства. А так як є і зовнішні користувачі то фінансова звітність забезпечує у

повній мірі їх потреби, пов’язані з інформацією про даний суб’єкт господарювання. Отже,

фінансова звітність є провідною кате-горією, що покликана забезпечити користувачів в

інформації і як наслідок створити умови для ефективної та цілеспрямованої роботи

підприємства.
Цілями цієї роботи є  висвітлення основних категорій  фінансової звіт-ності та

особливостей складання її на підприємстві, тобто, розкриття значен-ня і основних

принципів фінансової звітності у відповідності з діючими нор-мативно–правовими актами;

характеристика фінансово-господарської діяль-ності та постановка фінансового обліку на 

підприємстві, звітність якого є об’єктом  дослідження. Наступною ціллю є розкриття

змісту, структури та порядку складання балансу, звіту про фінансові результати, звіту про

рух грошових коштів і власного капіталу з метою вдосконалення обліку, та скла-дання

звітності і використання її показників для управління.
Фінансові звіти складає більшість підприємств у всіх країнах світу. Ви-гадати

універсальний звіт, який відображав би фінансове життя підприємства у всій його

багатогранності, поки що не вдалося. Як показує практика, опти-мальним є складання

кількох різних звітів, кожний з яких розкриває ту чи іншу грань діяльності підприємства.

Так, баланс містить інформацію про стан активів, зобов’язань і власного капіталу

підприємства на конкретну дату (як правило, на останній день основного або проміжного

звітного періоду – року, кварталу або місяця). Це дає можливість судити про масштаби

підпри-ємства, а наявність графи “на початок звітного періоду” дозволяє дійти ви-сновків

і щодо деяких тенденцій його розвитку. Водночас за показниками ба-лансу важко судити,

наприклад, про те, наскільки успішною була діяльність підприємства у звітному періоді, які

доходи було отримано і які витрати здійснено. Цю інформацію містить звіт про фінансові

результати. А оскільки звітних форм кілька, дуже важливо, щоб наведені у них показники

взаємно доповнювали один одного, а коли потрібно – узгоджувалися між собою.
Інформація, яка викладена в фінансової звітності підприємства дозво-ляє виробити

необхідні заходи і процедури, спрямовані на:
- виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби;
- запобігання банкрутства і великих фінансових невдач;
- лідерство в боротьбі з конкурентами;
- росту економічного потенціалу підприємства;
- ріст обсягу виробництва і реалізації;
- максимізацію прибутку і мінімізацію витрат;
- забезпечення рентабельної роботи підприємства.
У цьому і полягає актуальність теми.
Тема дипломної роботи: „Порядок складання і аналізу фінансової звіт-ності

підприємства”.
Метою даної роботи є вивчення принципів формування фінансової зві-тності підприємства,

проведення фінансового аналізу підприємства на її ос-нові.
Задачами даної роботи є: вивчення нормативно-законодавчої бази по темі дослідження;

вивчення методології формування показників звітності; аналіз системи бухгалтерського

обліку досліджуваного підприємства; прове-дення аналізу фінансового стану підприємства

з метою виявлення резервів поліпшення його платоспроможності; прогнозування

можливих фінансових результатів, економічної рентабельності виходячи з реальних умов

господар-ської діяльності і наявності власних і позикових ресурсів; розробка конкрет-них

заходів, спрямованих на більш ефективне  використання фінансових ре-сурсів і зміцнення

фінансового стану підприємства.
Предметом дослідження є процес складання фінансової звітності під-приємства.
Об'єктом дослідження є фінансова звітність ВАТ „Слов’янський ко-мюікормовий завод”,

його виробничо-господарська і фінансова діяльність, а також фінансовий стан.

 
1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

1.1. Огляд літературних джерел

Розкриваючи тему дипломної роботи „Порядок складання і аналізу фі-нансової звітності

підприємства” був вивчений великий обсяг літератури, з яких можна звернути увагу на

наступні.
У більшому ступені робота ґрунтувався на нормативних документах, а саме на Положення

(стандарт) бухгалтерського обліку 2 „Баланс” у якому ви-значаються методологічні

принципи формування бухгалтерського балансу, також Законом України „Про

бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” №996-ХIV від 16.07.1999р.
Дуже доступно розкрита тема в книзі Грабової Н.Н., Добровського В.Н.: „Бухгалтерський

облік у виробничих і торговельних підприємствах”, Київ „А.С.К.”2003 . Книга складається з

двох розділів: „Теоретичні основи бухгалтерського обліку” і „Бухгалтерський облік у

виробничих і торговель-них підприємствах”. У першому розділі книги розкривається

теоретичний зміст основних категорій і принципів організації бухгалтерського обліку.

