Чего вы ожидаете от 2009 года?
Результат
Архив

Главная / Учебники / Учебники на украинском языке / Экономика предприятия  / Ринок фінансових послуг - Ходаківська / Місцеве та регіональне самоврядування як суб


Місцеве та регіональне самоврядування як суб


Фактори та умови формування ринку муніципальних (регіональних) цінних паперів як інструменту врегулювання між-бюджетних відносин у країні.
Рефінансування бюджетів місцевих адміністрацій за допомогою випуску боргових зобов'язань вже близько ста років є нормою фіскальної політики будь-якої країни з розвиненою ринкового економікою. У деяких країнах за допомогою ринку цінних паперів вдається повністю обслуговувати бюджетний дефіцит. Сучасна Україна, в якій ринкові відносини тільки формуються, намагається відродити досить розвинений колись спосіб мобілізації фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством України рішення про випуск облігацій приймається органами місцевого самоврядування.
Можливість одержати значні додаїкові фінансові ресурси ДІЯ розвитку інфраструктури регіонів через випуск облігацій обумовлює, згідно зі світовим досвідом, високі Іемпи розвитку ринку муніципальних (регіональних) цінних паперів, суб'єктами якого, перш за все. виступають місцеві (регіональні) органи влади.
Світова практика свідчить, що випуск цінних паперів, забезпечених доходами за інвестиційними проектами, досить поширений механізм залучення необхідних грошових коштів у інфраструктуру регіонів: іисі итупійну, інформаційну, законодавчу, соціальну, ділову, управлінську.
Муніципальні позики є одним із важливих інструменгів фінансування критичних суспільних потреб, таких, як розвиток систем електро-, водопостачання та каналізації, будівництва житла, розвиток транспортних мереж, будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я тощо. Перерозподіл боргових зобов'язань між різними рівнями управління дозволяє реалізувати регіональні програми, підвищує фінансові можливості місцевого самоврядування та знижує тиск на загальнодержавний бюджет.
Привабливі риси облігаційної форми муніципального запозичення:
- зниження вартості запозичень (емісія облігацій дозволяє знижувати відсоткові ставки за запозиченими ресурсами, мобілізуючи на внутрішньому фінансовому ринку вільні кошти нерезидентів, фізичних осіб і небанківських установ для покриття дефіцитів і тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, фінансування сезонних робіт. Широке коло інвесторів забезпечує можливість запозичення на більш привабливих умовах порівняно із залученням на ці цілі прямих кредитів комерційних банків);
- відсутність негативних перерозподільчих ефектів (на відміну від використання ятя фінансування бюджетних розрахунків банківських векселів, випуск облігацій дає можливість уникнути негативного впливу ефекту перерозподілу, у результаті якого профінансовані за допомогою векселів за номіналом підприємства й організації бюджетної сфери з мстою отримання "живих" грошей змушені продавати їх із 15 – 40% дисконтом кінцевим інвесторам, що негайно погашають векселі за номіналом шляхом сплати податків або пред'являють їх до погашення за номіналом після закінчення строку обігу;
- фінансування виробничих проектів (велика надійність і ліквідність муніципальних облігацій дозволяє зробити їх оптимальним інструментом залучення інвестицій у виробництво. Емісія конвертованих муніципальних облігацій, призначених для фінансування конкретних виробничих проектів, дозволяє забезпечити страхування прямих іноземних інвестицій):
удосконалення інфраструктури регіональних фінансових ринків (успішне проведення позик відіграє важливу роль у поліпшенні інвестиційного клімату в регіоні, створює потужний імпульс для розвитку інфраструктури регіональних фондових ринків);
-сприяння міжрегіональному руху капіталів:
-сприяння трансформації заощаджень населення в інвестиції (емісія муніципальних облігацій дозволяє вирішити проблему трансформації заощаджень населення в інвестиції).
Структура та обсяги випуску муніципальних позик залежать від грошової та фінансової ситуації, а також від загального соціально-економічного стану країни. Світовий досвід показує, що відсутність інформаційної відкритості ринку муніципальних облігацій суттєво стримує його якісний розвиток.
