Модальність – характеристика судження, яка визначається
принципом розрізнення об’єктивно можливо, дійсного і необхідного. Йдеться
про об’єктивну модальність. А формальну логіку цікавить передусім логічна
модальність, яка полягає в ступені встановленої достовірності думок завдяки тому
чи іншому різновиду судження. За об’єктивною модальністю судження
поділяються на судження необхідності, дійсності та можливості. Наприклад:
„Після весни настане літо” (судження необхідності); „Літо в цьому році тепле”
(судження дійсності); „В теперішньому тисячолітті людство може назавжди
відмовитися від війн” (судження можливості). За логічною модальністю, тобто
залежно від ступеня їх доведеності, судження поділяється на проблематичні
(ймовірні) і достовірні. Проблематичне судження – судження, в якому щось
стверджується чи заперечується в певним ступенем припущення. Наприклад: „Причиною
масової загибелі огірків, мабуть, є низька температура”. Проблематичні судження
треба відрізняти від суджень можливості. Вони фактично є судженнями про
судження. Достовірне судження – судження, що містить знання, обґрунтовані,
перевірені практикою. Наприклад: „Тварини дихають киснем”. Складне судження
– судження, до складу якого входять два і більше суб’єктів, або два та більше
предикатів, або два та більше і суб’єктів, і предикатів. Складні судження
поділяються га безумовні та умовні. Безумовні судження поділяються на
єднальні, розділові, поділяючі та множинні. В єднальних судженнях, а
відміну від простих, наявне твердження чи заперечення про належність предметові
двох чи більше ознак. Оскільки в єднальних судженнях може йтися як про один
предмет, так і про множину (повну чи неповну) предметів, то вони, так само, як і
прості, поділяються на одиничні, загальні і часткові. У предикаті
розділового судження, як і в предикаті єднального, вказується на дві чи більше
ознак. Проте, на відміну від єднального в розділовому судженні не стверджується, о
всі ці ознаки належать предметові судження. Поділяючі судження належать до
розділових. Їх специфіка полягає втому, що в них дається повний перелік різновидів
предмета думки. У множинних судженнях суб’єкт завжди є складним, а предикат
може бути як складеним, так і простим. Наприклад: „Залізо, свинець та деякі інші
метали тонуть у воді”. Умовне судження – судження, в кому відображається
залежність того чи іншого явища від тих чи інших обставин і в якому підстава і
наслідок з’єднуються з допомогою логічного сполучника „якщо, то...”.
Наприклад: „Якщо всі метали перебувають у твердому стані, то це стосується і
ртуті”. В умовному судженні треба розрізняти підставу і наслідок. Так, у
наведеному прикладі підставою служить думка „якщо всі метали є твердими тілами”, а
наслідком – „то і ртуть є твердим тілом”. Для розуміння сутності умовних
суджень важливо осмислити зв’язок між підставою і наслідком: залежність наслідку
від підстави і підстави від наслідку.
| 