Другий розділ містить питання методики і техніки бухгалтерського і подат-кового обліку

стосовно до діючих законодавчих і нормативних актів в облас-ті обліку, звітності й

оподатковування. В другому розділі автор розкриває тему «Фінансова звітність» на

підставі нормативних документів. Як наочний посібник автор пропонує наскрізні приклади

і на підставі прикладів правиль-не оформлення документів. Наприкінці кожного підрозділу,

розділу, у виді таблиці надруковані основні бухгалтерські проводки,  для полегшення

робо-ти студентів.
 Вивчаючи методичний посібник „Облік на підприємстві” серії „Баланс

Бібліотека бухгалтера” №3,2004 , можна сказати, що в посібнику консультаційний матеріал

представлений на умовах наскрізного приклада ді-яльності промислово-торговельного

підприємства з моменту його реєстрації до одержання фінансових результатів.
Метою посібника „Облік на підприємстві” є розкриття тим бухгалтер-ського обліку на

прикладах із практикою заповнення первинної документації. Посібник призначений для

початківців, для тих, хто мало знаком з бухгал-терською наукою, але мріє опанувати

професією бухгалтера. Методичний посібник „Облік на підприємстві” - посібник про

сучасний бухгалтерський облік, що містить унікальну колекцію консультацій:
1) для бухгалтера (касира) – „Облік розрахункових операцій” із за-повненням

касової книги, грошового чека, касових видаткових і прибуткових ордерів, документів по

оформленню розрахунків з підзвітними особами;
2)  для бухгалтера матеріаліста – „Облік виробничих запасів” із за-повненням

Доручення, Журналу реєстрації доручень, Акта їхнього списання, Договору про повну

матеріальну відповідальність, Накладній, Податковій накладній, Оборотної і „сальдової”

відомостей обліку матеріалів;
3)  для заступника головного бухгалтера – „Облік основних засо-бів”, їхніх

ремонтів, нарахування амортизації основних засобів із застосуван-ням різних методів і

використанням 8 і 9 класу рахунків; складання Відомос-тей нарахування амортизації і

заповнення форм №03-1, 03-3, 03-6; „Облік ви-робництва”, „Облік реалізації готової

продукції” з розрахунками і складан-ням первинних документів.
У методичному посібнику описуються зміни, у яких говоритися про  нововведення

складання балансу. Крім бухгалтерського обліку в допомозі з кожної теми приведений

податковий облік з урахуванням внесених змін  За-коном №349 з 01.01.03 р. у закон про

прибуток.
Ціль книги „Бухгалтерський облік у торгівлі”, Н.Н. Грабової – розкрити особливості

організації бухгалтерського обліку торгово-комерційної діяльно-сті; на підставі діючих

нормативних документів викласти порядок обліку  то-варних операцій на підприємствах;

включаючи зовнішньоекономічну діяль-ність, основних засобів і нематеріальних активів,

праці і заробітної плати, ви-трат звертання і фінансових результатів діяльності. Так само

в книзі розгля-нуті методи економічного аналізу фінансового стану й оцінки платоспромо

-жності підприємств.
У сімнадцятому розділі виробляється аналіз господарської діяльності і фінансового стану

підприємства. Для зручності аналізу статті активу і пасиву балансу згруповані в однорідні

по змісту групи в необхідних аналітичних розрізах (нерухоме майно, що течуть активи й

ін.). Автор робить висновки по проведеному аналізі господарської діяльності підприємства

і дає свої реко-мендації з поліпшенню діяльності підприємства.
Підручник для середніх спеціальних навчальних закладів, написаний Савицької Г.В.

„Аналіз господарської діяльності підприємства”, Москва, 2001, складається з двох частин.

У першій частині підручника викладаються теоретичні основи аналізу господарської

діяльності підприємства як системи узагальнених знань про предмет, метод, задачі,

методиці й організації мікро-економічного аналізу. Друга частина присвячена методиці

комплексного аналізу результатів господарської діяльності підприємств. Розглянуто

новітні методики аналізу, характерні для ринкової економіки. Значне місце приділя-ється

викладові методики фінансового аналізу підприємства з урахуванням останніх наробітків у

цій предметній області. Після кожної теми приводяться питання і завдання для перевірки і

закріплення знань.
При викладі матеріалу автор виходив з того, що студенти, що вивчають даний предмет,

уже знайомі з питаннями економіки, організацією і плану-ванням виробництва на

промислових підприємствах, бухгалтерським обліком і звітністю, статистикою, фінансовим

менеджментом, маркетингом і іншими суміжними дисциплінами, на які спирається аналіз

господарської діяльності.
У двадцять четвертих розділів автор проводить аналіз фінансового ста-ну підприємства.

