Журналістська галузь документно – комунікаційної діяльності

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни „Документно –
комунікаційна діяльність”
студентки II-го курсу
денної форми навчання
групи ДМ-85
О. О. Усенко

Науковий керівник

Миколаїв 2007
План:
Вступ.___________________________________________________3с.
Розділ 1. Журналістика як система органів масової інформації:___5с.
1.1 Поняття про систему;____________________________5с.
1.2 Підсистеми журналістики;________________________6с.
1.3 Проблеми ЗМІ.__________________________________19с.
Розділ 2. Аудиторія та засоби масової інформації:______________23с.
2.1. Взаємовпливи аудиторії й ЗМІ;____________________23с.
2.2 Інтереси аудиторії й мотиви звернення її до ЗМІ;_____26с.
2.3. Аудиторія як об’єкт впливу.______________________31с.
Розділ 3. Журналістика як галузь суспільно-політичної
діяльності ЗМІ.___________________________________________37с.
Висновки._______________________________________________46с.
Список використаної літератури.____________________________48с

 
Вступ.
Актуальність теми дослідження обумовлена, насамперед, необхідністю наукового осмислення діяльності засобів масової інформації як одного з найбільш істотних факторів стабільності міжнаціональних і національних відносин. Сьогодні, коли якість інформаційних технологій і їхнього використання усі в більшому ступені визначають характер життя суспільства, питання про взаємовідношення суспільства і ЗМІ, про ступінь волі ЗМІ від суспільства, влади і держави здобуває особливе значення.
Оскільки ЗМІ грають у політичному житті суспільства істотну роль, маючи саме безпосереднє відношення до його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну і продуктивну функції, то вони в тім же ступені, що і творці політики несуть відповідальність за процеси, що відбуваються в суспільстві. А якщо це так, то вони повинні керуватися в першу чергу інтересами суспільства і держави
Але це, якщо додержуватися формальної логіки. На ділі ж проникнення ЗМІ в політичне життя суспільства надзвичайно багатоаспектне. Засобу масової інформації, узяті як ціле і будучи важливою складовою частиною масової комунікації суспільства, несуть у собі різні соціально-політичні ролі
Діяльність ЗМІ робить винятково великий вплив на життя суспільства в цілому, на соціально-психологічний і моральний вигляд кожного з членів цього суспільства, тому що всяка нова інформація, що надходить по каналах ЗМІ, відповідним чином стериотипна і несе в собі багаторазово повторювані політичні орієнтації і ціннісні установки, що закріплюються у свідомості людей.
У цьому особлива актуальність проблеми, особливо, якщо мати на увазі, що роль засобів масової інформації буде і надалі незмінно рости і підсилюватися, впливати на всі сторони життєдіяльності суспільства і держави. І в цьому процесі не останнє значення має виявлення і систематизація ЗМІ як фактора стабільності міжнаціональних. і національних відносин.
Мета дослідження полягає в аналізі діяльності ЗМі з погляду виявлення факторів, що сприяють стабільності міжнаціональних і національних відносин.
Об'єктом дослідження є журналістика як система органів масової інформації, діяльність ЗМІ в системі міжнаціональних і національних відносин.
Предметом дослідження є діяльність ЗМІ як одного з найважливіших факторів стабільності міжнаціональних і національних відносин, тенденції зростання потреби в розширенні і зміцненні взаємодії державних засобів масової інформації з метою подолання кризової ситуації.
Завдання дослідження:
1) Охарактеризувати журналістику як систему органів масової інформації.
2) Висвітлить проблеми ЗМІ.
3) Охарактеризувати вплив засобів масової інформації на аудиторію.
4) Дослідити журналістику як галузь суспільно-політичної діяльності ЗМІ.
Методом дослідження поставлених запитань є вивчення теоретичної бази.
Структура роботи: складається з вступу, трьох розділів, загального висновку та списку використаних джерел.

Розділ 1. „Журналістика як система органів масової інформації” прсвячений вивченю . журналістики як системи органів масової інформації, висвітленню поняття системи та підсистеми журналістики, висвітленню проблем ЗМІ.

1.1 Поняття про систему.
Сучасна журналістика являє собою складну систему органів масової інформації, що дедалі ускладнюється.
Система — це сукупність якісно визначених елементів (зміст системи), між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія (структура системи). Найважливішими рисами системи є її розчленованість і цілісність. Система — це єдність, що складається з взаємодіючих елементів. Предмет чи явище матеріального чи духовного життя, що самі є системами, можуть виступати елементами системи вищого рівня.
