Я:
Результат
Архив

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Webalta Уровень доверия



Союз образовательных сайтов
Главная / Учебники / Учебники на украинском языке / Экономика предприятия  / Економіка підприємств / Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності)


Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності)


Суть і види. Розвиток техніко-технологічної бази виробницт­ва (діяльності), який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, по­требує значних інвестиційних ресурсів. Проте сучасний етап гос­подарювання для переважної більшості його суб'єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування вироб­ництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних за­собів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухо­мого й нерухомого майна).
Згідно із Законом України «Про лізинг», який набрав чинності 10 січня 1998 року, лізинг — це підприємницька діяльність, спря­мована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність (з дору­чення і за погодженням з лізингоодержувачем) у продавця (поста-чальника-виробника майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме май­но, що належить до основних фондів, у тім числі машини, устатку­вання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, систе­ми телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень щодо пе­редавання їх у лізинг (оренду). Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо).
Можливі види лізингу за певними класифікаційними ознаками наведено в табл. 10.3.
Таблиця 10.3
ЗАГАЛЬНОВЖИВАНА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ЛІЗИНГУ
Класифікаційна ознака Вид лізингу
О Строк використання об'єкта лізингу
• Оперативний (із неповною окупністю) • Фінансовий (із повною окупністю)
О Масштаб поширення лізинго­вих відносин
• Внутрішній (загальнодержавний) • Міжнародний
О Характер лізингових операцій
• Сервісний • Зворотний

Оперативним заведено називати лізинг із неповною окупністю орендованих основних фондів. Він здійснюється за договором лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач одержує у платне користування від лізингодавця відповідне майно на строк, менший за період амортизації 90 відсотків вартості об'єкта лізин­гу (оренди). Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасо­ве користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старі­ння. Важливо наголосити, що за оперативного лізингу обов'язки з технічного обслуговування та ремонту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.
Найбільшого поширення набув так званий фінансовий лізинг, тобто лізинг з повною окупністю орендованих матеріальних еле­ментів основних фондів. Офіційно під фінансовим лізингом розу­міють договір лізингу, згідно з яким лізингодавець надає лізинго-
одержувачу майно на час, не менший за строк, протягом котрого нараховується 60 відсотків амортизаційних відрахувань від повної вартості об'єкта лізингу (на день укладення договору). Після закі­нчення строку дії договору фінансового лізингу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. За умови фінансового лізингу ризик втрати майна, а також здійснення його технічного обслуговування та ре­монту бере на себе лізингоодержувач.
Внутрішній лізинг за своєю сутністю і масштабом поширення буває внутрішньо- або загальнодержавним. Його суб'єктами є ук­раїнські підприємства (організації) чи їхні інтеграційні утворення. Українські суб'єкти лізингу можуть практично здійснювати дві його форми — зворотний та пайовий лізинг. Зворотний лізинг передба­чає викуп лізингодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього майна в лізинг тому самому власнику. За пайового лізингу оренда здійснюється за участю кількох суб'єктів лізингу із залу­ченням одного чи кількох кредиторів. При цьому сума інвестова­них кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вар­тості набутого для лізингу майна.

Чинне законодавство України дозволяє здійснювати міжнарод­ний лізинг. Останній реалізується суб'єктами лізингу, які перебува­ють під юрисдикцією різних держав, або тоді, коли лізингове май­но чи платежі перетинають державні кордони. Інакше кажучи, суб'єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оновлювати свою технічну базу за рахунок конкурентоспроможного ус­таткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного по­ходження.
Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбан­ня на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння (наприклад, комп'ютер­но-обчислювальна та розмножувальна техніка, транспортні за­соби тощо).
Суть зворотного лізингу було розглянуто вище. Відповідно до чинного законодавства (Закон України «Про лізинг») його було на­звано формою внутрішнього лізингу. Проте з наукового погляду (за характером лізингових операцій) його коректніше буде вважа­ти одним із видів лізингу.
 