Джерелами для аналізу є документи бухгалтерського облі-ку: „Баланс”, „Звіт про

наявність і рух основних коштів”, „Баланс виробничої потужності” і ін.
У підручнику „Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України” описані

основи теорії бухгалтерського фінансового обліку, його ор-ганізація на підприємствах

України. Велика увага приділяється вивченню економічного змісту рахунків

бухгалтерського обліку і методології його ве-дення з урахуванням вимог пропонованих

Національними стандартами, з ви-користанням останніх нормативних документів,

введених в Україні з 1 черв-ня 2000 року.
Автор підручника – професор кафедри обліку й аудита Українського державного

університету харчових технологій Н.М. Ткаченко.
Підручник складається з двох розділів. У першому описуються основи бухгалтерського

обліку. В другому – бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України. У

підручнику чітка будівля бухгалтерського балансу зі змінами, що відбувалися в організації

і техніку ведення обліку. Це підви-щує роль обліку як основного засобу одержання

достовірної інформації для прийняття економічно обміркованих рішень і передбачення

ризику у вироб-ничо-господарській фінансовій діяльності підприємства, у системі

оподатко-вування, у складанні балансу, фінансової звітності й ін.

1.2. Призначення, склад і вимоги до складання фінансової звітності

Фінансова звітність – це узагальнена інформація, яка ґрунтується на даних

бухгалтерського обліку про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів

підприємства і потрібна зацікавленим особам (користувачам) для прийняття рішень.
Терміном “підприємство” позначено широке коло осіб, адже згідно з Законом про

бухгалтерський облік обов’язок складати фінансову звітність поширюється на всіх

юридичних осіб, створених відповідно до законодавст-ва України, незалежно від їх

організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва суб’єктів

господарської діяльності.
У деяких випадках бухгалтерську звітність складають і неюридичні особи. Зокрема,

відповідно до п.5 ст.8 Закону про бухгалтерський облік філії, представництва, відділення

та інші відокремлені підрозділи, якщо їх виділено на окремий баланс, зобов’язані вести

бухгалтерський облік. Результати тако-го обліку включають до фінансової звітності

підприємства – юридичної осо-би. Показники діяльності філій, представництв, відділень та

інших відокрем-лених підрозділів підприємства, не виділених на окремий баланс, також

включають до фінансової звітності юридичної особи, як це передбачено п.11 П(С)БО 1. [1]
До користувачів фінансової звітності відносяться як юридичні, так і фі-зичні особи, яким

для прийняття рішення потрібна інформація про діяльність підприємства. Усіх

користувачів можна умовно розділити на зовнішніх і вну-трішніх.
До зовнішніх користувачів належать:
- інвестори;
- акціонери;
- кредитори та постачальники;
- покупці та клієнти;
- податкові органи;
- органи державної статистики;
- інші державні установи.
До внутрішніх користувачів належать:
- керівництво підприємства;
- управлінський персонал;
- працівники підприємства;
- профспілкові органи.
У п.1. ст.14 Закону про бухгалтерський облік вказані користувачі, яким підприємства

зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність. До таких користувачів

відносяться:
- органи, до сфери управління яких належать підприємства;
- трудові колективи (на їх вимогу);
- власники (засновники) підприємства.
Зазначеною нормою Закону передбачено також, що “органам виконав-чої влади та іншим

користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства”. У Порядку №

419 конкретно названо й деяких інших корис-тувачів фінансової звітності. Зокрема, у

встановлених законодавством випад-ках підприємства зобов’язані звітувати перед:
- органами державної статистики;
- органами Державного казначейства (щодо бюджетних асигнувань, одержаних з

державного бюджету);
- фінансовими відділами райдержадміністрацій, міськвиконкомів; фі-нансовими

управліннями обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій (щодо

використання асигнувань, отриманих із місцевих бюджетів). [2]
Комерційні банки подають фінансову звітність також Національному банку України.
Потреби користувачів визначають обсяг інформації, а, відповідно, і склад фінансової

звітності, а також її види та форми. Цілком зрозуміло, що користувачам фінансової

звітності великого заводу потрібна більш докладна інформація, ніж користувачам

фінансової звітності невеликої майстерні, а потреби користувачів звітності банків суттєво

відрізняються від потреб кори-стувачів звітності бюджетних установ. Чинні нормативні

документи бухгал-терського обліку (у тому числі Закон про бухгалтерський облік)

враховують це і передбачають різну за складом, видами та формами фінансову звітність

для різних категорій суб’єктів господарювання.
Форми фінансової звітності перелічено у п.2 ст.11 Закону про бухгал-терський облік.