Серед вад формування вітчизняного ринку муніципальних облігацій: неможливість для учасників ринку централізованого доступу до проспектів емісії муніципальних облігацій; недоступність для учасників ринку інформації про кількісні результати проведення емісії муніципальних цінних паперів; нестача наукових досліджень, присвячених проблемам розвитку і функціонування ринку муніципальних цінних паперів в Україні і за кордоном. Спроба будь-що отримати кошти призводить часом до грубих порушень, ставить під загрозу фінансову безпеку окремих регіонів і держави в цілому. Так, розповсюдження муніципальних позик, побудованих за принципом ОВДП, веде, насамкінець, до будівництва фінансових пірамід з добре відомими наслідками. Світова практика показує, що єдино виправданим може бути використання засобів позики тільки у виробничих проектах, що матимуть конкретну економічну віддачу і відіграватимуть важливу роль у соціально-економічному розвитку регіону.
Інститути інфраструктури фінансового ринку як суб'єкти фінансового ринку
Поняття ринкової інфраструктури та інфраструктури фінансового ринку. Фінансово-економічний механізм ринку фінансових послуг передбачає наявність об'єкта управління інфраструктури фінансового ринку. Перехідний характер української економіки зумовлює необхідність формування розвиненої ринкової інфраструктури, яка забезпечуватиме нормальне функціонування економіки країни. Для чіткого розуміння понятія "інфраструктура фінансового ринку” проаналізуємо методологічні підходи щодо трактування економічної сутності базових понять: "інфраструктура", "ринкова інфраструктура".
А.П. Голіков, Я..Б. Олійник, А.В. Степаненко розглядають інфраструктуру як сукупність галузей господарства, що обслуговують виробництво і населення. Особливістю інфраструктури, на їх думку, є "гнучкість", що дозволяє їй швидко реагувати на зміни умов виробництва й життя населення. До певного рівня вона сприяє розвиткові господарства, підвищенню його ефективності. Якщо цей рівень перевищує допустимий, то необхідно вдосконалювати інфраструктуру1. Під ринковою інфраструктурою автори пропонують розуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринкового механізму. Об'єкти ринкової інфраструктури здійснюють правове та економічне консультування підприємців і захист їхніх інтересів у різних структурах, забезпечують фінансову підтримку, кредитування разом із лізингом, аудитом, страхуванням нових господарських формувань, сприяють матеріально-технічному забезпеченню та реалізації продукції підприємств, регулюють рух робочої сили тощо.
A.M. Мороз визначає ринкову інфраструктуру як сукупність (в ідеальному випадку - комплекс) установ, організацій та інших суб'єктів сфери обігу, що забезпечують необхідні умови функціонування ринкової економіки у даній країні чи регіоні. Залежно від видів ринку вона поділяється на інфраструктуру ринку капіталу2, ринку засобів виробництва, ринку праці.
Ринкова інфраструктура, за Я. Комаринським, - це система установ і організацій (банків, бірж, страхових компаній, консультаційних та інформаційно-маркетингових фірм тощо), які забезпечують вільний рух товарів і послуг па ринку.
І .А. Бланк використовує поняття інвестиційної інфраструктури, що включає найбільш важливі галузі економіки, установи і засоби, що безпосередньо забезпечують процес безперебійною здійснення інвестицій, інфраструктура фінансового ринку, за І.А. Бланком, є комплексом установ і підприємств, що обслуговують безпосередньо його учасників з метою підвищення ефективності операцій, що виконуються ними. У складі цих суб'єктів інфраструктури фінансового ринку І.А. Бланк виділяє наступні основні установи: фондова біржа, валютна біржа, депозитарій цінних паперів, реєстратор цінних паперів, розрахунково-клірингові центри, інформаційно-консультаційні центри.