Система органів масової інформації — це єдність компонентів, які виникли в різні історичні періоди (спочатку періодична преса, потім телеграфні комунікації, фотографія, кіно, радіо, телебачення і, нарешті, новітні аудіовізуальні та комп'ютерні технології). Сучасна журналістика як система — це сукупність усіх наявних у даний історичний момент органів масової інформації, функціонування яких спричинене суспільними потребами в інформації і попитом аудиторії. Органи масової інформації взаємодіють між собою і в цілому як єдиний соціальний інститут, якнайтісніше пов'язані з конкретно-історичним станом суспільства, що створило дану систему журналістики.
Основне призначення системи журналістики — безперервне відображення суспільного життя в усіх його розмаїтих взаємозв'язках, суперечностях і конфліктах. А відтак журналістика входить як елемент (складова частина) до системи вищого рівня, а саме: до системи соціальних інститутів, за допомогою яких здійснюється суспільне самоуправління, а саме суспільство існує як саморегулівна єдність.

1.2 Підсистеми журналістики.
Журналістика складається з двох головних великих підсистем:
1) друкованих ЗМІ.
2) електронних ЗМІ.
Першу підсистему, яку ще називають пресою, складають у свою чергу газети й журнали. Другу підсистему складають радіомовлення й телебачення. Але розвиток сучасної журналістики рухається саме в напрямку розширення й удосконалення електронних органів масової інформації.
ЗМІ класифікуються за різними ознаками. Головні засади типології ЗМІ такі:
1. За регіоном обслуговування: центральні, регіональні, обласні, міські, районні, міськрайонні, відомчі (виробничих підприємств, на¬вчальних закладів тощо);
2. За тематичною чи галузевою спеціалізацією: загально-інфор-маційні (універсальні), спортивні, ділові, юридичні, про здоров'я, рекламні, автомобільні, жіночі, комп'ютерні, городньо-садівничі, телегазети, розважальні, еротичні, "кримінальні", сенсаційні, партійні органи, фахово-галузеві;
3. За періодичністю: щоденні, щомісячні, квартальні, щорічники;
4. За типами аудиторії: жіночі, молодіжні, дитячі, студентські і т.д. У сучасній журналістиці як системі органів масової інформації головне місце займають преса, радіомовлення і телебачення. З появою електронної журналістики дехто прогнозував занепад друкованої. Але цього не сталося. Виявилося, що кожна з підсистем виконує в системі журналістики свою, пов'язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вважається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив на людське сприйняття, переносить людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса залишаеться найбільш аналітичною, роз'яснюючою формою масової інформації.
За дослідженнями, проведеними в ході виборів Інститутами держави і права та соціології Національної Академії Наук України, найбільш дійовим засобом інформаційно-пропагандистського впливу на вибір громадянами України своєї політичної позиції залишаються й зараз саме друковані (переважно газети) видання. Кожний третій з опитуваних пов'язав свій вибір саме з викладом програм кандидатів на сторінках газет, 17% — з розповсюдженням листівок і звернень. Майже стільки як на причину вибору вказали на своє знайомство з теледебатами кандидатів.
Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня інформує громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі; телебачення увечері показує їм, як це сталося; а газети наступного ранку пояснюють причини цих подій. А відтак вести мову про те, що в ближчому майбутньому телебачення нібито витіснить газети і журнали, безпідставно. Швидше за все, існуюча нині система масової інформації закріпиться надовго, а кожен з її елементів буде й надалі виконувати притаманну йому місію в системі журналістики.
Важливо розглянути атрибутивні ознаки кожного з провідних типів журналістики, щоб знати й розуміти його місце в системі масової інформації та правильно зорієнтувати свої професійні очікування.
Атрибутивні особливості преси такі. Відзначимо спочатку її пере¬ваги перед електронними ЗМІ.
1. Інформація фіксується в друкованому тексті. Це найважливіша атрибутивна ознака друкованої журналістики. При цьому слід враховувати універсальну могутність слова як такого, що не тільки здатне передавати інформацію про факти, але й бути носієм думок і художніх образів. Мова є основою масово-інформаційної діяльності, у якому б типі сучасної журналістики вона не відбувалася. Друковане слово на пер¬ший погляд ніби позбавлене сили слова розмовного та зображального ряду, яким воно супроводжується на телебаченні, але воно містить у собі можливість зображати всі факти і явища, що відбуваються в світі, змальовувати картини дійсності, передавати характеристики та розмо¬ви героїв, їхні почуття та внутрішні монологи. У цьому відношенні дру¬коване слово значно потужніше й гнучкіше, ніж слово розмовне, позна¬чене властивостями приблизності й неточності внаслідок імпровізова¬ного характеру мовлення. І цими його перевагами на повну силу кори¬стується сучасна друкована журналістика.
2. Преса сприймається без додаткових технічних засобів. Ні радіо- ні телесигнал не прийдуть у вашу домівку, якщо ви не маєте спеціальних технічних пристроїв для їх прийняття з ефіру. Газета не по¬требує нічого для сприйняття надрукованого на її сторінках тексту. Хіба що окулярів, якщо у вас слабкий зір, але вони належать не до спеціальних пристроїв, а до елементів побуту, як одежа, і не є чимось відокремленим від особи, що ними користується.