Усього їх п’ять:
- баланс;
- звіт про фінансові результати;
- звіт про рух грошових коштів;
- звіт про власний капітал;
- примітки до звітів.
Форми фінансової звітності та порядок їх складання згідно з статтею 11 Закону про

бухгалтерський облік встановлено:
- Державним казначейством України (для бюджетних установ);
- Національним банком України (для банків);
- Міністерством фінансів України (для всіх інших підприємств і орга-нізацій).
Але не всі суб’єкти господарювання зобов’язані складати і подавати користувачам

повний комплект (тобто всі п’ять форм) фінансової звітності.
За складом розрізняють фінансову звітність:
- суб’єктів малого підприємництва та представництв іноземних суб’єктів

господарської діяльності;
- інших суб’єктів господарської діяльності. [2]
Відповідно до п.3 ст.2 Закону про бухгалтерський облік “суб’єкти під-приємницької

діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного

обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у

порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності”. А п.3

ст.11 зазначеного Закону перед-бачено, що “для суб’єктів малого підприємництва і

представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями

(стандарта-ми) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі

балансу і звіту про фінансові результати”.
Керуючись цією нормою Закону про бухгалтерський облік, Міністерст-во фінансів України

розробило не запланований спочатку (тобто не включе-ний до Програми реформування

системи бухгалтерського обліку із застосу-ванням міжнародних стандартів) стандарт П

(С)БО 25. Цим стандартом пе-редбачено, що фінансова звітність суб’єктів малого

підприємництва включає тільки дві форми:
- баланс;
- звіт про фінансові результати.
Обидві ці форми об’єднані загальною назвою (“Фінансовий звіт суб’єкта малого

підприємництва”) і мають скорочену (порівняно з аналогіч-ними формами для інших

підприємств) кількість показників.
Згідно зі ст.12 Закону про бухгалтерський облік суб’єкти господарю-вання, які мають

дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні го-сподарські операції зобов’язані

складати і подавати консолідовану фінансову звітність, тобто звітність, що відображає

фінансовий стан, результати діяль-ності та рух коштів юридичної особи та її дочірніх

підприємств як єдиної економічної одиниці.
Крім консолідованої фінансової звітності, існує ще зведена звітність, яку складають і

подають:
- міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління

яких належать підприємства, засновані на державній власності, а також господарських

товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у дер-жавній власності;
- органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на

комунальній власності, - щодо всіх підприємств, що належать до сфери їх управління, а

також щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у комунальній

власності;
- об’єднання підприємств – щодо всіх підприємств, що входять до їх складу.
Перелік видів діяльності, за якими складають зведену фінансову звіт-ність, затверджено

Наказом № 37.
Відповідно до статті 13 Закону про бухгалтерський облік і пункту 12 П(С)БО 1 звітним

періодом для складання фінансової звітності є календар-ний рік. Проміжну звітність

складають щоквартально або щомісяця нароста-ючим підсумком з початку звітного року, і

вона для всіх підприємств вклю-чає тільки дві форми – баланс і звіт про фінансові

результати.
У окремих випадках звітний період може бути меншим або більшим за рік. Зокрема:
- перший звітний період щойно створеного підприємства може бути меншим ніж

12 місяців, але не повинен перевищити 15 місяців. Зазначені но-рми дозволяють дійти

висновку про те, що підприємства, створені (зареєст-ровані) у період з 1 жовтня до 31

грудня, фінансову звітність за цей період не складають. Першим звітним періодом для них

буде період із дати реєстрації до кінця наступного року;
- звітним періодом підприємства, що ліквідують, є період з початку року до дати

прийняття рішення про його ліквідацію. Це передбачено п.3 ст.13 Закону про

бухгалтерський облік і п.13 П(С)БО 1.
Згідно з п.21 П(С)БО 1 у кожному фінансовому звіті (залежно від його форми) має бути

вказано:
- або дату, станом на яку наведено його показники (баланс);
- або період, який охоплює цей звіт (звіт про фінансові результати, звіт про рух

грошових коштів, звіт про власний капітал). Якщо період, за який складено фінансовий