 
Організаційно-правові основи.Організаційно-правові основи здійснення лізин­гових операцій базуються на чинному законо­давстві (Законі України «Про лізинг» та інших
нормативно-правових актах України), а також на укладених відпо­відно до цих активів договорах про лізинг (крім відносин, урегу­льованих нормативно-правовими актами про оренду та приватизацію державного майна). Основною правовою формою регулювання взаємовідносин між суб'єктами лізингу є договір (угода), що укладається між ними.
Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю продавця об'єкта лізингу, лізингодавця та лізингоодержувача або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Строки договору лізингу визначаються за домовленістю сторін.
Важливе значення для організації діяльності всіх суб'єктів лізин­гу мають чітко визначені умови відповідного договору. Найістотніші з них такі:
найменування сторін;
об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;
термін, на який укладається договір лізингу;
розмір, склад і графік сплати лізингових платежів, умови їхньо­го перегляду;
умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно із законо­давством України;
умови повернення об'єкта лізингу за банкрутства лізингоодержувача;
умови страхування об'єкта лізингу та його реєстрації;
умови експлуатації й технічного обслуговування, ремонту та модернізації об'єкта лізингу, а також надання інформації щодо його технічного стану;
умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закін­чення дії договору та дострокового розірвання договору лізингу;
відповідальність сторін (суб'єктів лізингу);
дата і місце укладення договору.
Чинне законодавство України чітко визначає права та обов’язки лізингодавців і лізингоодержувачів.
Лізингодавець має право:
1) здійснювати контроль за умовами експлуатації та належним використанням лізингоодержувачем об'єкта лізингу;
2) вимагати повернення переданого в лізинг майна у разі несплати лізингових платежів протягом двох черго­вих строків;
3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих унаслідок його дій або бездіяльності. Лізингода­вець зобов'язаний:
а) передати належне йому на правах власності майно в користування лізингоодержувачеві;
б) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;
в) своєчасно і в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання щодо утримання об'єкта лізингу відповідно до умов договору;
г) прийняти об'єкт лізингу після закінчення стро­ку договору, якщо його не буде викуплено лізингоодержувачем.
Лізингоодержувачу надано право:
1) відмовитися від прийнят­тя об'єкта лізингу у разі порушення умов договору та затримати лізингові платежі до усунення порушення;
2) вимагати від лізин­годавця відшкодування збитків, заподіяних унаслідок його дій або бездіяльності під час виконання договірних зобов'язань. Лізинго-одержувач зобов'язаний: а) прийняти і належно користуватися об'єктом лізингу, утримувати його в потрібному технічному стані; б) своєчасно виплачувати лізингові платежі; в) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу; г) повідомляти лізинго-давцю докладні відомості про технічний стан об'єкта лізингу й свій фінансовий стан; д) повернути об'єкт лізингу у разі, коли лізингоодержувач не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжує строку чинності договору.
Об'єкт лізингу, який потребує реєстрації в державних наглядо­вих органах (транспортні засоби, обладнання, експлуатацію якого пов'язано із підвищеною небезпекою тощо), реєструється за домо­вленістю сторін на ім'я лізингодавця або лізингоодержувача в ус­тановленому порядку.
Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця, з позначкою, що його передано в лізинг.
Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. За переходу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу залишається обов'язковим і для нового власника. У разі банкрутства лізинго­одержувача, арешту чи конфіскації його майна об'єкт лізингу відок­ремлюється від загального майна лізингоодержувача та підлягає поверненню лізингодавцю, який може розпоряджатися ним на влас­ний розсуд.
У лізингових операціях беруть участь, як правило, п'ять суб'єктів:
1) виробник (постачальник, продавець);
2) лізингодавець;
3) лізингоодержувач;
4) банк;
5) страхова установа.
 
