– характеру угоди;
– умов поставки;
– умов платежу;
– взаємовідносин з покупцем;
– кон’юнктури ринку на момент укладання угоди.
У сучасних умовах у практиці міжнародної торгівлі використовується близько 20 різноманітних видів знижок. Найпоширенішими з них є наступні:
– загальна (проста) знижка надається з прейскурантної чи довідкової ціни товару. Може складати до 20 – 30 %. Такі знижки використовуються при купівлі-продажу стандартних видів машин і обладнання. Наприклад, до такого виду належить знижка, що надається за умов купівлі товару за готівку (як правило, її розмір відповідає розміру позичкового проценту);
– знижка за оборот (бонусна) надається постійному покупцеві. У контракті в цьому випадку обумовлюється шкала знижок залежно від досягнутого обороту протягом певного терміну (як правило, року), а також порядок виплати сум на основі цих знижок;
– знижка за кількість або серійність (прогресивна) надається покупцеві за умови закупівлі ним наперед визначеної кількості товару, що поступово збільшується. Серійні замовлення викликають підвищену зацікавленість у виробника, оскільки виготовлення машин одного типу знижує пересічні витрати виробництва на одиницю продукції;
– дилерські знижки надаються виробниками своїм постійним посередникам щодо збуту (в т. ч. і закордонним). Дилерські знижки на автомобілі, наприклад, становлять близько 15 – 20 % роздрібної ціни;
– спеціальні знижки надаються привілейованим покупцям, в замовленнях яких дуже зацікавлені продавці. До цієї категорії належать також знижки на пробні партії і замовлення, що мають на меті зацікавити покупця;
– експортні знижки надаються іноземним покупцям зверху тих, які діють на внутрішньому ринку виробника. Їх метою є підвищення конкурентоспроможності товару на зовнішньому ринку;
– сезонні знижки надаються за умов закупівлі товару не в сезон. Наприклад, на сільськогосподарські добрива вони складають близько 15 %;
– неявні знижки надаються покупцеві у вигляді знижок на фрахт, пільгових чи безпроцентних кредитів;
– знижки при продажу обладнання, яке було у користуванні, складають інколи 50 % його вихідної ціни.
Вплив зовнішньої торгівлі на функціонування національної економіки
Зовнішня торгівля здійснює різноплановий вплив на розвиток національної економіки, який проявляється, насамперед, у функціях зовнішньої торгівлі:
1) функція компенсації недостатніх елементів національного виробництва, необхідних для його відтворення;
2) трансформаційна функція, яка проявляється у здатності зовнішніх чинників виробництва змінювати та урізноманітнювати натурально-речову структуру ВВП і пристосовувати її до потреб споживання, нагромадження та відновлення засобів виробництва. За рахунок цієї функції розширюється асортиментна гама ринкових фондів;
3) ефектостворююча функція, яка ґрунтується на здатності зовнішніх чинників сприяти максимізації національного доходу при зменшенні витрат праці на його виробництво.
Розрізняють прямий та непрямий ефекти від зовнішньої торгівлі. Прямий економічний ефект локалізується в експортуючих та імпортуючих галузях, тобто при його визначенні враховуються витрати та результати безпосередньо в цих галузях.
У той же час, експорт та імпорт певних видів продукції, забезпечуючи пряме зниження суспільних витрат, впливають на умови функціонування не пов’язаних з експортуючими та імпортуючими галузями виробництв, галузей та народного господарства в цілому. У зв’язку з цим говорять про непрямий економічний ефект, який проявляється в розвитку суміжних виробництв. Розмір цього ефекту може в декілька разів перевищити значення прямого безпосереднього ефекту.
Залежно від того, сприяє зовнішня торгівля, участь у міжнародному поділі праці одержанню додаткової економії в інших галузях та на макрорівні в цілому, або, навпаки, викликають додаткові витрати, непрямий ефект зовнішньоторговельного обміну може бути позитивний або негативний.
Повна оцінка сукупного ефекту участі країни в міжнародному поділі праці та міжнародній торгівлі потребує повного врахування прямих та непрямих ефектів і витрат, що виникають у взаємопов’язаних галузях економіки на основі динамічних моделей оптимізації виробництва та зовнішньоекономічних зв’язків.
Принципи, суть, рівні та методи регулювання міжнародних торгових відносин
Незважаючи на те, що вільна торгівля спричиняє зростання економічного добробуту всіх країн – як експортерів, так і імпортерів, на практиці міжнародна торгівля практично ніде й ніколи не розвивалась дійсно вільно, без втручання держави. Можна сказати, що історія розвитку міжнародної торгівлі – одночасно є і історією розвитку та вдосконалення її державного регулювання. Міжнародна та зовнішня торгівля регулюються на таких рівнях:
– національному;
– міжнародному (двостороннього та багатостороннього характеру).