звіт, відрізняється від основного (календарний рік) або проміжного (квартал, місяць)

звітного періоду, то причини та наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до

фінансової звітності.
Відповідно до вимоги ст.14 Закону про бухгалтерський облік постано-вою Кабінету

Міністрів України затверджено Порядок № 419, яким визначе-но порядок і встановлено

такі терміни подання фінансової звітності:
- квартальна (крім зведеної та консолідованої) – не пізніше 25 числа місяця,

наступного за звітним;
- річна – не пізніше 20 лютого року, наступного за звітним.
Якщо дата подання звітності збігається з неробочим (вихідним або свя-тковим днем),

термін подання переносять на перший після вихідного робо-чий день.
Для подання і сприйняття інформації найзручнішою є таблична форма. Саме тому всі

звітні форми (у тому числі й примітки до фінансової звітності) подано у вигляді таблиць.
Основний елемент форм фінансової звітності – стаття. Кожна стаття відповідає

конкретному виду об’єктів обліку (активів, зобов’язань, капіталу, витрат, доходів тощо).

Як правило, стаття – це один рядок, що має свій код (умовну позначку), який складається

з трьох цифр. У балансі деякі статті складаються з трьох цифр. Наприклад, стаття

“Нематеріальні активи” має три рядки (їх коди 010, 011, 012). За економічним змістом

статті об’єднано в роз-діли та частини. [13, c.164]
В українському варіанті фінансових звітів (на відміну від міжнародної практики, де статті

звітів визначають самі підприємства, керуючись при цьо-му принципами складання

фінансової звітності) найменування статей (показ-ників), а також коди рядків

стандартизовано (встановлено відповідними ста-ндартами) і в усіх формах відображено в

графах 1 і 2. Решту граф призначено для заповнення показниками підприємства, яке

звітує. Причому в різних фо-рмах звітності для заповнення призначено різну кількість

граф. У балансі (форма № 1) їх дві:
- в одній (графа 3) відображають показники на початок звітного пері-оду;
- у другій (графа 4) – на кінець того самого звітного періоду, тобто на дату

складання балансу.
У звіті про фінансові результати (форма № 2) і у звіті про рух грошових коштів (форма №

3) наводять показники як за звітний, так і за попередній пе-ріоди. Отже, забезпечують

порівнянність показників – одну з якісних харак-теристик фінансової звітності,

передбачених п.14 П(С)БО 1. Але у звіті про фінансові результати для заповнення

призначено дві графи, а в звіті про рух грошових коштів - чотири, оскільки в кожній статті

(як за звітний, так і за попередній періоди) потрібно подати дані про надходження та

витрати. У звіті про власний капітал (форма № 4) кожна графа відповідає одному з видів

капіталу (статутний, додатковий, резервний тощо). А в примітках до річної фінансової

звітності (форма № 5), що складається з кількох автономних роз-ділів, у різних розділах

різна кількість граф. [3]
Як правило, графи “на початок звітного періоду” і “за попередній пері-од” заповнюють

шляхом простого перенесення до них показників із звітних форм за відповідний період.

Але у деяких випадках ці показники слід відко-ригувати. Зокрема, “шляхом коригування

сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року” відображають:
- виправлення помилок, допущених під час складання фінансових зві-тів у

попередніх періодах (п.4 П(С)БО 6);
- вплив зміни облікової політики на події та операції минулих пері-одів (п.12 П

(С)БО 6).
Загальну суму коригувань відображають також у рядку 050 (із розшиф-ровкою за видами

коригувань у рядках 020, 030 і 040) звіту про власний капі-тал у графі 8 “Нерозподілений

прибуток”.
Пунктом 10 П(С)БО 1 встановлено певні критерії, яким повинна відпо-відати стаття, для

того, щоб була підстава відобразити її у фінансовій звітно-сті. Такими критеріями

визначено:
- наявність ймовірності надходження і вибуття майбутніх економіч-них вигод,

пов’язаних з цією статтею;
- можливість достовірної оцінки статті.
Ці самі критерії застосовують і для визнання відповідних об’єктів облі-ку (основних

засобів, запасів, зобов’язань, доходів, витрат тощо) з метою ві-дображення їх у

бухгалтерському обліку. Це означає, що до фінансової звіт-ності включають (у вартісному

вираженні) ті об’єкти, які раніше вже було ві-дображено в бухгалтерському обліку.

Джерелом інформації для складання фінансових звітів є дані бухгалтерського обліку:

сальдо й обороти за рахун-ками та субрахунками, деякі показники аналітичного обліку.

Тому такою ва-жливою є узгодженість між Планом рахунків і статтями фінансових звітів.
Складанню звітів повинен передувати аналіз усіх показників, які до них входять. І якщо

якісь із них не відповідають зазначеним критеріям, необхідно виконати відповідні

коригування.
Крім того, фінансові звіти повинні відповідати певним якісним харак-теристикам. Перелік

цих характеристик наведено в п.14-17 П(С)БО 1. До них належать:
- дохідливість і однозначність тлумачення (за умови, що користувачі мають

достатні знання і зацікавленість у сприйнятті інформації, яка містить-ся у фінансових

звітах);
- доречність і достовірність інформації. При цьому доречною вважа-ють

інформацію, яка “…впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно

оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки,

зроблені у минулому”, а достовірною вважають ін-формацію, яка “…не містить помилок

та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності”; [2]
- порівнянність, можливість порівнювати фінансові звіти підприємст-ва за різні

періоди, а також фінансові звіти різних підприємств.
Конкретний зміст статей фінансових звітів згідно з п.9 П(С)БО 1 визна-чено відповідними

положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
Щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:
• підприємство;
• дату звітності та звітний період;
• валюту звітності та одиницю її виміру;
• відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду;
• облікову політику підприємства та її зміни;
• консолідацію фінансових звітів;
• припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;
• обмеження щодо володіння активами;
• участь у спільних підприємствах;
• виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригуван-ня;
• переоцінку статей фінансових звітів;
• іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними по-ложеннями

(стандартами).
Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фінансовій зві-тності, включає:
- назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприєм-ства

(країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);
- короткий опис основної діяльності підприємства;
- назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство, або назву

його материнської (холдингової компанії);
- середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного пе-ріоду.
Принципи ведення бухгалтерського (фінансового) обліку у світовій практиці регулюються

положеннями (стандартами), які розробляють профе-сійні організації бухгалтерів. При

цьому вони мають рекомендаційний харак-тер та ґрунтуються на концептуальній основі

складання та подання фінансо-вих звітів, розробленій Комітетом з міжнародних

стандартів бухгалтерського обліку. [26, c.312]
В Україні основи нової системи бухгалтерського обліку закладено в За-коні України “Про

бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та конкретизовано в національних

положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Методологічні засади застосування

нового Плану рахунків бухгал-терського обліку та обліку окремих господарських операцій

викладено у від-повідних положеннях (стандартах)  бухгалтерського обліку.
Закон надає підприємствам право самостійно визначати облікову полі-тику та розробляти

систему і форми внутрішньогосподарського (управлінсь-кого) обліку, звітності і контролю.

Отже, держава встановлює правила й про-цедури обробки економічної інформації та

складання фінансової звітності тільки для зовнішніх користувачів.
Загалом, ознайомившись з принципами бухгалтерського обліку та звіт-ності, які

передбачені МСБО, можна вважати, що українські бухгалтери ке-рувалися ними у своїй

практичній діяльності задовго до їх письмового ви-кладу. Але робили вони це

неусвідомлено, оскільки вітчизняні підручники і посібники з бухгалтерського обліку не

містили словесного опису принципів, тоді як західна бухгалтерська школа дає майбутнім

бухгалтерам ці відомості вже з перших днів їх знайомства з предметом.
Майже усі перелічені у МСБО принципи не є абсолютно новими для вітчизняних

бухгалтерів, окрім хіба принципу обачності.
Сутність принципу обачності полягає у виборі бухгалтером такого ме-тоду оцінки, який

дозволяє уникнути заниження у фінансовій звітності ви-трат і зобов’язань та відповідно

завищення активів і доходів.
Дотримання цього принципу поки що не дуже властиве українським підприємствам. Можна

сказати, він діє навпаки. Підприємці прагнуть показа-ти у звітності якомога більше витрат

і, відповідно, менше доходів з метою мінімізації податкових платежів, оскільки до

користувачів фінансової звітно-сті в основному зараховують переважно податкові органи.