Витрати на на­дання та ефек­тивність лізин­гових послуг. Передусім варто наголосити, що всі витрати на утримання лізингового майна несуть лізингодавець (за оперативного лізингу) або лізингоодер­жувач (за фінансового лізингу). Основні витрати
лізингоодержувача складаються із лізингових платежів за користу­вання об'єктом лізингу. Лізингові платежі включають:
амортизаційні відрахування, тобто суму, яка відшкодовує під час кожного платежу частину вартості об'єкта лізингу, що аморти­зується протягом строку, за котрий вноситься лізинговий платіж;
плату за користування кредитними ресурсами (суму, що спла­чується лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу);
комісійну винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг май­но у відсотках від його балансової або середньорічної вартості;
відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;
інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
 
В операціях міжнародного лізингу сплачуються державне мито, податок на додану вартість та акцизний збір за ввезення об'єктів лізингу на митну територію України.
У процесі підготовки та реалізації договору лізингу можуть за­стосовуватися (за згодою сторін) кілька методів обчислення абсо­лютної величини лізингових платежів, а саме:
метод фіксованої загальної суми, коли загальна сума лізин­гових платежів нараховується однаковими частинами протягом усього строку дії договору;
метод авансу, що передбачає попередню виплату авансової суми в погодженому зі всіма сторонами розмірі, і розподіл решти суми лізингових платежів (рівномірно або Іншим способом) на весь термін чинності договору лізингу;
метод мінімальних платежів, за застосування якого загальна сума лізингового платежу включає такі складові: амортизаційні відрахування від вартості об'єкта лізингу; плату за позикові кош­ти; комісійну винагороду; плату за додаткові послуги лізингодав­ця; вартість лізингового майна.
 
Дуже важливим є усвідомлення сутності та дії економічного механізму лізингових операцій. За сучасних умов господарювання головною вимогою до розробки й реалізації проектів лізингу необ­хідних засобів праці є швидка окупність інвестиційних ресурсів. Як підтверджує зарубіжна практика господарювання, окупність таких фінансових коштів не повинна перевищувати три роки.
Загальновідомо, що віднесення лізингових платежів на со­бівартість продукції, з одного боку, скорочує оподатковувану базу, а з іншого — збільшує валові витрати виробництва і може призвести до зростання ціни продукованих виробів. Ось чому, оцінюючи ефек­тивність лізингових операцій, передусім (з допомогою економіч­ного аналізу) необхідно встановити межі збільшення собівартості та можливої ціни продукції, що виготовляється.
Оскільки кожне підприємство (організація) за умов ринкових взаємовідносин має можливість придбати виробничо-господарсь­ке майно за рахунок банківської позики або взяти його в лізинг, необхідно порівняти загальні витрати за можливими варіантами й визначити ефективність лізингових операцій. Тому в процесі еко­номічного аналізу насамперед треба порівняти обсяг витрат на про­дукування товарів (послуг) за умови використання лізингу (з ура­хуванням плати за банківський кредит) з витратами на придбання майна на підставі звичайної операції купівлі-продажу.
З урахуванням основних обмежень, обумовлених процедурою аналізу, можна встановити засадне співвідношення
Р0=С + ЛП + Д (10.1)
за таких обмежень:
Р0 ≤ РК;                                             (10.2)
ЛП ≤ С1;                                             (10.З)
ЛП ≤ С2,                                        (10.4)
де Р0 — ціна реалізації товарів з урахуванням лізингових пла­тежів;
Рк — ринкова ціна товарів;
С — собівартість товарів (послуг);
ЛП — абсолютна величина лізингових платежів;
Д — очікувана (мінімально необхідна) дохідність виробництва;
С1 — витрати на придбання об'єкта лізингу за умови одержан­ня кредиту;
С2 — витрати на придбання майна, що відповідає об'єкту лізин­гу, з допомогою звичайної операції купівлі-продажу.
Якщо наведені обмеження (10.2—10.4) виконуються, то здійснення лізингової операції є економічно виправданим (ефек­тивним). В іншому разі (передовсім за умови Р0 > Рк) необхідно
відмовлятися від практичної реалізації лізингової угоди або нама­гатися відшукати способи зменшення абсолютної величини лізинго­вих платежів та інших витрат, пов'язаних із наданням лізингових по­слуг. За інших однакових умов ефективність застосування лізингу можна визначати як економічну доцільність виробничих інвестицій за методикою, викладеною в розділі 8.5 цього підручника.



Назад


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © il.lusion,2007г.
Карта сайта