Дума про Марусю Богуславку - Народні думи - Скачать бесплатно

ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ
 
           Що на Чорному морі,
           На камені біленькому,
           Там стояла темниця кам'яная.
           Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
           Бідних невольників.
           То вони тридцять літ у неволі пробувають,
           Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
           То до їх дівка-бранка,
           Маруся, попівна Богуславка,
           Приходжає,
           Словами промовляє:
           «Гей, козаки,
           Ви, біднії невольники!
           Угадайте, що в нашій землі християнській за день
           тепера?»
            
           Що тоді бідні невольники зачували,
           Дівку-бранку,
           Марусю, попівну Богуславку,
           По річах познавали,
           Словами промовляли:
           «Гей, дівко-бранко,
           Марусю, попівно Богуславко!
           Почім ми можем знати,
           Що в нашій землі християнській за день тепера?
           Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
           Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
           То ми не можемо знати,
           Що в нашій землі християнській за день тепера».
           Тоді дівка-бранка,
           Маруся, попівна Богуславка,
           Теє зачуває,
           До козаків словами промовляє:
           «Ой, козаки,
           Ви, біднії невольники!
           Що сьогодні у нашій землі християнській великодная
    субота,
           А завтра святий празник, роковий день великдень».
           То тоді ті козаки теє зачували,
           Білим лицем до сирої землі припадали,
           Дівку бранку,
           Марусю, попівну Богуславку,
           Кляли-проклинали:
           «Та бодай ти, дівко-бранко,
           Марусю, попівно Богуславко,
           Щастя й долі собі не мала, Я
           Як ти нам святий празник, роковий день великдень
           сказала!»
           То тоді дівка-бранка,
           Маруся, попівна Богуславка,
           Теє зачувала.
           Словами промовляла:
           «0й, козаки,
           Ви, біднії невольникиі
           Та не лайте мене, не проклинайте,
           Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,
           То буде мені, дівці-бранці,
           Марусі, попівні Богуславці,
           На руки ключі віддавати;
           То буду я до темниці приходжати,
           Темницю відмикати,
           Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».
           То на святий празник, роковий день великдень,
           Став пан турецький до мечеті від'їжджати,
           Став дівці-бранці,
           Марусі, попівні Богуславці,
           На руки ключі віддавати.
           Тоді дівка-бранка,
           Маруся, попівна Богуславка,
           Добре дбає,—
           До темниці приходжає,
           Темницю відмикає,
           Всіх козаків,
           Бідних невольників,
           На волю випускає
           І словами промовляє:
           «Ой, козаки,
           Ви, біднії невольники!
           Кажу я вам, добре дбайте,
           В городи християнські утікайте,
           Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава
           не минайте,
           Моєму батьку й матері знати давайте:
           Та нехай мій батько добре дбає,
           Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
           Великих скарбів не збирає,
           Та нехай мене, дівки-бранки,
           Марусі, попівни Богуславки,
           3 неволі не викупає,
           Бо вже я потурчилась, побусурменилась
           Для роскоші турецької,
           Для лакомства нещасного!»
           Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників
           3 тяжкої неволі,
           3 віри бусурменської,
           На ясні зорі,
           На тихі води,
           У край веселий,
           У мир хрещений!
           Вислухай, боже, у просьбах щирих,
           У нещасних молитвах
           Нас, бідних невольників!