3. Преса надає читачеві можливість оглядовості й вибірковості в ознайомленні з матеріалами газети. Читач спочатку здійснює огляд га¬зетних заголовків, а потім сам обирає, що читати в першу чергу, що — у другу, а що лишити поза увагою. У газеті її матеріали існують одно¬часно, хронологічно паралельно, тимчасом як у будь-якому електрон¬ному органі масової інформації журналістські матеріали розташовані лише послідовно, що виключає можливість їхньої вибірковості і містить у собі елемент нав'язування їх реципієнтові. Газета й сьогодні зали¬шається найбільш демократичним типом журналістики, надає самому читачеві право вирішити: що і як читати на своїх сторінках.
4. Преса забезпечує можливість різних ступенів сприйняття ма¬теріалу, серед яких виділимо перегляд, вибіркове ознайомлення, деталь¬не й уважне прочитання, збереження номера або вирізки з нього, здійснення виписок чи складання конспекту статті, передавання номера з особливо цікавим матеріалом іншому читачеві, надходження бібліог¬рафічних даних до каталогів наукових бібліотек, спеціальних бібліог-
рафічних покажчиків, через що матеріали в газетах і журналах стають надбанням наступних поколінь читачів.
5. Преса забезпечує здійснення способу "відкладеного читання", тобто звернення до тексту в зручний для читача час, тоді як радіо й те¬лебачення позбавляють своі'х прихильників такої можливості. Пропу¬щену глядачем в ефірі радіо чи телепередачу ніяким чином надолужи¬ти не вдасться, якщо тільки вона не буде повторена, згідно з програ¬мою, у якийсь із наступних днів. До електронних ЗМІ поки що не засто¬совується спосіб "відкладеного прослуховування" чи "відкладеного пе¬регляду", хоча не виключено, що в недалекому майбутньому техніка за¬пису вдосконалиться й здешевиться настільки, що перегляд пропущеної телепрограми стане звичним у нашому побуті. Але поки що на такий рівень розвитку людство не вийшло.
6. Преса надає читачеві максимальну психологічну зручність: порядок сприйняття наявного в газеті інформаційного матеріалу вста¬новлює сам суб'єкт, сприймаючи матеріал, він не заважає навколишнім. Він може це робити в комфортних, максимально зручних для себе умо¬вах. Сприйняття друкованого тексту відбувається без будь-якого на¬пруження, приносить людині психологічне задоволення від пізнання нового, від осмислення соціального довкілля. Свобода сприйняття — важлива позитивна сторона друкованої журналістики.
7. Друкована журналістика акумулюється в бібліотеках, що ство¬рює можливість користуватися нею як для широких кіл сучасників, так і для численних поколінь нащадків. У цьому відношенні газети й журнали мають безперечний пріоритет перед електронними ЗМІ. Зви¬чайно, кожна радіо- чи телестудія має своє зібрання найкращих про¬грам і передач, створених у її стінах.  Але технологія зберігання аудіовізуальних записів ще не є досконалою настільки, щоб у наших містах відкривалися громадські фоно- й відеотеки, як ті що тисячі років існують з друкованою продукцією. Тому на сьогодні історія жур¬налістики — це переважно історія преси, оскільки методи фіксування й збереження матеріалів електронної масової інформації ще недосконалі. Це, звичайно, не знімає завдання створення історії радіо- й тележурналістики, яке стоїть перед нашою історико-журналістською наукою.
Якщо названі вище атрибутивні властивості преси належать до її переваг, то дві наступні властивості відносять до її вад:
1. Дискретність (перерваність) потоку інформації, на відмінe від радіомовлення й телебачення, де цей потік безперервний. У цьому відношенні преса завжди не встигає за новинами. Потік подій, що відбуваються в світі, безперервний, але газета не може синхронно повідомляти про нього. Вона змушена подавати новини порціями. Навіть щоден¬на газета через це відстає від оперативності радіо й телебачення, які можуть навіть перервати трансляцію певної програми, щоб сповістити своїх слухачів і глядачів про екстраординарну подію.
2. Преса доступна лише освіченій людині, більше того, потребу в ній відчувають особи з розвинутими навичками читання, на відміну від РМ і ТБ, що доступні й неосвіченим людям і тим громадянам, які не ма¬ють стійких навичок до читання. Аудиторія преси менша, ніж аудиторія електронних ЗМІ. її прихильники дедалі виразніше виявляють свою приналежність до національної еліти, особливо в тих випадках, коли йдеться не про розважальну, а загальну суспільно-політичну газету.
Атрибутивні особливості радіожурналістики такі:
1.  Носій інформації в радіомовленні лише звук, що передається на будь-які відстані і сприймається негайно, практично в момент пере¬дачі сигналу з передавального пристрою.
2.  Радіомовлення для свого сприйняття потребує мінімального технічного обладнання: радіоприймачів, які в сучасних технічних умо¬вах мають кишенькові портативні розміри і невелику ціну.
3. Сучасні технологічні вирішення дозволяють зробити прослухо-вування радіопрограми максимально зручним: за допомогою навуш¬ників передачу можна сприймати, не заважаючи навколишнім, у гро¬мадському місці: у транспорті, в установі, просто на вулиці.
4.  Унаслідок дії вищеперехарованих атрибутивних ознак радіо висунулося на роль найбільш проникного засобу масової інформації: його слухають кухарки на кухнях, водіїв автомобілях, пасажири у ваго¬нах електричок тощо. Радіосигнали сприймаються скрізь, у будь-яких умовах, розносячи по всьому світові негайну інформацію. Радіожурналістика володіє найбільшою аудиторією.
5. Радіо на повну потужність спирається на силу мовленого сло¬ва. Як відомо, власне у семантиці слів міститься 20% з передаваної інформації. Решта припадає на інтонацію, міміку, жест, які супроводжу¬ють наше мовлення
6. Відсутність відеоряду не відволікає уваги реципієнта й дає можливість
а) цілком зосередитись на змісті звукової інформації і
б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідо¬мості образи, що супроводжують звукове повідомлення.
7. Радіомовлення уперше надало можливості подавати інфор¬мацію про подію в момент самої події (наприклад, вести репортажі зі спортивних змагань, пленарних засідань Верховної Ради, демонстрацій чи мітингів), довівши оперативність повідомлень до одночасності з са¬мим фактом. Таким чином, саме в радіожурнашстиці був опанований ідеал масово-інформащйної діяльності: максимально стиснути хроно¬логічну відстань між подією і повідомленням про неї.
Наступні ознаки радіомовлення фіксують його негативні сторони:
1. Радіомовлення характеризується неможливістю відкласти про-слуховування на більш  зручний час, зробити його  швидшим чи повільнішим, позбавляє слухача вибірковості, прив'язує до запланова¬них програм і передач. Слухач не вільний у виборі, мусить слухати те, що в цю мить транслюють радіостанції, а у випадку зайнятості — пропустити цікаву програму.
2. Радіомовлення потребує попередньої інформації про свої пере¬дачі, а відтак виникає проблема ного планування і створення програми передач. Як правило, в усьому світі електронні ЗМІ розв'язали цю про¬блему шляхом потижневого планування своїх передач. Це дозволило слухачам і глядачам з великою мірою вірогідності очікувати, що у пев¬ний день тижня о певній годині відбудеться така-то передача. Але навіть напрацьована вже десятиліттями система інформування ре¬ципієнтів електронних ЗМІ про програми радіо й телебачення лише ви-яскравила неможливість обійтися без попереднього інформування. З цим познайомився кожен з нас, опинившись у певний момент без теле¬програми і відчуваючи відчутну незручність від неможливості зорієнту¬ватися у виборі найбільш цікавої передачі.
3. Газети й журнали слід передплачувати (один або кілька разів на рік) або купувати щодня, радіоприймач купують один раз, щоб слу¬хати різні програми, але (тут починаються незручності) не можна слу¬хати кілька передач чи програм одночасно, тоді, як газети, що прийш¬ли одночасно, можна читати в зручний час.
Іноді студенти, вислухавши пояснення до цього пункту, жартома сповіщають, що мають два радіоприймачі чи два телевізори і можуть вмикати і слухати їх одночасно. Але справа полягає не в економічній можливості придбати стільки радіо- й телеапаратури, скільки існує ра¬діостанцій чи телеканалів у даному регіоні, а в такій організації психіки людини, яка не дозволяє з однаковою увагою сприймати кілька (хоча б два) паралельних інформаційних потоків. Людська психіка налаштова¬на на послідовне їх розташування. Тому технічне розв'язання цієї про¬блеми не вирішує справи по суті, бо її джерела — не у зовнішньому по
відношенню до людини світі, а у внутрішній її сприйняттєвій природі. Атрибутивні ознаки тележурналістки можуть бути представлені гак:
1. Телебачення поєднує переваги радіо й преси, звукову й відеоінформацію, досягає синтетичності, діючії на два головні людські відчуття: зору й слуху. Людина як біологічний індивід наділена лише п'ятьма відчуттями: зору, слуху, нюху, дотику й смаку. Але природа сприйняття людиною довкілля організована так, що на перші два відчуття припадає 95% інформації, отримуваної із зовнішнього світу, а на решту три відчуття — лише 5%. Таким чином, синтезувавши зір і слух, телебачення домоглося максимальної мобілізації Інформативних можливостей людини. На ньому грунтується й величезний вплив теле¬бачення на глядацьку аудиторію.
2. Телебачення досягає могутнього ефекту присутності глядача на місці події. Недарма існує приказка: краще один раз побачити, ніж сто разіїз почути. В її основі думка про те, що жоден словесний опис не може передати автентичної картини дійсності, у ньому завжди містити¬меться велика частка авторської суб'єктивності. Створюючи ефект присутності глядача на місці події, тележурналістика виступає тим самим найбільш об'єктивним інформаційним джерелом. За допомогою теле¬екрана індивід ніби сам бере участь у події, спостерігає за фактами і яви¬щами, із власних спостережень черпає висновки, а тому й довіряє найбільше телебаченню.
3. Окрім виголошуваного в ефір тексту та його інтонаційного забарвлення (дані можливості надає й радіомовлення), тележурналістка використовує а такі засоби донесення змісту висловлю¬вання, як міміка, жест, поглцд, поза, розташування тележурналіста в кадрі. Глядач бачить на екрані живу особу, яка розмовляє з багатомільйонною яудиторією, але звертається до кожного конкретного індивіда, приходить у його власний дім. Учасники телепередачі перетворюються таким чином на присутніх перед глядачем його співрозмовників, використовуючи для аргументації своїх положень усі наявні аспекти логічного й психологічного впливу: семантику висловлювання, інтонацію, міміку, жест і т. д. Це також одна з причин особливої ефек¬тивності тележурналістки.
4. Сила телебачення — в аудіовізуальному синтезі, під яким ро¬зуміється використання майстерного монтажу, чергування близького й далекого планів, темпоритмічної організації матеріалів, змістовного текстового ряду, вмілого коментування зорових образів ведучим. Сучасна тележурналістнка — це не розтягнуті пейзажі чи голови мовців у нерухом ому карді, а динамічне чергування картин дійсності з роз'ясненнями журналіста, виголошуваного ним енергійного тексту і музичного й шумового супроводу, яскравих виразних репортажних зйомок на місцях і влучного коментаря спеціаліста зі студії.
5. Сприяє глибокому впливу телебачення на глядачів сприйман¬ня телепрограм у малому колективі, в родині, у домашніх умовах, де люди почувають себе цілком вільно, часто не переривають розмови біля екрана телевізора, можуть дозволити собі безбоязно обмінюватися репліками з приводу побаченого, коментувати картинку оператора й текст ведучого телепрогр-ами.
6. Особливістю цього виду електронних ЗМІ є й те, що кількість глядачів його істотно коливається, масова аудиторія з'являється в теле¬бачення тільки увечері, коли після робочого дня люди повернулися до¬дому. Але це по-справжньому масова аудиторія. У цьому відношенні те¬лебачення цілком справедливо називають зброєю масового ураження. Преса позбавлена відчутних коливань у розмірі аудиторії, вона завжди має аудиторію, що виміряється тиражем видання. З тележурналісткою справа виглядає інакше: тут існує поняття особливо престижного ефірного часу: це вечірні години, коли переважна більшість громадян опиняється біля телеекранів, шукаючи хто поважної інформації, хто відпочинку, хто розваг.
7. Послідовне розташування програм у тележурналістці вимагає поєднання інформаційної насиченості, поважних аналітичних програм з відпочинком, розважальними передачами. Свідомість окремого індивіда не може бути постійно налаштованою лише на споживання інформації, чи глибокі філософські теми, чи розважальні музичні пере¬дачі. Тому найкраще запропонувати людині в певних оптимальних про¬порціях поєднання на одному каналі різноманітних товарів інформа¬ційного ринку. Від задоволення різноманітних потреб глядача в інфор¬мації залежатиме в кінцевому рахунку успіх колективу тележурналістів.
8. Негативні сторони телебачення ті ж, що й у радіомовлення, що дозволяє не говорити про одне й те саме двічі.
Опитування абітурієнтів і студентів першого курсу переконують у тому, що у більшості з них (часто ця цифра сягає 90%) уявлення про журналістику склалися на підставі телебачення. Загальне зубожіння на¬селення України, що призвело до скорочення передплати на друковані періодичні видання і зробило газету рідкісним гостем у пересічній ук¬раїнській родині, спричинилося до того, що людина з мікрофоном, що на вулицях міста розпитує громадян про якусь тему (і дуже рідко про¬блему) або просто пропонує їм поспівати в ефірі чи передати привіт ро¬дичам і знайомим, зафіксувалася як нормативний образ, що представляє професію журналіста.