Щодо інших кори-стувачів (інвесторів, партнерів по бізнесу, клієнтів, постачальників) то,

як правило, вони не виявляють серйозної зацікавленості в отриманні достовір-ної

фінансової інформації про підприємство. Тому керівники підприємств і не прагнуть

показати своє підприємство у вигідному світлі. Інакше кажучи, немає інтересу до

інформації – немає і потреби у її розкритті.
Потреба у мінімізації податків поки переважає над потребою надавати об’єктивну

інформацію про стан справ.
На відміну від українських, американські та західноєвропейські бізнес-мени прагнуть

прикрасити показники фінансово-майнового стану своїх під-приємств, оскільки для них

набагато важливіше показати користувачам фі-нансової звітності, що бізнес розвивається

успішно, фінансовий стан стійкий, зобов’язання в нормі, рентабельність висока. Усе це

обіцяє інвесторам та ак-ціонерам високі відсотки та дивіденди.
Щодо решти принципів, то вітчизняні бухгалтери користувались ними і раніше, бо без них

облік був би неможливим, тому вони й принципи. Саме до таких принципів належать:

автономність, безперервність, історична собівар-тість, єдиний грошовий вимірник тощо.
Сутність принципу автономності полягає у тому, що активи, капітал і зобов’язання

підприємства повинні розглядатися окремо від активів, капіта-лу, зобов’язань інших

підприємств та окремо від майна, доходів і зобов’язань власників цього підприємства,

оскільки бізнес є самостійною, відокремленою від засновника субстанцією.
Принцип історичної собівартості означає, що під час оприбуткування на баланс активів їх

слід оцінювати, виходячи з витрат на виробництво або придбання, тобто за собівартістю,

яка склалася історично. Решту методів оцінки активів (ринкова вартість, справедлива

вартість тощо) слід застосову-вати лише у випадках, колі такі витрати неможливо

визначити з високим ступенем достовірності або коли оцінка активів за їх історичною

собівартіс-тю не відповідає економічній доцільності їх придбання.
Сутність принципу єдиного грошового вимірника полягає у тому, що вимірювання й

узагальнення усіх операцій, що їх проводять у регістрах бух-галтерського обліку,

здійснюються в єдиній грошовій одиниці незалежно від того, скільки видів валют

підприємство має у своєму розпорядженні. Зазви-чай, це валюта країни, в якій

підприємство зареєстровано. Це означає, що неможливо підсумовувати українські гривні з

американськими доларами під час розрахунку загальних вартісних результатів. Усі валюти

приводяться до однієї.
Основне завдання принципу превалювання змісту над формою полягає у тому, що облік

всіх господарських операцій (реєстрацію фактів господар-ського життя) слід здійснювати

відповідно до сутності цих операцій  та еко-номічної реальності, а не тільки виходячи з їх

юридичної форми.
Такий принцип як безперервність можна розглядати подвійно: власне як принцип і як

умову (припущення). У міжнародних стандартах безперерв-ність бухгалтерського обліку

розглядають саме як припущення.
Безперервність полягає у тому, що оцінка активів і зобов’язань здійс-нюється виходячи з

умови, що діяльність підприємства продовжуватиметься необмежено довго і його ліквідація

в недалекому майбутньому не очікується.
Поряд з тим, безперервність бухгалтерського обліку полягає не тільки в тому, що

підприємство діє необмежено довго і продовжуватиме діяльність у осяжному майбутньому,

а й у тому, що наслідки операцій, що їх відобража-ють на рахунках, можуть правильно

визначатися лише з урахуванням наслід-ків попередніх операцій. Інакше кажучи, кінцеве

сальдо не може бути визна-чено без урахування початкового сальдо. У сальдовому

балансі ніколи не бу-де рівності, якщо хоча б один, відмінний від нуля, залишок не буде

враховано у загальному підсумку валюти балансу. При цьому не має значення перери-

вало підприємство свою діяльність хоча б на якийсь час чи ні. Сальдо – обо-роти –

сальдо, тощо – це безперервний ланцюг. [16, c. 157]
Якщо принцип безперервності розглядати як умову тривалості, то його значення полягає

у тому, що підприємство діятиме необмежено довго і в бли-зькому майбутньому не

очікується його ліквідація. А у випадку, наприклад, банкрутства активи може бути

переоцінено за ліквідаційною вартістю для більш швидкого їх продажу, щоб можна було

розрахуватися з кредиторами.
Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат полягає в тому, що для визначення

фінансового результату звітного періоду необхідно зіста-вити доходи звітного періоду та

витрати, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати

відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу

надходження і сплати грошей. Інакше кажучи поняття доходів і витрат не потрібно

ідентифікувати з грошо-вими потоками. Цей принцип, передбачений МСБО,  не є для нас

новим, оскільки уже в процесі обліку ми зіставляємо отримані доходи та понесені на них

витрати. Суттєву роль цей принцип відіграє в американському обліку, тому що американці

користуються ним тільки під час підготовки фінансових звітів, оскільки доходи і витрати

вони відображають за фактом оплати.
Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні проміжки