Основною проблемою в справі регулювання міжнародної торгівлі є пошук оптимального співвідношення між захистом національної промисловості від іноземної конкуренції та заохоченням міжнародної торгівлі. Тому сучасна торгова політика держав характеризується розвитком і протистоянням двох тенденцій: протекціонізму та лібералізму. Кожен з цих напрямів переважав у певні періоди розвитку національної та світової торгівлі. Якщо в 50-60-ті роки переважали тенденції до лібералізації, то у 70-80-ті прокотилася хвиля так званого «нового протекціонізму». Тенденція до лібералізації 50-х та 60-х проявилась у зменшенні мита, скороченні кількісних та валютних обмежень. Якщо в середині 50-х років середнє значення мита у США та Європейських країнах було на рівні 30 – 40 %, то у 70-х – зменшилось до 7 – 10 %, а зараз на рівні 5 %.
Основні цілі регулювання зовнішньої торгівлі:
1) обмеження імпорту (інколи – експорту). Можливість досягнення даної мети значною мірою залежить від еластичності попиту на імпортний товар на внутрішньому ринку. Чим еластичніший попит, тим більше шансів, що обмеження зумовлять скорочення імпорту;
2) фіскальні цілі – збільшення доходів державного бюджету. За своєю природою дана мета в умовах динамічної економіки може розглядатися як довгострокова. Можливість її досягнення теж залежить від характеру попиту на товар, що імпортується: чим менше еластичніший попит, тим більше буде поповнюватися державний бюджет;
3) недопущення «несумлінної конкуренції». Під терміном «несумлінна конкуренція» розуміють порушення загальновизнаних правил і норм ведення конкурентної боротьби: використання конфіденційної інформації; розповсюдження недостовірної інформації; приховування важливої для споживача інформації, демпінг (тобто продаж на зовнішньому ринку товару за ціною, нижчою від існуючої на внутрішньому ринку країни-експортера) тощо.
Основні теоретичні аргументи на користь протекціонізму:
1) необхідність захисту галузей економіки, що тільки починають розвиватися.
Такі галузі не зможуть витримати конкуренції іноземних фірм без ефективного захисту з боку держави. А захищені зможуть «стати на ноги», досягти необхідного рівня ефективності і забезпечити порівняльні переваги країни, після чого протекціоністські заходи можуть бути скасовані;
2) підтримка відмираючих галузей;
3) зміна порівняльних переваг та негнучкість ринку.
Умови формування порівняльних переваг країни з часом можуть змінюватися з цілого ряду причин, наприклад:
– зміни природних умов (відкриття нових родовищ корисних копалин);
– проведення цілеспрямованої державної політики (в сфері освіти, інвестицій, НІОКР).
Оскільки фактори виробництва відносно маломобільні, то виробництво повільно адаптується до цих змін. Відповідно, зовнішньоторговельні пропорції, що встановлюються на основі вільної торгівлі, будуть за інерцією відображати умови торгівлі, що вже минули. У цих умовах державне втручання може бути виправданим;
4) упередження виникнення монопольного контролю зарубіжної фірми;
5) послаблення залежності від експорту «неперспективних» товарів.
Для країн, що розвиваються, вільна торгівля спричиняє закріплення однобокої (як правило, сировинної) експортної орієнтації, стримуючи розвиток у цих країнах обробної промисловості. Проведення протекціоністської політики може стимулювати розвиток даної групи галузей;
6) послаблення ризику, пов’язаного з коливанням ринкової кон’юнктури.
Даний аргумент має важливе значення для тих країн, експорт яких має монокультурний характер (Замбія – мідь, Куба – цукор). Ці країни мають повну залежність від коливання цін на відповідні товари. Більша диверсифікація експорту та менша орієнтація на задоволення власних потреб за рахунок імпортних товарів (і те й інше безпосередньо пов’язані з проведенням протекціоністської політики) можуть (особливо на початковому етапі) призвести до зниження ефективності функціонування народного господарства, але в перспективі повинні сприяти зниженню цього виду ризику;
7) послаблення впливу торгівлі на формування споживчих переваг.
Проведення протекціоністської політики, яка спрямована на обмеження свободи дій закордонних фірм-гігіантів (з їх колосальними фінансовими можливостями впливу на споживачів) певною мірою спроможне захистити інтереси вітчизняних споживачів.
Крім економічних, прихильники проведення протекціоністських заходів часто керуються неекономічними мотивами:
1) необхідність підтримки відповідного рівня самозабезпечення на той випадок, якщо країна виявиться ізольованою від зовнішніх ринків у результаті різкого погіршення міжнародної ситуації;
2) політичні (економічна блокада Іраку);
3) розвиток зовнішньоторговельних зв’язків може розглядатися як потенційна загроза підтримці традиційного способу життя (наприклад, політика самоізоляції, яку проводила до початку ХХ ст. Японія);
4) необхідність боротьби з безробіттям.
Для обмеження міжнародної торгівлі регулюючі органи використовують такі методи:
1) тарифні обмеження (мито);
2) нетарифні обмеження: квотування; ліцензування; ембарго; валютний контроль; податки на експортно-імпортні операції; субсидії; адміністративні бар’єри.