Молодих фахівців, що сприймають журналіста лише як людину :з мікрофоном, яка невимушене розмовляє перед телекамерою з різними співбесідниками, слід попередити про ілюзорність легкості праці теле¬журналіста. Телебачення вимагає від співробітника органу масової інформації також уміння володіти словом, причому як усним, так і письмовим, адже жодна програма не створюється без наперед написа¬ної сценарної заявки, а потім і сценарію. Робота в тележурналістці по¬требує від суб'єкта миттєвої реакції, дотепності, абсолютно вільного во¬лодіння словом, глибокої ерудиції, гарної дикції й голосу. А у вищому навчальному закладі спеціалізація з тележурналістки може бути побу¬дована лише як надбудова над базовою освітою газетного журналіста. Це мусять зрозумій: ті, хто не знаючи особливостей фаху, сприймаючи лише його парадіи й бік, прагне стати (часто без достатніх на те підстав) гележурналістом.
Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й та¬ке. Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, ма¬теріали для радіо, а особливо для телебачення — наслідок колективної праці. Телебачення і радіомовлення — для тих, хто хоче відбутися, пре¬са — для тих, хто хоче відбулися й залишитися.

1.3 Проблеми ЗМІ.
Існує декілька проблем ЗМІ:
1. Зростаючий розрив між невеликою кількістю журналістів агентств і загальною чисельністю журналістів. Цей розрив існував завжди, але сьогодні він набуває небезпечних розмірів, що пов'язано з надто швидкими темпами зростання журналістів і викликано збільшенням кількості носіїв писемної, аудіовізуальної і телематичної інформації. Справа в тому, що велика частина інформації, яка поширюється ЗМІ. має у своїй основі майже як ексклюзивні джерела, повідомлення чотирьох світових телеграфних агентств (АП, ЮПІ, Рейтер, Франс-Пресс), нашого Укрінформу та кількох державних і приватних агентств ближнього закордоння, на яких і ґрунтується у підсумку «виробництво» інформації.
А більша частина засобів масової інформації і журналістів лише повторюють, доповнюють і нюансують цю інформацію, яка буквально є інфраструктурою їх власного виробництва. Виходить так, що переважна більшість журналістів опиняється у становищі коментаторів цієї інформації. Сьогодні піраміда інформації виявляється перевернутою. Такого роду диспропорція може мати з часом негативні наслідки, оскільки коментар і досьє подій не можуть служити противагою силі і правдивості раніше виробленої інформації.
2 Модель журналіста друкованої преси і домінанта аудіовізуальних засобів Престиж друкованої преси пов'язаний, зокрема, з тим, що журналісти дещо більш незалежні, завдяки численним політичним баталіям, які дозволили їм поступово закріпити свій авторитет і свою законність. Звичайно, аудіовізуальна преса має немалий престиж, а її «зірки» більш відомі, ніж основна частина журналістів друкованої преси, проте незастаріла інформація, що справляє великий вплив, у більшості випадків походить з письмових джерел. І у нас сьогодні найсерйозніші політичні кризи, викликані втручанням ЗМІ, пов'язані переважно з діями друкованої преси.
3. Рекламний репортаж і похідні від нього форми журналістики. Уся система ЗМІ зіткнулася з новою проблемою, яку можна визначити як все більш сильне змішування реклами та інформації. На даний момент це явище зачіпає переважно друковану пресу, але можна не сумніватися, що воно пошириться на телематику і аудіовізуальну сферу. Різниця між двома такими видами матеріалів зрозуміла кожному, однак при читанні численних текстів бачимо, як непомітно зникають ці грані, і в результаті реклама поглинає власне пресу, підриває її престиж.
4. Спротив центрам економічної влади Якщо журналісти вміють або вчаться вести діалог з політичною владою, то вони у той же час майже обеззброєні у порівнянні з економічними структурами.
5. Ідеологія комунікації. Сьогодні проблема не в інформації, а в комунікації. Небезпека пов'язана з тим, що сучасна техніка надає інформації безмежні можливості розвитку, аж до того, що ця інформація поступово ризикує втратити свою самобутність, знаходячись в середині розгалуженого комунікаційного комплексу. Проблема в тому, як уникнути того, щоб журналісти не стали «суперкомунікаторами» і не втратили в цій трансформації те, що сьогодні складає суть їх професії і в результаті забезпечує всю її принадність.
6. Політична влада і журналістика. Ця проблема пов'язана із зміною статусу комунікацій у нашому суспільстві. Ще вчора політична влада була якщо не оточена повною секретністю, то в усякому разі замкнутою на самій собі і майже не «відкривалась». Сьогодні становище докорінно змінилося, і тепер самі політичні влади постійно пояснюють свої дії, виступають «комунікаторами», ризикуючи тим самим перетворити журналістів на підручних в новій іпостасі, а саме — «інформаційних підручних».
Сьогодні політичні діячі і журналісти утворюють головну дійову пару в широкому комунікативному просторі, причому в такій мірі, що вже важко зрозуміти, хто ж тут кого підтримує.