часу з метою складання фінансової звітності. Вітчизняний облік передбачає поділ

звітності на періодичну (місяць, квартал, півріччя, 9 місяців) та річну. Обов’язкова подача

фінансової звітності передбачає квар-тальні періоди та річну.
Згідно принципу повного висвітлення фінансова звітність повинна міс-тити всю

інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на

рішення, що приймаються на її основі.
Принцип послідовності передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством

обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і

розкрита у фінансовій звітності.
Річний бухгалтерський звіт підприємства подають за такими типовими формами:
- № 1 – баланс;
- № 2 – звіт про фінансові результати;
- № 3 -  звіт про рух грошових коштів;
- № 4 – звіт про власний капітал;
- примітки до річної фінансової звітності.
Перед початком складання звітності підприємства виконують велику підготовчу роботу:
- перевіряють повноту відображення в поточному обліку господарсь-ких

операцій, оформлюють їх відповідними документами;
- уточнюють розподіл витрат і доходів між суміжними звітними пері-одами;
- перевіряють стан розрахунків і списують в установленому порядку нереальну

дебіторську заборгованість, а також кредиторську заборгованість, за якою минули строки

позовної давності;
- розподіляють витрати на обслуговування виробництва й управління;
- визначають та списують фінансовий результат;
- перевіряють правильність облікових записів, взаємно звіряють дані

синтетичного та аналітичного обліків;
- перед складанням річного звіту здійснюють повну інвентаризацію.

1.3. Характеристика основних форм фінансової звітності

Порядок заповнення першої форми фінансової звітності регулюється положенням

(стандартом) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”, де розкриті ос-новні терміни, зміст

статей балансу та порядок визнання, оцінка та розкриття статей балансу, а також

визначена стандартизована форма звітності, яка пе-редбачає, як і більшість фінансових

звітів наявність таких обов’язкових рек-візитів, як: назву підприємства, територія, на якій

зареєстровано підприємст-во, форма власності, орган державного управління, галузь

діяльності, вид економічної діяльності, одиниця виміру: тис. грн., та адреса підприємства,

а також контрольна сума та дата, на яку складена звітність. Більшість перелі-чених

показників має свій статичний код, який вказується у відповідній гра-фі. Наприклад, код

підприємства складається з 8-ми цифр.
Норми зазначеного положення (стандарту) не регулюють порядок складання балансів

банків та бюджетних установ. Малі підприємства при складання балансу регулюються

положенням (стандартом) 25 “Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва”.
Особливості складання консолідованого балансу визначаються окре-мим положенням

(стандартом).
Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої

інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.
У балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал під-приємства.
Різниця між вартістю активів і сумою зобов’язань підприємства харак-теризує розмір його

власного капіталу.
Не допускається у балансі проводити згортання статей активів та зо-бов’язань, крім

випадків, передбачених відповідними положеннями (стандар-тами).
Баланс складається з двох частин: Активу, де представлені господарсь-кі засоби, та

Пасиву, де згруповані їхні джерела. Основним елементом бухга-лтерського Балансу є

стаття (активна чи пасивна).
Актив Балансу складається з трьох розділів:
І.   Необоротні активи.
ІІ.  Оборотні активи.
ІІІ. Витрати майбутніх періодів.
Пасив Балансу складається з п’яти розділів:
І.   Власний капітал.
ІІ.  Забезпечення наступних витрат і платежів.
ІІІ. Довгострокові зобов’язання.
ІV. Поточні зобов’язання.
V.  Доходи майбутніх періодів.
Оскільки в балансі відображаються активи (ресурси, контрольовані підприємством в

результаті минулих подій, використання яких, як очікуєть-ся, приведе до надходження

економічних вигод у майбутньому), зо-бов’язання (заборгованість підприємства, яка

виникла внаслідок минулих по-дій і погашення якої, як очікується, приведе до зменшення

ресурсів підпри-ємства, що втілюють в собі економічні вигоди) та власний капітал

(частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань),

то підсумок активу балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власно-го капіталу,

тобто пасиву балансу. [6]
До активу належать статті, які відображають ступінь рухомого майна (ступінь ліквідності),

предметний стан майна підприємства. Приклади актив-них статей – основні засоби,

матеріальні запаси, розрахунки з дебіторами тощо.
До пасиву належать статті, які показують розмір коштів (капіталу), вкладених у

господарську діяльність підприємства, і ступінь терміновості повернення зобов’язань.

Приклади пасивних статей – статутний капітал, прибуток, розрахунки щодо заробітної

плати тощо.
У першому розділі активу