Мито є особливим податком, яким обкладається продукція, що імпортується (а інколи й та, що експортується). Мито буває двох видів: специфічне та адвалорне. Найчастіше використовується адвалорне – у вигляді проценту від митної вартості товару. У світовій практиці відоме і специфічне мито, яке встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру товару (ваги, площі, кількості).
Квотами називаються кількісні обмеження, які встановлюються, як правило, на імпорт того чи іншого виду продукції. Можуть бути у вигляді:
■ глобальних обмежень (на товари з усього світу);
■ двосторонніх обмежень (на товари з певних країн).
Разом з квотуванням, доповнюючи його, використовується ліцензування. Воно передбачає видачу господарюючим суб’єктам спеціального дозволу на проведення експортно-імпортних операцій.
Інколи в практиці регулювання міжнародної торгівлі використовується ембарго – абсолютна і повна заборона на проведення експортно-імпортних операцій. Ембарго може розповсюджуватись на певну країну чи групу країн, вводитись щодо певних видів продукції або носити змішаний характер.
Часто владні структури для регулювання експортно-імпортних потоків використовують методи валютного контролю, які спрямовані на забезпечення дотримання резидентами і нерезидентами національного законодавства з регулювання валютних операцій. Валютний контроль здійснює безпосередній вплив на розвиток міжнародної торгівлі, оскільки передбачає, зокрема, встановлення обмежень на кількість валюти, яку може одержати або вивезти з країни експортер.
Субсидії – це різноманітні виплати в грошовій формі, що виділяються з коштів державного бюджету:
– вітчизняним виробникам з метою захисту їх від конкуренції з боку дешевих імпортних товарів;
– виробником експортної продукції з метою стимуляції її поставок на закордонні ринки;
– для кредитування іноземних покупців вітчизняної продукції.
Адміністративні бар’єри – це різного роду обмеження, що стосуються якості (споживчих якостей) товарів, що продаються на внутрішньому ринку, умов їх виробництва та реалізації. Такі обмеження, як правило, орієнтовані на те, щоб ускладнювати і, відповідно, обмежувати імпорт. Як приклад можна навести:
1) норми безпеки товарів (наприклад, Японія не допускає імпортування багатьох іноземних товарів, що швидко псуються, стверджуючи, що консервант, який широко використовується в них, не можна ввозити до успішної перевірки в Японії на безпеку.);
2) захист навколишнього середовища та інші технічні стандарти;
3) вимоги щодо випробування імпортних товарів;
4) складність митної процедури (в т. ч. митна ціна);
5) політика державних закупок (наприклад, протягом 1982 р. Франція вимагала, щоб всі відеомагнітофони, які туди ввозилися, проходили через маленьку митницю в місті Пуатьє і вся документація була оформлена французькою мовою.
У США заборонений імпорт будь-яких автомобілів, що не відповідають діючим федеральним стандартам автомобільної безпеки та захисту навколишнього середовища. У США також встановлені мінімальні розміри омарів у торгівлі між штатами і діють імпортні обмеження, спрямовані на захист дельфінів під час вилову тунця.
В Європейському Союзі діє заборона на імпорт м’яса зі США як такого, що містить деякі гормони.
Зусилля держав щодо обмеження торгових бар’єрів проявляються у:
– двосторонніх угодах про дружбу та торгівлю;
– створенні митних союзів та зон вільної торгівлі.
У світі існує і глобальна організація, що регулює митно-тарифні питання світової торгівлі – Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Була створена в 1947 році, ГАТТ дотримується в своїй діяльності свободи та рівності всіх партнерів, що беруть участь у міжнародній торгівлі. Ця ідея конкретизується в таких положеннях:
1) «режим найбільшого сприяння» – теза про необхідність дотримання рівності, що формулюється, як зобов’язання країн-учасниць встановлювати на товари, що взаємопоставляються, мито не вище того рівня, який встановлений для будь-якої третьої сторони. Ця теза допускає виключення у випадках створення спеціальних інтеграційних угруповань;
2) правомочність використання засобів зовнішньоторговельного регулювання. ГАТТ визнає єдиний засіб регулювання експортно-імпортних потоків – мито. Решта використовуватися не можуть, а в тих випадках, яких вони все ж використовуються, це має носити тимчасовий характер;
3) стосується принципів прийняття рішень і дії. Це відмова від односторонніх дій на користь переговорів і консультацій. Країни-учасниці ГАТТ беруть на себе зобов’язання не здійснювати односторонні дії, які пов’язані з обмеженням вільної торгівлі, а всі рішення приймати в межах спільних торгових переговорів.
У 1995 році як продовження ГАТТ була створена Всесвітня торгова організація (ВТО). На сьогодні її членами є 135 країн світу, і ще близько 30-ти ведуть переговори щодо вступу.
В якості висновку можна відмітити, що на сучасному етапі результатом взаємодії світогосподарської торгової практики та регулюючих дій владних структур є тенденція до лібералізації світової торгівлі при одночасній більшій гнучкості протекціоністських бар’єрів.