7. Конкуренція у межах системи ЗМІ. Конкуренція між засобами масової інформації завжди існувала, але вона набуває  сьогодні особливого характеру в зв'язку з невідповідністю, яка існувала між постійним розширенням комунікативного простору і тим фактом, що більша частина інформації надходила від одних і тих же телеграфних агентств дальнього і ближнього закордоння. Тому журналісти опинилися в умовах нерівності, що змушує їх докладати ще більших зусиль для того, щоб хоч якось відрізнятися один від одного. Самі ж журналісти, причому більше, ніж будь-коли, присвячують чимало часу прискіпливому вивченню творчості своїх колег, прагнучи зрозуміти, як ті чи інші з них при більш-менш однаковому стартовому матеріалі примудряються виділитися своєю кінцевою продукцією.Усе це зовсім не відповідає законам будь-якої раціональної логіки і найчастіше нічого спільного не має із завданням інформування, що стоїть перед всією системою журналістики. Таким чином, життя постійно вносить зміни у розвиток і вдосконалення системи ЗМІ. Ще вчора ми говорили про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовлену, із своєю координацією і субординацією, сукупність видань і програм, інформаційних агентств і центрів, а також служб, засобів доставки та інших організацій, що забезпечують їх функціонування. А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відносин, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання окремих її елементів в умовах бурхливого розвитку техніки.[1,2,4,8,9]
 
Розділ 2.”Аудиторія та засоби масової інформації”. присвячений дослідженню впливу засобів масової інформації на аудиторію.

2.1. Взаємовпливи аудиторії й ЗМІ
Діяльність ЗМІ має свої закони, серед яких важливе місце займають закони формування відношення людей до соціальної, у тому числі масової інформації. В основі відношення – об’єктивні соціальні потреби суспільства, груп, особистості. На “поверхні” такого відношення – інформаційні запити, смаки, думки, оцінки – суб’єктивні сторони відношення. Соціологічний аналіз проблем аудиторії припускає вивчення як об’єктивних, так й суб’єктивних сторін цього феномена. Тут повинні бути приведені у систему всі зв’язки між аудиторією й ЗМІ у всій їх різноманітності і на різних рівнях.
Масова комунікація, як будь-яке спілкування, тяжіє до встановлення зворотного зв’язку з адресатом. Тільки це робить вплив однієї людини на іншу цілеспрямованим, коректує його зі врахування реакції партнерів по спілкуванню: адже вплив інформації на людину опосередковується її активним відношенням до неї. Не маючи зворотного синхронного зв’язку, суб’єкти масової інформації змушені орієнтуватись на ймовірного споживача, на деякі його характеристики, завчасно відомі комунікатору, що визначають, на його думку, сподівання на інформацію  та реакцію на неї. При цьому розрахунок робиться на типові  характеристики, що повторюються, бо адресат, у цьому випадку, масовий.
З іншої сторони, система масової інформації розрахована на індивідуальне споживання. Ця система орієнтована на прямий зв’язок суспільств у цілому – а також соціально-територіальних і соціальних спільнот – з особистістю.
Функціональні відносини між учасниками процесу масової інформації реалізуються у великій кількості особистих відносин.
Характеристики аудиторії не вичерпуються факторами поведінки, що проявляються ззовні: вибором того чи іншого джерела, того чи іншого матеріалу, тривалістю підписки на газету й користування телевізором. За зовнішньо однаковою поведінкою стоять різні потреби, інтереси, очікування. З іншого боку, одні й ті ж потреби, інтереси, очікування по-різному проявляються у поведінці аудиторії.
Серед відносин аудиторії з іншими учасниками системи інформації можна виділити відносини об’єктивні й суб’єктивні. До перших відносяться ті з них, які проявляють себе у вчинках, фактах поведінки людей: вибір джерела інформації, письмові та усні контакти з “видавцем”, участь у конференціях читачів, слухачів, телеглядачів. До других – інтереси й думки, уявлення, вимоги й багато інших форм внутрішнього відношення аудиторії.
Усі групи приватних відносин, що розглядаються на рівні конкретного дослідження, постають як система характеристик, що мають якісну й кількісну визначеність – як система якісних й кількісних показників. Поєднання однотипних показників можуть розглядатись як індекси (наприклад, інтерес до певної тематики може бути описаний через індекс, складений на основі ряду проявів – заявленого інтересу, лінії вибору джерела інформації й окремих повідомлень).
У конкретних соціологічних дослідженнях вивчаються як самі прояви відносин аудиторії до ЗМІ, так і їх фактори. Ці фактори різноманітні й лежать у самому суб’єкті відношення, що вивчаються, а також у конкретно-історичній ситуації, в якій є місце для відносин.
Для конкретного аналізу відношення аудиторії до масової інформації може бути представлена система рівнів відношень, що побудовані “по лінії споживання”, вибору масової інформації:
1. Місце у систему масової інформації, вибір засобів (газети, журнали, радіо, телебачення), використання “побору” засобів.
2. Вибір джерел інформації у рамках окремих засобів (центральні або місцеві канали, окремі видання), використання “наборів” джерел.
3. Вибір окремих повідомлень (матеріалів, передач) в об’ємі матеріалів, що постачаються даним джерелом інформації.
4. Виборче сприйняття (запам’ятовування, засвоєння, оцінка) матеріалу і його частин.
5. Актуалізація інформації у свідомості й поведінці споживача інформації.
Одні фактори діють на всіх рівнях, інші – на окремих. До числа “проміжних” відноситься система життєвих інтересів особистості, дія яких відображається у багатьох проявах.
Показники кожного з рівнів відносин дозволяють лише з деякою долею ймовірності судити про показники на інших “більш конкретних”. Чим конкретніший рівень відносин, тим більше факторів на них впливає.
Поняття відношення вбирає у себе як стійкі, так й ситуаційні характеристики. Їх важливо розрізняти. Так у багатьох дослідженнях з’ясовується популярність матеріалів конкретних газет, передач радіо й телебачення. За такими даними не можливо однозначно судити про стійки форми відношення. Якщо читачу, наприклад, не подобається економічна рубрика у даній газеті, то це не означає, що він зовсім не цікавиться питаннями економіки. Цей інтерес він може задовольнити завдяки іншим системам соціальної інформації (спеціальна література), інших джерел. Це стосується й вибору конкретних матеріалів: він у значній мірі обумовлений їх конкретними якостями.
Найбільш значна частина матеріалу, накопленого у конкретних соціологічних дослідженнях аудиторії присвячена першому із зазначених вище рівнів відношення: належність населення країни та її окремих регіонів до аудиторії різних ЗМІ, відображає міру такої належності. А отже, й певні взаємовпливи один на одного.
2.2. Інтереси аудиторії та мотиви звернення її до ЗМІ
В основі вибору, який людина робить на всіх рівнях взаємовідносин із ЗМІ (вибір засобів, джерел, повідомлень і т. д.) лежать її соціальні потреби й інтереси. Вони визначаються об’єктивною необхідністю – положенням особистості у соціальній системі, її відносинами з іншими людьми. Перейшовши до структури суб’єкта, необхідність відображається у ній як потреба. Зокрема, потребу у висловлені суспільної думки, яку можна охарактеризувати як специфічно людську, соціальну, духовну, складну, конкретну, багатофункціональну. Суб’єктом цієї потреби є така специфічна група як аудиторія ЗМІ. Тут можна виділити такі ефекти задоволення цієї аудиторної потреби, як пізнавальний ефект, ефект самопізнання окремих груп і суспільства в цілому, ефект самоствердження окремих груп, широкої спільноти, ефект солідарності, узагальнення, емоційний ефект та інші
У широкому спектрі людських потреб існує й потреба  в інформації. Остання походить із сутності соціальної системи як системи інформаційної, в який взаємодія між підсистемами й елементами протікає не тільки у формі енергоречових, але й інформаційних процесів. Потреба в інформації виражає у суб’єкті суспільну необхідність в інформаційному забезпеченні практично всіх видів людської діяльності й визначає належність особистості до існуючої у суспільстві систему соціальної інформації.
Для будь-якого соціального суб’єкта (особистість, група, суспільство в цілому) існує необхідність в отриманні інформації. Але це пояснює не тільки об’єктивну сторону потреби, висвітлює відношення суб’єкта до дійсності односторонньо: за напрямком від середовища до суб’єкта. Є зворотне відношення – виборче відношення суб’єкта до середовища.
Вивчаючи діяльність людей у конкретно-історичних умовах, задоволення потреб у межах можливостей, що надаються суспільством, виборче відношення до визначених об’єктів, ми маємо справу з другим рівнем регуляції людської свідомості і поведінки – інтересом, що є одним з найбільш поширених понять в аудиторних дослідженнях. Категорія інтересу характеризує свідомо-виборчі відносини людини з соціальним середовищем. Індивід вступає у відносини не прямо до предметів споживання, а до засобів і умов споживаня. Це положення припускає що, вивчаючи прояви інтересів у будь-який сфері людських стосунків, треба мати на увазі активність цього відношення (інтерес – одна з форм відношення до дійсності) і обумовленість задоволення інтересу можливостями соціального середовища, тим вибором, який дійсність пропонує особистості.
Таким чином, у соціальній обумовленності інтересів є дві сторони: вони діють через вплив соціального положення і через існуючи у конкретно-історичний момент суспільного розвитку суспільні можливості для його задоволення. У ці впливи вплітаються й соціально-психологічні фактори: ціннісна ієрархія інтересів, способів їх задоволення, що знаходиться