Враховуючи вищевикладене, ми вважаємо, що вказані трактування "інфраструктури", "ринкової інфраструктури" та "інфраструктури фінансового ринку" не можуть використовуватися без попередніх серйозних обумовлень. По-перше, в сучасних умовах значення невиробничих галузей вже не можна зводити до виконання ними деяких допоміжних функцій типу "обслуговування". У розвинених країнах "третинний сектор" (сфера послуг у всій її різноманітності) перетворюється у провідну сферу зайнятості. Типовим прикладом можуть бути інформаційні системи, що пронизують усі сфери діяльності людства. По-друге, необхідно відійти від галузевого підходу, що зводиться до виділення "головних" і "другорядних" галузей. Ринкова інфраструктура може бути правильно визначена на основі макроекономічного підходу, згідно з яким інфраструктура в ринковій економіці це підсистема ринкової економічної системи, сукупність елементів якої забезпечує функціонування взаємозв'язків між господарчими суб'єктами; оптимізус рух товарно-грошових потоків і носить не обслуговуючий, а забезпечуючий характер щодо економіки країни. По-третє, характеризуючи ринкову інфраструктуру, слід виходити із того, що на розвиток економіки впливають не тільки об'єктивні, але і суб'єктивні фактори, причому роль останніх в сучасних умовах зростає. Отже, до складу інфраструктури потрібно включати не тільки матеріальні елементи.
Ринкова економіка це товарно-грошова економіка. Забезпечення просування товарно-грошових потоків здійснюють відповідні інститути загального та спеціального призначення. Вони утворюють інституційний елемент ринкової інфраструктури.
Відомо, що фінансові ринки складаються з великої кількості різноманітних "каналів", за якими грошові кошти "перетікають" від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої належать так звані канали прямого фінансування, тобто канали, за якими грошові копни переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників. Друга група - це канали непрямого фінансування. При непрямому фінансуванні грошові кошти, Ідо переміщуються від домашніх господарств у напрямі фірм, проходять через особливі інститути, до числа яких відносяться, наприклад, банки, взаємні фонди, а також страхові компанії; ці організації називаються фінансовими посередниками. Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.
Стан інститутів ринкової інфраструктури неоднорідний як з кількісної, так і з якісної точок зору. Зміст ринкової інфраструктури не може бути зведений до сукупності лише інституціональних елементів.
У сучасній ринковій інфраструктурі прийнято виділяти інформаційний елемент. Це інформаційні мережі та потоки, асоціації чи добровільні об'єднання, що представляють інтереси інших інститутів "знизу" (наприклад, Асоціація українських банків). А також інститути, що забезпечують зворотний зв'язок між суб'єктами ринкових відносин ( наприклад, засоби масової інформації).
Під законодавчим елементом інфраструктури розуміють відповідну частину господарського законодавства, що регламентує як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і поведінку суб'єктів ринкових відносин. Власне, він задає "правила гри" в ринковій економіці.
Соціальний елемент відображає рівень ринкового мислення (менталітет) населення і його готовність дотримуватись правил і закономірностей функціонування ринку. Саме ці елементи визначають цілісність і завершеність як ринкової інфраструктури в цілому, так і окремих її елементів.
З огляду на викладене, механізм, що здійснює переміщення потоків грошових фондів від населення до виробництва створюється зав/дяки розвитку інфраструктури фінансового ринку. Автор розглядає інфраструктуру фінансового ринку в декількох контекстах. По-перше, фінансовий ринок та його інфраструктуру як певну автономну систему. Але з припущенням, що його автономність не абсолютна, тому що в реальному житті фінансовий ринок не існує ізольовано від всієї економіки. По-друге, розрізняє глобальну (на національному, світовому, міжнародному рівні) і локальну інфраструктуру фінансового ринку на рівні окремих регіонів (всередині країни або групи країн) та територіально-адміністративних утворень. Як суб'єкти фінансового ринку інститути його інфраструктури, що в умовах ринкової економіки носять обслуговуючий характер щодо фінансового ринку і забезпечують його нормальне функціонування як на мікро-, так і на макроструктурних економічних рівнях, відображають внутрішній і зовнішній попит та пропозицію фінансових активів у рамках централізованої саморегулюючої системи глобальних та локальних фінансових ринків.
У сучасних умовах до інститутів інфраструктури фінансового ринку включають наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжбро-керських (міждилерських) зв'язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії та інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові й інвестиційні інститути.


Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов